НАД БУГОМ І НАРВОЮ – № 3/2016nadbuhom.pl/images/NBiN-3-2016.pdf · i...

НАД БУГОМ І НАРВОЮ – № 3/20161


nadbuhom.pl e-mail: [email protected] ul. Ogrodowa 13, skr. poczt. 77, 17-100 Bielsk Podlaski, tel. (+48)502565547

№ 3 (145) Травень – Червень 2016 Nr 3 (145) Maj – Czerwiec 2016

Druk: Andare. Studio Grafiki i Reklamy, ul. Senatorska 40/91, 00-95 Warszawa. Nakład: 1600 egz.

Український часопис Підляшшя«Над Бугом і Нарвою»Видавець: Союз українців Підляшшяul. Ogrodowa 13, 17-100 Bielsk Podlaski, tel/fax 85-730-25-23www.zup.org.pl E-mail: [email protected]

Зреалізовано завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації.Редакція: Андрій Давидюк, Юрій Гаврилюк (головний редактор), Андрій Єкатеринчук, Іван Киризюк, Людмила Лабович, Кароліна Хмур. Співпрацівники редакції: Христина Костевич, Агнешка Парфінюк, Микола Рощенко, Славомир Савчук, Леокадія Саєвич, Мирослав Степанюк, Єлизавета Томчук, Олена Чабан.

Не всі думки висловлені на сторінках нашого часопису віддзеркалюють погляди редакції. Не замовлених матеріалів не повертаємо. Редакція залишає за собою право редагувати, скорочувати тексти та змінювати заголовки. За зміст поміще-них реклам та оголошень редакція не відповідає.

Річна передплата на території Польщі коштує 50,00 зл. Річна передплата з-за кордону – рівновар-тість 35 доларів США (звичайною поштою) або 50 до-ларів США (летунською поштою). Банк. рахунок ви-давця: Związek Ukraińców Podlasia, Bank Pekao S.A., nr 41 1240 5253 1111 0000 5712 5402.

Ukraińskie pismo Podlasia„Nad Buhom i Narwoju”Wydawca: Związek Ukraińców Podlasiaul. Ogrodowa 13, 17-100 Bielsk Podlaski, tel/fax 85-730-25-23www.zup.org.pl E-mail: [email protected]

Zrealizowano dzięki dotacji Ministra Spraw Wewnętrznych i Administracji.Redakcja: Andrzej Dawidziuk, Jurij Hawryluk (Jerzy Gawryluk – red. nacz.), Andrzej Jekaterynczuk, Jan Kiryziuk, Ludmiła Łabowicz, Ka-rolina Chmur. Współpracownicy redakcji: Helena Czaban, Krystyna Kościewicz, Agnieszka Parfieniuk, Mikołaj Roszczenko, Leokadia Sa-jewicz, Sławomir Sawczuk, Mirosław Stepaniuk, Elżbieta Tomczuk.

Nie wszystkie opinie wyrażone na łamach naszego czasopisma wyrażają poglądy redakcji. Materiałów nie zamówionych redak-cja nie zwraca i zastrzega sobie prawo ich redagowania, skracania oraz zmiany tytułów. Redakcja nie ponosi odpowiedzialności za treść zamieszczonych reklam i ogłoszeń.

Roczna prenumerata krajowa kosztuje 50.00 zł (w przy-padku prenumeraty za okres krótszy ilość numerów nale-ży pomnożyć przez 8.50 zł). Roczna prenumerata zagraniczna – równowartość 35 USD (poczta zwykła) lub 50 USD (poczta lot-nicza). Rachunek bankowy: Związek Ukraińców Podlasia, Bank Pekao S.A., nr 41 1240 5253 1111 0000 5712 5402.

Ju. Hawryluk, Historyczne zakorzenienie ....................... 2Л. Лабович, Білостоцька зустріч з Берестейщиною ................... 3І. Михалевич, Козаків люблять і чекають ................. 5С. Савчук, Конкурс пісень з підляської криниці ......... 6 Результати ХІI Конкурсу української пісні «З підляської криниці 2016» .............. 13Найкращий курс мов світу, також української. Розмова з П. Вєжбовським ..... 15В. Александрович, Розп’яття з Черська – найдавніша ікона Берестейщини. Зі студій над забутим регіоном розвитку української мистецької культури .......... 17R. Mikołajewicz, Stacja na królewskim szlaku. O historii Milejczyc w XVI wieku ..................... 20Милейчицькі «містські» привілеї 1516 року .............. 21Potwierdzenie przywileju na prawo magdeburskie dla Milejczyc – 1.11.1566 r. ...... 22kop/mhr/, Srebrną biżuterię sprzed tysiąca lat znaleziono w Czermnie ......... 23І. Франко, Каменярі ......................................................... 25

L. Łabowicz, Gwary podlaskie na tle kształtowania się języka ukraińskiego. Morfologia, cz. VIII. Przyimek .......... 26Л. Бартошук, Лėтя̂т пташки із Вирǐю ...................... 28Л. Бартошук, Про себе і своє ......................................... 28Ю. Гаврилюк, К. Симінський – український академік з милейчицьким родоводом .......... 34W. Wilczyński, Muzyczne impresje na 25-lecie ........... 36Ю. Гаврилюк, Українська писанка з St Volodymyr Drive ............. 37(l), Ranok na płycie – śpiewający i roztańczony ........... 39І. Киризюк, З циклу «Березневий пасинок» ............... 40A. Kulgawczuk, Wojenne cmentarze .............................. 41N. Szypka, O ukraińskich nadziejach ............................. 41Л. Лабович, З хроніки подій на Підляшші .................. 43

Наша обкладинка:Роздоріжжя підляських гостинців коло села Котли, що розляглося – «од Більська у сторону Нарви». Куди ж во-но заведе мандрівника рідними просторами? Можливо, що до села Вуойшки – з розмальованими у жовті і сині кольори вуглами дерев’яних хат. Фото Ю. Гаврилюка

НАД БУГОМ І НАРВОЮ – № 3/2016 2

Historyczne zakorzenienieІван ФРАНКО

* * *

Блаженъ мужъ, иже не идетъна советъ нечестивыхъ.

Блаженний муж, що йде на суд неправихІ там за правду голос свій підносить,Що безтурботно в сонмищах лукавихЗаціплії сумління їм термосить.

Блаженний муж, що в хвилях занепаду,Коли заглухне й найчуткіша совість,Хоч диким криком збуджує громаду,І правду й щирість відкрива, як новість.

Блаженний муж, що серед гвалту й гукуСтоїть, як дуб посеред бур і грому,На згоду з підлістю не простягає руку,Волить зламатися, ніж поклониться злому.

Блаженний муж, кого за теє лають,Кленуть, і гонять, і поб’ють камінням;Вони ж самі його тріумф підготовляють,Самі своїм осудяться сумлінням.

Блаженні всі, котрі не знали годі,Коли о правду й справедливість ходить:Хоч пам’ять їх загине у народі,То кров їх кров людства ублагородить.

Publiczność i organizatorzy jubileuszowej konferencji: wójt gminy Milejczyce Jerzy Iwanowiec, przewodniczący rady gminy Mikołaj Koczuk i kierownik GOK Monika Bałut.

Może się wydawać, że społeczność zagłębiająca się w historię robi to

dlatego, że nie widzi dla siebie miejsca w przyszłości. Ale z drugiej strony – żeby znaleźć swoje miejsce w jutrze, trzeba mieć chociaż minimalny obraz nasze-go wczoraj. Z tym u nas nadal nie naj-lepiej, bo przecież trudno szybko nad-robić zaległości, które narastały, prawdę mówiąc – wiekami. Bo przecież żaden „starożytny Rusin” z Bielska czy Dro-hiczyna nie pozostawił nam średnio-wiecznej czy chociażby XVII-wiecznej kroniki, barwnie i treściwie opisują-cej dziejowe czyny naszych przodków. Na szczęście nie musimy niczego wy-myślać, skoro o Brześciu, Drohiczynie, Mielniku i Bielsku pisali ruscy latopisa-rze z Kijowa, Chełma, a później i wo-łyńskiego Włodzimierza, który od po-

łowy XII do połowy XIV w. był naszą lokalną książęcą stolicą. O czasach póź-niejszych opowiadają latopisy zwane li-tewsko-ruskimi, także ojciec polskiej historiografii Jan Długosz nie omiesz-kał poświęcić uwagi wydarzeniom w regionie, który określił mianem „ziemi ruskiej bielskiej”. Zresztą z tej epoki, a więc XV-XVI wieku, zachowały się nie tylko dzieła historiografów, ale też do-kumenty, ogłaszające wolę władcy każ-demu, „chto na neho posmotryt, abo cztuczy usłyszyt”.

Przed pięciuset laty takie „hospo-darskie”, czyli wielkoksiążęce „listy”, otrzymały też Milejczyce – w tym cza-sie niewielka osada w brzeskiej wło-ści (powiecie) dopiero co organizowa-nego województwa podlaskiego. Jeden potwierdzał życzenie króla Zygmun-

ta (Starego), aby powstała tu autono-miczna miejska wspólnota rządząca się prawem magdeburskim i opisywał mo-tywy, które skłoniły władcę do tej lo-kacji, drugi mianował wójta, który miał w jego imieniu ją przeprowadzić. Ory-ginały owych dokumentów, jak i wie-lu innych związanych z miejską histo-rią nie zachowały się, lecz szczęśliwie przetrwały do naszych czasów odpisy, opublikowane jeszcze w XIX w., inne nadal są „utajnione” w archiwach. Nie-dawno trud dotarcia do archiwaliów i uczynienia ich bardziej dostępnymi podjął z powodzeniem Roman Miko-łajewicz, który zebrał spory plik daw-nych dokumentów, w tym XVI-wiecz-nych, pisanych zarówno po rusku, jak i po polsku. Jego działania wsparła Gmi-na Milejczyce, która zdobyła środki na pokrycie kosztów kopiowania archi-waliów, a potem zorganizowała konfe-rencję poświęconą wiekopomnym wy-darzeniom – szczęśliwie 14 maja była sobota, więc odbyła się ona dokładnie w 500-lecie początku miejskich dziejów Milejczyc. Jubileuszowe akcenty są za-powiadane także na tradycyjny milej-czycki festyn letni, który tego roku ma się odbyć 23 lipca.

Oczywiście, odczytane na początku konferencji dokumenty nadania praw miejskich, z którymi można się zapo-znać na stronach bieżącego numeru na-szego pisma, jak i wygłoszone w mi-lejczyckiej świetlicy referaty pokazały tylko pewne momenty z dziejów. Ale szczerze mówiąc – szans na dotarcie do czegoś, co można by uznać za peł-nię prawdy historycznej, po prostu nie mamy. To co odsłaniają nam dokumenty i kronikarskie zapiski, to w istocie frag-mentaryczne obrazy błyskiem „doku-mentalnego flesza” wyrwane z mroku skrywającego przed nami przeszłość. Ale właśnie dlatego tym cenniejszy jest każdy stary dokument (także rodzin-ny), każde zdjęcie, nawet zapamiętana w dzieciństwie opowieść kogoś z dziad-ków czy wujków – one bowiem budują nasze korzenie i tożsamość. Z pewno-ścią przeszłość Milejczyc jest dla tego żyznym gruntem.

Jurij HAWRYLUKFot. autora artykułu


Historyczne zakorzenienieУ Центрі православної культу-

ри в Білостоці Віктор Місіюк із Берестя, голова Української на-уково-педагогічної спілки «Береги-ня», історик та культуролог, роз-повідав про літературний альма-нах «Справа», який видається в Мінську Товариством української мови і літератури при Спілці бі-лоруських письменників. То була також нагода довідатися біль-ше про українське питання на Бе-рестейщині і традиційну культу-ру того україномовного регіону в межах Білорусі. Зустріч провів Бі-лостоцький відділ Союзу українців Підляшшя.

Берестейщина – Підляшшя: проблеми з ідентифікацією

Берестейщина – як і Підляшшя, український етнокультурний регіон поза межами України, зі спорідненою з підляською народною культурою та мовою, а також – попри різні історич-ні обставини – подібними проблемами, пов’язаними з національною самоіден-тифікацією жителів. Як там, так і тут протягом останніх десятиліть штучно прищеплювали україномовному насе-ленню білоруську національну тотож-ність, що в результаті довело не до бі-лорусизації, але на Підляшші до поло-нізації, а на Берестейщині – мовної ру-сифікації.

У міжріччі Нарви та Бугу культу-ра поліського краю в межах Республі-ки Білорусь дещо й відома, м.інш. за справою концертів з участю берестей-ських виконавців, як хоча б Підлясь-ко-поліський фестиваль «Там по ма-йовуй росі». Однак, на жаль, на бага-тьох заходах цей фольклор представля-ється як частину білоруської культур-ної спадщини. Логіка тут більш-менш така (хоча й логіка – це мало адекват-не слово…) – Берестейщина знаходить-ся в межах Білорусі, так що мова і куль-тура того краю – білоруські, а оскіль-ки Підляшшя споріднене з Берестей-щиною, то й традиція нашого регіону – білоруські. Таким чином «пояснюєть-ся» питання пов’язані з етнокультур-ною належністю цих двох периферій-них земель поза межами України…

Білостоцька зустріч з Берестейщиною

Альманах інтелектуального бі-лорусько-українського

життя

Ансамблі з білоруської частини По-лісся відомі й за справою заходів Сою-зу українців Підляшшя, який понад 20 років постійно, хоча не надто інтенсив-но, співпрацює з берестейськими укра-їнцями. У рамках тої співпраці час від часу приїжджають у регіон берестей-ські колективи, відбуваються спільні туристичні рейди і байдаркові сплави, а останнім часом пройшла зустріч у Бі-лостоці, яка була присвячена промоції видаваного берестейцями альманаху «Справа»:

– Приїхав представити білорусь-ко-український літературний альма-нах «Справа» – пояснював Віктор Місі-юк, один із співавторів публікації. – Зу-стріч є в плані співпраці з Союзом укра-їнців Підляшшя. Ідея в принципі досить давня, фактично вже рік як планувало-ся приїхати, але не було нагоди. Були інші заходи, зв’язані в тому числі з лі-тературним альманахом, а не так дав-но вийшло третє його число і тому ви-рішив, що вже треба їхати, бо в іншо-му випадку підляський читач просто не побачить перший і другий номер, яких лишилося кілька примірників.

Альманах – важливе видання, тим більше, що воно українсько-білоруське, спрямоване на будування зв’язків по-

Віктор Місіюк представляє альманах «Справа»


між українцями та білорусами, що в си-туації ідеологічної боротьби за «душі» берестейців робить велике враження. Вистачить глянути на наше Підляш-шя, де прикладів спільних білорусько-українських ініціатив за останні 30 ро-ків так і не знайдемо.

В альманаху читач знайде твори як класиків, так і сучасних авторів в ори-гіналі та перекладах. Вони білорусь-кою, українською або російською мова-ми, окрім того берестейсько-пинськи-ми говірками.

– Альманах задуманий в широкому контексті білорусько-українському – говорив Віктор Місіюк, – але оскільки він задуманий і реалізується вихідцями з Берестейщини, то в ньому звичайно є ота частина присвячена традиційній культурі або в дослідженнях наукових, або в текстах, які написані говіркою – вірші, проза.

Присутність говіркових текстів у вступному слові до першого номера альманаху так пояснювала відома на Підляшші своєю книжкою «Рыбін го-рад» та й текстами друкованими в «Над Бугом і Нарвою» Наталка Бабина, біло-руська письменниця родом з Берестей-щини, яка відверто говорить про своє українство: Нам падаецца важным спрыяць развіццю і захаванню ўнікаль-ных гаворак беларуска-ўкраінска-поль-скага памежжа. Дзяржавы і арганіза-цыі ўсяго свету робяць крокі да заха-вання аўтэнтычнай культуры нацыя-нальнай правінцыі. А асабліва каштоў-нымі з’яўляюцца культуры памежжа. Яны фармаваліся шмат стагоддзяў на сутыку цывілізацый. У іх мовах адлю-страваліся гістарычны досвед, стра-тэгіі выжывання і ментальныя арыен-ціры жыхароў тутэйшых балот, пу-шчаў і рачных узбярэжжаў. Многія з нас, выхадцаў з памежжа, сутыка-юцца з тым, што нашы гаворкі не ўс-прымаюцца як спадчынны здабытак і каштоўнасць. На гэтых гаворках га-варылі, кахалі і пакутавалі, засвойва-лі свет да нас. Цяпер мы маем апошні шанец, каб перадаць родныя словы наш-чадкам.

Дійсно – в альманаху багато міс-ця присвячено Берестейщині. Тут зна-йшлися не лише вірші і проза, писа-ні говірками, але також інші тексти, що стосуються напр. складних питань пов’язаних з українською автоідентифі-кацією берестейців, наукові публікації про мову та фольклор Берестейщини, є й навіть такі цікавинки, як промови по-літичних лідерів перекладені берестей-

сько-пинськими говірками. Виявилося, що на Берестейщині є багато авторів, які пишуть рідною мовою.

Вражає кількість відомих прізвищ – в трьох номерах альманаху, які побачи-ли світ, знайдемо хоча б тексти сучас-них письменників Наталки Бабиної, Світлани Алексієвич, Оксани Забуж-ко, Сергія Жадана, історик Наталії Яко-венко, діалектолога Федора Климчука та інших.

Ідея «Справи» зародилася в час бу-ремних подій в Україні, тому й важли-вою є підтримка українців у важкий час, солідарність з тими, хто бореться за свою батьківщину. В альманаху зна-йдемо того приклади.

Що дає для нас – підляшан – альма-нах? Перш за все можливість ознайом-лення з літературою, мовою, культу-рою близької нам Берестейщини, про яку й дуже мало знаємо. Є й в номері також цікаві моменти, що стосуються ближче нашого Підляшшя. Варто зга-дати хоча б про статтю Оксани Забуж-ко, яка описує свої враження з вистави Йоанни Стельмашук «Я й у полі вер-бою росла», презентованої в театрі в Бі-лостоці – як зауважує письменниця – у звуках найпівнічнішого з українських ді-алектів: Перекладена з польського пе-рекладу – пише О. Забужко – на – як було анонсовано – «пудляську ґвару», моя «Казка про калинову сопілку» не-сподівано заговорила зі сцени, мов та сопілка з народної казки, таки незапе-речною мовою оригіналу – українською: майже чистою, тільки з поліщуцькою «твердою» фонетикою й смачними ді-алектними слівцями…

– Наша ситуація досить близька і подібна – пояснював у Білостоці Віктор Місіюк. – Альманах твориться укра-їнським літературним середовищем, яке знаходиться за межами Украї-ни, а два – що ми живемо в сусідстві з білорусами, білоруськими організація-ми і письменниками. На Підляшші вони теж присутні. Те якраз досить поді-бне до Підляшшя і я думаю, наш аль-манах буде також тут цікавий. Окрім того, я вже видав таємницю – редак-ція альманаху хоче зробити підляський номер, тому запрошую авторів надси-лати свої твори.

«Справа» – чи не перша спроба ви-ходу з берестейською темою до шир-шого кола інтелігенції передусім у Бі-лорусі та Україні. Широкий спектр ав-торів та різні форми: поезія, проза, есе, публіцистика, наукові тексти тощо – це все справляє, що «Справа» може бути

цікавим виданням не лише для літера-турознавців чи любителів літератури, але також для всіх підляшан зацікавле-них берестейським питанням.

Берестейщина і Підляшшя – варто співпрацювати

Віктор Місіюк, який розповідав у Бі-лостоці про альманах – частий гість на Підляшші, оскільки він дуже дбає про підтримування взаємних контактів між підляшанами та берестейцями:

– Не тільки презентація альманаху, але й інші справи привели до Білосто-ку – говорив, – бо хочеться спланувати так, щоби змогли знову приїхати наші колективи і виступити на концертах на Підляшші. І знову ж таки я не по-кидаю надії на те, що підляські колек-тиви з’являться на берестейській сце-ні. Саме у вересні я організовую біль-ший концерт, фестиваль і хотілось би там бачити підляські ансамблі. При-їхав узгодити той взаємний наш об-мін, обговорити можливості виступів на більших заходах. Може «На Івана на Купала» був би берестейський куточок. То одна з пропозицій. Так що не тільки альманах завів мене на Підляшшя.

Співпраця поміж берестейцями і підляшанами дуже важлива, оскільки ми є не лише частиною одного україн-ського народу, але й того самого етно-культурного регіону, розділеного дер-жавним кордоном. Нам потрібні по-стійні культурні зв’язки: виступи ан-самблів з білоруської частини Полісся на підляських заходах та концерти під-ляшан у Білорусі, обмін нашою, най-частіше вже сполонізованою і зруси-фікованою молоддю, туристично-крає-знавчі ініціативи, але також популяри-заторські заходи, які дозволять ознайо-митися хоча б з традиціями українсько-го національного руху на Берестейщи-ні, про що й на Підляшші майже нічого не знають. Зустріч присвячена промоції альманаху «Справа» була одною з та-ких спроб наближення берестейсько-го питання, хоча шкода, що викликала таке мале зацікавлення серед жителів Білостока. Для всіх, які не змогли бути в Центрі православної культури, але цікавляться Берестейщиною, а також ширше – білоруською і українською лі-тературою – пропонуємо заглянути на сторінку druzi.by, де у форматі pdf по-міщені номери «Справи». Так що за-ходьте і читайте!

Людмила ЛАБОВИЧФото авторки статті


1 січня 2016 року, 7 година вечо-ра, TVP1 – ідуть новорічні нови-

ни. Звідки не візьмись, хлопці і дівча-та в шароварах то злітають в повітря, то приземляються в присідання, круж-ляють один навколо одного – зачаро-вують козацьким бойовим танцем. Так почався 2016 рік для Бойового гопака в Польщі. Загалом у той період ми ви-

(Розвиток Бойового гопака в Польщі)Козаків люблять і чекають

ступили перед декількома телеканала-ми, провели майстер-клас для «Стріль-ця» в Ряшеві та декілька виступів у різ-них місцях Варшави. Зараз продовжує-мо тренуватись і виступати, кількість секцій збільшилась до трьох, на сьо-годні нас запрошували до різних міст у Польщі, а також у 4 країни Європи: Ні-меччину, Чехію, Угорщину і в Україну.

За останній місяць ми виступили на Науковому пікніку 2016, темою якого було «Здоров’я», взяли участь у 50-му Дитячому фестивалі української куль-тури в Ельблонзі, виступили в найкра-щому на сьогодні парку атракціонів Europa-Park, який знаходиться недале-ко міста Фрайбург, Німеччина, поряд з кордоном Франції.

Починалось все з маленької кімнат-ки розміром 3х3м. Два хлопці, один спить на ліжку, другий – збоку на під-лозі. Пів року ці хлопці живуть в од-ній вузенькій кімнатці: один вчиться, інший – працює, спільно ділять харч, полички на речі і маленький комп’ю-терний столик. Це я та Ілля Сидорук, який на пів року приютив мене в себе в гуртожитку, за що я йому неймовір-но вдячний. Все що в нас тоді було, це ми, наші вміння, віра в майбутнє, а го-ловне – дружня підтримка. Так нас на-вчив наш Учитель, засновник Бойового гопака Володимир Пилат, який завжди підкреслює «учіться, розвивайтеся і підтримуйте один одного на шляху до

досконалості». Сьогодні кожен з нас живе окремо, я став головою ради ас-пірантів свого факультету y Варшав-ській політехніці та проводжу заняття для студентів. Багато чого змінилось, проте разом з Іллею ми продовжуємо розвивати Гопак у Варшаві. Тому якщо

всесторонньому розвитку, який дає Бо-йовий гопак, Ви зможете підвищити рі-вень здоров’я Ваших друзів, знайомих, дітей та дорослих, дати їм можливість розвиватись духовно і піднімати рівень своєї свідомості. Із збільшенням кіль-кості осередків Гопака, ми разом змо-жемо проводити крайові і міжнародні змагання та фестивалі. Хто знає, мож-ливо саме у Вас в місті росте чемпіон світу з Бойового гопака?

Запрошуємо до контакту через фейс-бук https://fb.com/HopakWarszawa або електронну пошту [email protected]. Ми завжди раді розповісти про тре-нування, семінари, виступи та інші заходи.

Ігор МИХАЛЕВИЧтренер Бойового гопака

Фото з архіву Варшавської групи Бойового гопака

ку серпня. Кожен може долучитися до нас. Крім того, ми організовуємо поїзд-ку на вишкільний центр Бойового го-пака біля Львова в Україні.

Особливістю семінарів і мандрівки буде спілкування із засновником Бо-йового гопака Володимиром Пилатом, людиною, яка своєю титанічною пра-цею відродила величезний пласт укра-їнської та загально-лицарської куль-тури: бої навкулачки, на поясах, з ви-користанням зброї, історію козацтва і Русі, пірамідологію, біоенергетику, сприяє розвитку органічного земле-робства і покращенню екології, та ба-гато іншого.

Зараз ми шукаємо охочих і готових долучитись до нашої команди. Ви змо-жете розпочати Гопак у своєму регіоні або сприяти його поширенню. Завдяки

зараз поряд з Вами є Ваш друг – дайте йому «п’ять», а як нема, то подзвоніть і подякуйте йому – зробіть це прямо зараз, адже це людина, яка допомагає Вам рости в цьому світі. Саме в такий спосіб ми будуємо наші тренування, так ми розвиваємось самі і своїм при-кладом показуємо це для наших учнів.

Виглядає, що у нас все чудово і це справді так, але є одна річ, в якій ми потребуємо допомоги. На даний мо-мент тренери Бойового гопака є тільки у Варшаві, а охочі приєднатись до Го-пака – зі всієї Польщі, можливо, навіть, з Вашого регіону чи міста. На жаль, ми не маємо змоги приїжджати всюди.

Літом завжди проходять навчаль-но-вишкільні семінари з Бойового го-пака – пройдений семінар дає право тренувати. Семінари починаються вже з липня і йдуть до кінця літа. Коман-да з Варшави готується їхати на почат-

Науковий пікнік 2016 (Національний стадіон у Варшаві)

Майстер-клас для «Стрільця» в Ряшеві


Конкурс пісень з підляської криниці

Гран-прі ХІІ Конкурсу української пісні «З підляської криниці» посів дует молодих співaчок з Більська – Марти Ігнатюк і Марії Мартинюк. Загалом, у конкурсі, який 15 травня пройшов на сцені Більського будинку культури, взяло участь більше 60-ти виконавчих одиниць – ансамблів,

хорів, дуетів, солістів. Серед виконавців були представники всіх поколінь.

Починали ці наймолод-ші. Були тут діточки з

ансамблю «Сонечко» з Ди-тячого садочка № 9 «Лісо-ва поляна» з Більська, були також їхні старші друзі з наймолодшої групи «Ран-ку». З Гайнівки, крім со-лісток зі Студії естрадної пісні, що діє при Гайнів-ському будинкові культу-ри, якого учасниці часто перемагали на більському конкурсі, приїхав також колектив «Мале ГДК». За-співали ще «Мікстурки» з Кліщель і «Струмок» з Дубичів-Церковних, яких підготовляв Ігор Фіта, та «Веселі нотки» й «Асте-рія» з Більська.

– В цьому році ми вперше трішки відокремили малих дітей, цих найменших, від старших – говорила орга-нізаторка конкурсу Єлиза-вета Томчук з Союзу укра-їнців Підляшшя. – Так що

вперше були прослухову-вання наймолодших учас-ників, а потім вже співа-ли дорослі ансамблі. Якщо йдеться про репертуар, думаю що останніми рока-ми стає більше виконавців

сучасної пісні, а меншає фольклору. Але це тіль-ки тому, що, очевидно, для багатьох, передусім для ді-тей, простіше співати під фонограму. І молодь охоче співає цю сучасну пісню.

Кількість учасників конкурсу постійно зрос-тає. «Тримаються» весь час старші колективи та щораз більше є охочих мо-лодих людей, котрі вчаться української мови, пізнають

«Сонечко»

Переможний дует: Марта Ігнатюк і Марія Мартинюк


Конкурс пісень з підляської криниці

«Луна»

Емілія Королько

«Наймолодший Ранок»

«Веселі нотки»

Анастасія Шеремета

Мая ЄрмаловськаДует Оля Касперук і Патриція Шидловська

Юлія Іванюк Дует Естера Тихонюк і Йоанна Василюк

Олександра Волчик Домініка Благушевська


«Мале ГДК»

Ранкові дівчатка

«Гілочка»

Наталія Никитюк Дует Дарія Рута і Домініка Гапунович

Ізаб

ела

Кар

чевс

ька

Кар

олін

а М

ірек

Юлі

я Є

рмал

овсь

ка

Юлі

я Л

яшев

ич

Нат

алія

Сел

евес

юк

Маг

дале

на Н

ікон

оров

Соф

ія Ф

илип

’юк


на уроках також пісні й тут мають змогу перевірити свій талант. Серед постій-них вже учасників конкур-су можна вказати на колек-тив «Вервочки» з Орлі.

– На конкурсі будемо презентувати пісню опра-цьовану – говорив керів-ник колективу Володимир Рева, який на репетиції до підляської місцевості при-їжджає з Рівного. – Буде це пісня про Волинь, про мій рідний край, а я хочу, щоб послухали її також люди тут, на Підляшші. Наш ко-лектив має зараз багато виступів, їздимо на кон-церти цілий рік.

Володимир Рева підго-товляв до конкурсу також солістку. Наталя Сeлeве-сюк приїхала з Орлі, їй чо-тирнадцять років, і як ка-зала – любить співати, а на конкурсі виступила з на-родною піснею «На горо-ді дичка».

Останніми роками по-мітним на конкурсі є збіль-шення кількості виконав-ців з Сім’ятицького повіту. Доказом своєрідного «ре-несансу» української пісні та традиції спільного спі-вання в сільських ансамб-лях, в останньому часі, є поява або відродження та-ких колективів, як «Нови-на» з Мощони-Королiв-ської, який в цьому році відмітив ювілей 10-ліття, «Криниця» з Радивилівки, «Вереси» з Вилінова, «Не-забудки» з Нурця-Станції та «Мельничани» з Мель-ника. Валентин Никиторо-вич до Більська приїхав як член цього останнього ан-самблю, а також як соліст.

– Належу до колективу «Мельничани», але вирішив спробувати своїх сил та-кож як соліст – сказав піс-ля виступу пан Валентин. – А люблю співати, «своє»

«Говорила мати: співати»

«Мікстурки»

«Струмок»

«Ранок» – фолькова група

«Осінній лист»

Оль

га Ф

ілоц

ь


«Вервочки»

Квартет хору «Осінній лист»

«Чижов’яни»

Валентин Никиторович

«Родина»

Фольклорний ансамбль з Черемхи-Села

«Новина»

Пат

рик

Міс

іюк

Маг

дале

на Т

ворк

овсь

ка


в душі грає. Голос маю по моїй матері, яка була до-брою співачкою. І так собі співаю, поки дам ради, бо вже 73 минуло, а як Бог дасть, то будемо ще далі співати.

Молодіжний україн-ський ансамбль «Гілочка» з Черемхи бере участь у кон-курсі від його початків.

– На початку не було так багато ансамблів – го-ворить його керівник Ірина Вишенко. – Зараз є вже ве-лика конкуренція. В моєму колективі маю зараз нові особи, це є початкові кла-си. Учасниці приходять, потім йдуть далі вчитись і відходять з колективу, і знов починається праця з новими. Маю вже також в колективі хлопців, які дуже хотіли виступати. Треба ще з ними працюва-ти, але приходять на ре-петиції, дуже також до-помагають при проведен-ні якихось заходів.

Разом з «Гілочкою» при-їхав жіночий колектив з Че-ремхи-Села, з яким черем-шанська молодь показує на сцені обряд випікання ко-роваю. Те, що почалось в «Гілочці», продовжує ко-лишня учасниця колекти-ву Олександра Іванюк, яка зараз у Білостоці керує ан-самблем традиційної пісні «Добрина». Молодь, котра співає «по-старому» – бі-лим голосом, сподобалась членом журі, які признали «Добрині» перше місце у номінації «фольклор».

Побіч «Добрини» Біло-сток на конкурсі представ-ляв ансамбль «Стебло» з Громадської школи ім. св. Кирила та Мефодія, якого учасники співають також у родинному колективі «Говорила мати: співати!», а крім цього проявляють свій талант як солісти.

«Незабудки»

«Астерія»

«Криниця»

Пет

ро О

сташ

евсь

кий

«Мельничани»

«Ранок» – група сучасної пісні


Серед «ветеранів» кон-курсу «З підляської кри-ниці» є також дуб’яжин-ська «Родина», постійними учасниками: «Луна» з Пар-цева та «Чижов’яни» з Чи-жів, які заспівали разом, а потім ще розділились на жіночу та чоловічу групу.

– Для нас це очевидно дуже важливий і вартіс-ний захід – говорить голо-ва Союзу українців Під-ляшшя д-р Андрій Ар-тем’юк – Дає вiн можли-вість презентування, але також суперництва, оче-видно в доброму того сло-ва розумінні. Це також підбадьорює ансамблі та солістів до цього, щоб під-вищувати свій рівень. Є це також своєрідна зустріч на сцені поколінь і перека-зування української пісен-ної традиції Підляшшя.

Журі, яке очолював Юрій Ковальчук, мало важке завдання, тому що слід було оцінювати ціло-денний пісенний марафон, а також розділяти все на різні, як жанрові, так і ві-кові номінації. З результа-тами конкурсу, очевидно, невід’ємно зв’язані емоції. Але, як то вже часто зга-дувалось – суть не в цьо-му, хто буде першим, дру-гим, третім, хто одержить нагороду, а хто вирізнен-ня. Важлива є сама при-сутність. Для молодших це перші випробування свого голосу, поведінки на естра-ді, опанування хвилювань. Для старших це часто на-года до зустрічі зі знайо-мими колективами з інших місцевостей.

А найкращі учасники ХІІ Конкурсу української пісні «З підляської крини-ці» заспівали на гала-кон-церті, який 4 червня від-бувся в Більську – в рам-ках заходів з нагоди Днів Більська.

Славомир САВЧУК

Радіо БілостокФото Ю. Гаврилюка

«Добрина»

Тріо з села Мощона-Королівська

«Ранок» – фольклорна група

Квінтет «Довгий вечір»

Збіґ

нєв

Нас

ядко «Чижов’яни» – жіноча група

Нін

а Т

имош

укО

лекс

андр

Пур

а

Марина Місіюк


ГРАН-ПРІ Дует Марта Ігнатюк і Марія Мартинюк Більськ Підляський

ФОЛЬКЛОРМолодша вікова категоріяСольний спів І місце – Анастасія ШереметаСередня вікова категоріяСольний спів І місце – Домініка БлагушевськаАнсамблі І місце – Ансамбль «Гілочка» І місце – Ансамбль «Ранок» фольковийСтарша вікова категоріяСольний спів І місце – Ніна Тимошук ІІІ місце – Збіґнєв Насядко ІІІ місце – Валентин Никиторович ІІІ місце – Ольга ФілоцьМалі форми І місце – Квартет хору «Осінній лист» ІI місце – Дует Анна Фіонік і Віра Никитюк ІІІ місце – Тріо Маріанна Оксентович, Олена Датчук і Марія Юркевич ІІІ місце – Дует Ольга Філоць і Анна РоманюкАнсамблі І місце – Фольклорний ансамбль «Добрина» І місце – Чоловіча група ансамблю «Родина» ІІ місце – Ансамбль «Родина» ІІ місце – Ансамбль «Ранок» фольклорна група ІІІ місце – Хор «Осінній лист» ІІІ місце – Фольклорний ансамбль з Черемхи-Села

Результати ХІI Конкурсу української пісні«З ПІДЛЯСЬКОЇ КРИНИЦІ 2016»

Дует Марія Веселовська і Агата Лаут

«Стебло»

«Родина» – чоловіча група Дует Анна Фіонік і Віра Никитюк

«Чижов’яни» – чоловіча група

Дует Ольга Філоць і Анна Романюк


ОПРАЦЬОВАНИЙ ФОЛЬКЛОРМолодша вікова категоріяАнсамблі І місце – Ансамбль «Сонечко» з Садочка №9 у Більську

Середня вікова категоріяСольний спів ІІ місце – Наталія СелевесюкМалі форми І місце – Ансамбль «Стебло»Ансамблі І місце – Ансамбль «Говорила мати: співати!»

Старша вікова категоріяСольний спів І місце – Петро Осташевський ІІІ місце – Олександр Пура ІIІ місце – Вокально- інструментальний гурт «JBM»Малі форми І місце – Ансамбль «Чижов’яни» чоловіча група ІІ місце – Ансамбль «Чижов’яни» жіноча групаАнсамблі І місце – Квінтет «Довгий вечір» ІІ місце – Ансамбль «Чижов’яни» ІIІ місце – Ансамбль «Мельничани» ІIІ місце – Ансамбль «Незабудки» ІIІ місце – Ансамбль «Новина» ІV місце – Ансамбль «Криниця»

СУЧАСНА ПІСНЯМолодша вікова категоріяНагорода для наймолодшого учасника – Мая ЄрмаловськаСольний спів І місце – Юлія Ляшевич І місце – Олександра Волчик ІІ місце – Софія Филип’юк ІІ місце – Наталія Никитюк ІІІ місце – Емілія Королько ІІІ місце – Марина Місіюк III місце – Юлія ЄрмаловськаМалі форми І місце – Дует Оля Касперук та Патриція Шидловська ІІ місце – Дует Дарія Рута та Домініка Гапунович ІІI місце – Дует Естера Тихонюк та Йоанна Василюк

Ансамблі І місце – Ранкові дівчатка ІІ місце – Ансамбль «Наймолодший Ранок» ІІI місце – Ансамбль «Веселі нотки» ІV місце – Ансамбль «Мікстурки» ІV місце – Ансамбль «Струмок»

Середня вікова категоріяСольний спів І місце – Ізабела Карчевська І місце – Кароліна Мірек ІV місце – Юлія Іванюк ІV місце – Магдалена НіконоровАнсамблі І місце – Ансамбль «Мале ГДК»

Старша вікова категоріяСольний спів І місце – Магдалена ТворковськаМалі форми ІІ місце – Дует Марія Веселовська і Агата ЛаутАнсамблі І місце – Гурт «Астерія» І місце – Ансамбль «Ранок» ІІ місце – Ансамбль «Луна»

АВТОРСЬКА ПІСНЯСередня вікова категоріяСольний спів І місце – Патрик МісіюкСтарша вікова категоріяСольний спів І місце – Марія МартинюкАнсамблі І місце – Ансамбль «Вервочки»

Інструментально-вокальний гурт «JBM»

Zadanie „Spotkania z podlaskim folklorem, tradycją i po-ezją ukraińską: Spotkanie z Kolędą i Szczedriwką – Kon-kurs Piosenki Ukraińskiej «Z Pidlaśkoji Krynyci» – Kon-kurs recytatorski «Ukraińskie Słowo»” realizowane jest przez Związek Ukraińców Podlasia dzięki dotacji Ministra

Spraw Wewnętrznych i Administracji RP.


З кінця листопада 2014 р. у рамках «Бі-лостоцької мовної кав’ярні» в сто-

лиці воєводства відбуваються зустрі-чі за українським столиком – усі, які хочуть розвивати знання української мови або просто познайомитися з но-вими людьми та порозмовляти з ними українською – можуть у кожний дру-гий понеділок місяця навідати кав’яр-ню «Грам офф он» („Gram off on”) у Бі-лостоці. Одним із ініціаторів проекту є Пшемислав Вєжбовський, народжений у Влощові у Свєнтокшиському воєвод-стві, молодий білостоцький есперан-тист, голова організації «Білостоцьке товариство есперантистів».

Людмила Лабович: Як зародилася думка, щоб заснувати «Білостоцьку мовну кав’ярню»?Пшемислав Вєжбовський: Це була ідея нашого волонтера, який приїхав до білостоцької організації есперан-тистів у 2009 р. Він з Франції, з Тулузи, де така мовна кав’ярня добре працюва-ла. Це ж багатонаціональне місто. І він подумав, щоб щось схоже зорганізува-ти тут. На жаль, Білосток не так бага-тонаціональний, тут нема аж так бага-то людей різних національностей. Все таки ми вирішили попробувати та сім років тому вперше зорганізували зу-стріч «Білостоцької мовної кав’ярні». Думали, що майже ніхто не поціка-виться, але прийшло неймовірно бага-то людей, які сказали, що саме у Біло-стоці бракувало таких зустрічей.

– Якими мовами можна було спо-чатку розмовляти?

– Що цікаве, найбільше людей при-йшло говорити іспанською. Здається, що більш-менш тоді вона стала дуже популярною, модною між молодими людьми. Далі, звичайно, зацікавлен-ням тішилася англійська та й досі ба-гато людей розмовляє тут англійською. Це головне. За німецьким, російським і французьким столиком було трошки менш. З часом у нас з’явилася україн-ська.

– Саме, як це сталося, що з’явився український столик?

– Все сталося, коли приїхала до нас волонтерка з України, Надія з Харкова. Також десь у тому часі приїхала до Бі-лостока моя дружина. Вона українка. Тобто були люди, які розмовляли укра-їнською. Такі були початки українсько-го столика. Я тоді ще не розмовляв до-бре українською.

За деякий час прийшли до нас укра-їнці з Підляшшя, які живуть у Біло-стоці, і так запрацював цей столик. А далі – до Білостока приїхали студенти в рамках програми «Еразмус», які вчи-лися в Університеті в Білостоці. Так що наш український столик став міжна-родним.

– Де зустрічалися?– До вересня ми зустрічалися в «Ес-

перанто кафе», в центрі Білостока. По-тім вирішили зміняти місце і зараз є в клубі «Грам офф он». Була думка, щоб зустрічі проводити в кав’ярні «Фама», але не вдалося того зорганізувати.

Ще подивимося, як все розвинеться, може будемо в іншому місці, а може за-лишимося у «Грам офф оні». Одні ка-жуть, що тут мало місця, інші – що все добре, бо є сімейна атмосфера.

– Чи ці зустрічі відбуваються в рамках якогось проекту?

– Ні, це не проект, це все волонтер-ська робота. Усе є безкоштовно – ніх-то не платить грошей, ніхто й на цьому не заробляє. Просто кожен, хто хоче, може прийти і безкоштовно практи-кувати мови світу в такій вільній, сво-бідній атмосфері. Лише кав’ярня має додаткову рекламу та прибуток, бо ж люди приходять, купляють каву, пиво. Ми зустрічаємося в понеділок, а відомо – того дня до кав’ярні не приходить ба-гато людей. А дякуючи нам усі столи-ки є зайняті.

Я думаю, що це найкращий спосіб вивчати і практикувати мови світу – просто розмовляти. Це такий міжна-родний курс різних мов світу.

– Ти, здається, різних мов світу знаєш дуже багато...

– Знаю декілька.– Тобто?– Польську, російську, українську,

англійську, есперанто звичайно, фран-цузьку і італійську вже гірше.

– Дуже добре розмовляєш україн-ською...

– Дякую. Дуже важко вивчати якраз українську, тому що вона схожа на інші мови, які знаю – російську або поль-ську, і коли я намагаюся щось сказати українською, думаю польською, вжи-ваю польські слова. Тому говорити чи-стою українською мовою не завжди вдається.

– Як це сталося, що став вивчати українську? Чи мала на це вплив Твоя дружина?

– З дружиною це взагалі дивна іс-торія. Я поїхав у 2011 р. на фестиваль молодих есперантистів. Щорік він про-ходить в іншій країні і саме тоді був в Україні, в Києві. А моя дружина приї-хала до своєї сестри, не на цей фести-валь. Однак ми зустрілися саме на цьо-му фестивалі.

Взагалі, це був перший раз, коли я поїхав в Україну. Я тоді знав більш-менш російську, однак вирішив, що треба вивчити українську, тому що мені завжди було неприємно розмов-ляти на вулицях російською, коли я чув довкола українську.

(Розмова з Пшемиславом Вєжбовським)

Найкращий курс мов світу,також української


Маю таке переконання, що це гар-но вивчити щонайменше підстави мови країни, до якої ми їдемо. Так що коли я їду до Литви, вивчаю що-найменше десять слів, щоб показа-ти, що мені залежить щось сказати тою мовою. Ось і тому я почав ви-вчати українську. Потім ще з дружи-ною час від часу вживав українську. До речі, ми розмовляємо зараз трьо-ма мовами – польською, українською та російською. Російською тому, що дружина зі східної України та її сім’я розмовляє російською.

– Вертаючись, однак до «Біло-стоцької мовної кав’ярні»... Хто за-раз приходить на зустрічі?

– Кав’ярня має вже сім років. Ство-рилося коло знайомих, які тут зустрі-чаються. Є люди, які приходять ре-гулярно, але є й багато нових осіб, тому хоча б, що приїжджають іно-земні студенти. Так що завжди є нові люди.

До мовної кав’ярні приходять дуже різні особи та для кожного є міс-це. Приходять молоді і старші, тому, що наша мовна кав’ярня це пропози-ція не лише для студентів, як часом хтось думає.

Коли йдеться про національність, то є багато поляків та іноземців. Ми відкриті на всіх. Якщо хтось хоче практикувати мову, якої ще в нас не було, то ми охоче погоджуємося. От, наприклад, останнім часом з’явила-ся датська мова. Просто колись одна дівчина запитала, чи хтось буде роз-мовляти датською. Я сказав, що ніко-го більше нема, ніколи в нас тої мови не було. Однак з’явилася одна сту-дентка з Данії, яка вивчає медицину і так почалися зустрічі за датським столиком. Завжди коли є люди, а ви-стачать лише дві зацікавлені особи, які хочуть розмовляти якоюсь мо-вою, то й з’являється такий столик.

– Які мови світу можна зараз практикувати?

– Є українська, російська, фран-цузька, італійська, датська, іспан-ська, німецька, турецька, китайська, ще й арабська буває час від часу...

– Звичайно й англійська?– Коли йдеться про англійську, то

маємо три або чотири англійські сто-лики.

Були також: португальська, швед-ська, норвезька, голландська, раз угорська і раз – що цікаве – мова жестів. Дуже цікаво було подивити-ся, як люди вживають цю мову.

– Бачу також табличку з назвою білоруської мови...

– Табличка є, але на білоруський столик практично ніхто й не прихо-дить, хоча я завжди запрошую. Один раз були студенти білоруської філо-логії, але не знаю, чому більше вже не з’явилися.

– А коли йдеться про український столик. Хто зараз приходить по-розмовляти українською?

– Час від часу є українці з України, які приїжджають у Польщу і прихо-дять на ці зустрічі. Більшість людей це однак українці Підляшшя, під-ляська українська національна мен-шина. На жаль, нема вже студентів з України, які сюди регулярно прихо-дили, тому що разом з кінцем семе-стру, вони закінчили своє навчання у Польщі. Думаю однак, що будуть приходити нові. Бо дуже добре, коли приходять українці з України. Мож-на попрактикувати не лише україн-ську між собою, але теж порозмов-ляти з українцями з України. Мож-на почути різні діалекти, вимови. Це цікаве.

– Чи за українським столиком Ти вперше зустрівся з українцями з Підляшшя?

– Так, це був мій перший контакт. Моєї дружини, чесно кажучи, також. Раніше я час від часу слухав переда-чу української меншини в білостоць-кому радіо, дивився по телебаченню «Український перегляд», «Над Бугом і Нарвою» читав в Інтернеті раз чи два рази, але не дуже цікавився укра-їнською меншиною і взагалі – майже нічого про неї не знав. Думав, що в Білостоці, на Підляшші мало україн-ців. До речі, мені здається, що бага-то поляків так думає – якщо хтось є з меншини, тим більше православний, то він мусить бути білорусом. А ви-являється, що тут є також українське середовище.

– У якій мірі зустрічі за українсь-ким столиком дозволили Тобі озна-йомитися зі специфікою тої грома-ди на Підляшші?

– Думаю, що довідався про неї дуже багато. Зараз, окрім того, що зустрічаємося в мовній кав’ярні, то ходимо з дружиною на різні зустрі-чі, були в музею в Козликах над На-рвою, поїхали на фестиваль «Під-ляська осінь». Бачу, що українська громада активна і дуже мені подо-бається, що люди не забули мови, що її практикують. Можна сказати,

що я став частиною тої меншини так трошки й через дружину.

– Український столик є півтора року, але сама «Білостоцька мов-на кав’ярня» діє вже сім років. Як за той час дивишся на цей проект? Що вдалося досягти?

– Головне, що люди в Білостоці знають, що є таке місце, де можна практикувати різні мови. Це не курс, не треба платити, треба лише при-йти, навіть якщо ти не знаєш мови, то можеш присісти до столика, на якому є табличка з назвою конкрет-ної мови, та стати говорити. А можна просто прийти і послухати. До речі, багато людей, передусім старших, які побоюються розмовляти, напри-клад англійською, приходить, щоб лише послухати.

Думаю, що вдалося нам відкри-ти мови світу на різних людей, також цих старших. Люди весь час прихо-дять, розмовляють, так що виявля-ється, що таке місце сповнює свою роль.

Окрім того є багато різних про-ектів, яких не вдалося провести, на-приклад мовний фестиваль. Весь час думаю про це. Така імпреза відбува-ється в різних країнах світу, переду-сім в Росії. Її придумали там росій-ські есперантисти. Це такий захід, організований, наприклад, у школі, де в різних залах люди сидять і роз-мовляють якимись мовами. В різних залах є різні мови та, що головне, їх є дуже багато. Це не лише великі мови, але також дуже екзотичні, регіональ-ні, маленькі. Можна зайти в конкрет-ний зал і послухати, як звучить якась мова з різних частин світу. У майбут-ньому хочемо зорганізувати такий справжній міжнародний фестиваль.

– Коли і де відбуваються зараз зу-стрічі в рамках «Білостоцької мов-ної кав’ярні»?

– Від цього року зустрічі прохо-дять у клубі «Грам офф он» по вули-ці Мальмеда в Білостоці раз на два тижні в понеділок між 18.00 та 21.00. Детальніше треба однак дивитися на нашій сторінці на фейсбуці (www.fa-cebook.com/kawiarnia.jezykowa). Час-то інформацію можна знайти також на сторінці фейсбук читачів «Над Бугом і Нарвою».

Дякую за розмову.

РозмовлялаЛюдмила ЛАБОВИЧ

Фото авторки статті


Активізація студій над давньою українською мистецькою спадщи-

ною висуває цілу низку проблем, які не виникали перед першими дослід-никами української культури й пере-бували поза тематичним колом спеці-альної літератури недавніх десятиліть. Одночасно з поглибленням істори-ко-мистецьких досліджень іде їх роз-ширення, залучення до історії укра-їнської мистецької традиції пам’яток з усіх тих регіонів української етніч-ної території і теренів з-поза теперіш-ніх меж розселення українського ет-носу, на яких розвивалася національна мистецька культура в різні періоди її історії. Цей поки що надто мало опра-цьовуваний аспект історико-мистець-ких студій передумовлений насампе-

ред тим, що починаючи ще від серед-ини XIV ст. внаслідок втрати націо-нальної державності ареал поширен-ня української мистецької культури в західноукраїнському регіоні відчутно змінився порівняно з періодом найви-щого розквіту Галицько-Волинського князівства. Тому ще й сьогодні в істо-рії української культури надто скром-не місце посідають, наприклад, столи-ця Данила Романовича Холм і Холм-щина, Лемківщина. Навіть порівняно краще відомий Перемишль, який віді-грав особливо важливу ролю в розви-тку української мистецької культури на західноукраїнських землях у XIV – першій половині XVI ст., лише почи-нає відкриватися як унікальне явище національної традиції1.

Розп’яття з Черська – найдавніша ікона Берестейщини

25-річчя нашого часопису це особлива спонука для публі-

кації матеріалів про красу, отже, мистецтво, а в ньому особливе міс-це займає іконопис. Коли збудовано й прикрашено іконами перші храми в наших надбужанських сторонах можемо лише гадати, адже письмо-ві згадки маємо щойно в творах лі-тописців, які працювали у другій половині ХІІІ ст. І так, в опи сі жит-тя князя Володимира читаємо: «а за Берестієм поставив город на пус-тому місці, що називається Лос-на, і назвав його ім’ям Каменець, — тому що [там] була кам’яна зем-ля. Спорудив він також у нім башту кам’яну, заввишки сімнадцять саж-нів, гідну подиву всім, хто дивить-ся на неї, і церкву поставив Благові-щення Святої Богородиці, і прикра-сив її іконами золотими, і начин-ня служебне викував срібне, і Єван-геліє апракос, оковане сріблом, [і] Апостола апракос, і Паремію, і Со-борник отця свого тута ж положив, і хреста воздвижального положив. Так само і в Більську спорядив він церкву іконами і книгами». У но-вішу добу, у 1513-1520 рр. ця тери-торія була оформлена як Підлясь-ке воєводство й хоч потім його по-ділено та поряд з Підляським утво-рено Берестейське воєводство, у ет-нічному й культурному відношен-ні це один регіон, що підкреслюва-ла приналежність Берестя, Кам’ян-ця, Кобриня, Дорогичина, Мельни-ка й Більська до цієї самої – Володи-мирсько-Берестейської – церковної єпархії. Тому, хоч зараз в україноз-навчих публікаціх бачимо, розмеж-ування на Підляшшя і Берестейщи-ну, то саме ми, мешканці цієї тери-торії повинні пам’ятати, що це роз-межування вторинне і зовнішнє, ви-никле не так то й давно, отже не має воно жодного впливу на нашу істо-рію у ХІІІ, XVI, а навіть XVIII ст. Отже й друкована тут «берестей-ська» стаття мистецтвознавця Во-лодимира Александровича, який спеціалізується в історії давнього українського іконопису, такою ж са-мою мірою «підляська». (ред.)

(Зі студій над забутим регіоном розвитку української мистецької культури)

«Розп’ятт

я з пристоячими» з церкви в Ч

ерську


Проте поряд із цими мало відомими регіонами розвитку українського мис-тецтва є ще й такі, що в дотеперішніх українських дослідженнях навіть не відзначені. Поміж ними передусім тре-ба згадати Берестейщину. Для україн-ського мистецтвознавства – це регіон, забутий повністю2, хоч загальновідомі факти вказують, що в історії України Берестя виступає від найдавніших ча-сів – перша літописна згадка про місто походить з часу боротьби між спадко-ємцями святого Володимира Великого й датується 1017 роком.

В колі мистецької культури укра-їнських земель Берестя утвердилося за княжої доби, в період одного з най-вищих її піднесень. При розбудові Га-лицько-Волинського князівства і його територіальному розширенні в пів-нічно-східному напрямку берестей-ський регіон опинився у сфері інтере-сів об’єднаного князівства, потрапив-ши під опіку волинського відгалужен-ня династії. За свідченням Гагицько-волинського літопису, меценат і філо-соф Володимир Василькович у Берес-ті звів «башту кам’яну, [таку] висотою, як і кам’янецьку; поставив він також і церкву святого Петра, і Євангеліє дав апракос, оковане сріблом, і служебне начиння викуване, срібне, і кадильни-цю срібну, і хреста воздвижального… положив»3. Цей фрагмент похвали сла-ветного волинського князя вказує, що Берестя належало до тих осередків князівства, які були під його особли-вою опікою. Посвячення берестейсько-го храму – в українській церковній тра-диції поширене досить мало – дає під-стави здогадуватися про розвиток на місцевому ґрунті оригінального куль-ту, ймовірно пов’язаного з певними, не відомими нам обставинами історії са-мого міста.

Берестейські фундації Володими-ра Васильковича дають змогу просте-жити входження Берестя в засяг мис-тецької культури українських земель від ХІІІ століття. Безперечно, саме тоді на Берестейщині, як і на території Га-лицько-Волинського князівства зага-лом, остаточно усталилися основи міс-цевого варіанту української мистець-кої традиції4. Наступний етап її ево-люції в’яжеться насамперед з Володи-мирсько-Берестейською єпархією, сам факт існування якої утверджував давні волинські пов’язання мистецької куль-тури Берестейської землі. Зв’язок цьо-го регіону з Україною зберігався і в значно пізніші часи. Український ха-рактер Берестейщини почав відсува-тися на дальший план лише після ра-дянського «визволення» 1939 року,

коли край включено до складу Білору-сі. Нині маємо повернути історії укра-їнської культури цей самобутній регіон багатовікового розвитку національної мистецької традиції, а історії україн-ської мистецької культури – самобутні пам’ятки релігійного малярства Берес-тейщини. Пропонована стаття є лише першим кроком на цьому шляху.

Оригінальні пам’ятки мистецької культури Берестейщини, поза архео-логічним матеріалом, збереглися почи-наючи тільки з пізнього середньовіч-чя. Проте навіть від тих часів до нас ді-йшли лише поодинокі зразки релігій-ного малярства. Нині можна назвати дві ікони з-перед початку XVII століт-тя, що належать до малярської спадщи-ни Берестейщини, – «Розп’яття з при-стоячими» з церкви в Черську й «Бо-городицю Одигітрію» з Богородичної церкви села Дубенець.*

Перша з цих ікон у 1930-х роках на-дійшла до музею Богословської ака-демії у Львові й розділила долю його збірки – після ліквідації влилася до ко-лекції Державного музею українсько-го мистецтва (нині – Національний му-зей, в скор. НМЛ) у Львові5.

Черське «Розп’яття» має невели-кі розміри (28,6: 22,4 см), мальоване на суцільній дошці з глибоким ковче-гом із широкими берегами. Розміри да-ють підставу здогадуватися про спеці-альне призначення ікони, оскільки її мініатюрний характер вказує, що вона не могла посідати якогось конкретно-го місця в традиційному ансамблі де-корації інтер’єру храму в українському станковому малярстві.

Родовід іконографії черсько-го «Розп’яття» внаслідок втрати ін-ших пам’яток регіону не можна про-стежити конкретно. Щонайзагальні-ше – це візантійська малярська тради-ція XIV століття, адаптована на місце-вому грунті пізнішого часу. Стилістич-ні особливості ікони заслуговують на окремий розгляд, бо тільки докладний аналіз їх може дати конкретний матері-ал для інтерпретації пам’ятки.

У черському «Розп’ятті» насампе-ред привертає увагу співвідношення постатей. Фігури пристоячих Богоро-диці, Марії Магдалини, Івана Богосло-ва та сотника Лонгіна відзначені під-

креслено видовженими пропорціями й займають дві третіх дошки по висо-ті. Вони відсунуті до самих країв ков-чега й зображені майже в профіль, Іван і Лонгін наближені до переднього пла-ну, натомість обидві Марії дещо відсу-нуті в глибину, тому при зіставленні з симетричною їм парою постатей вида-ються здрібненими. Проте загалом фі-гури пристоячих акцентовані розміра-ми, а розміри фігури Христа порівняно з ними зменшені, пропорції наближе-ні до природних. Відсунута в глибину, фігура Розп’ятого сприймається здріб-неною. Характерне в трактуванні його постаті – сильно акцентований ви-гин верхньої половини тіла, особливо в партії плечей, тож схилена до право-го плеча голова зображена майже пер-пендикулярно до торса. Тіло Христа худорляве, з акцентованим огруддям, руки підкреслено тонкі й видовжені. Привертає увагу своєрідне трактуван-ня німба, правий край якого заходить за перекладину хреста. Рідкісний для української іконографії характер має напис на верхній перекладині хрес-та: «ІС Назаранин». Традиційне його продовження «Цар Іудейський» випу-щено, замість того повністю написа-но слово «Назарянин». Так само менше характерні для української іконографії і дві півфігури ангелів (дуже знищені), що злітають до Розп’яття. Тло ікони становить символічне зображення сті-ни Єрусалима з наголошенням на її по-земних членуваннях. Хреста встанов-лено на скелястому узвишші Голгофи з розташованим на правому боці її тем-ним отвором печери з черепом Адама. У формах гір виступає елемент декора-тивного трактування завершень скель, який має аналогії в найдавніших з-по-між збережених ікон Розп’яття пере-миської традиції – з церкви Успіння Богородиці у Волі Кривецькій (Наці-ональний музей Перемиської землі)6, церкви Покрову Богородиці в Рихвалді (Історичний музей у Сяноку)7.

Через брак інших пам’яток релігій-ного малярства Берестейщини відпо-відного періоду черське «Розп’яття» може бути датоване лише в зіставлен-ні з пам’ятками інших регіональних шкіл українського релігійного маляр-ства, насамперед перемиської. Аналіз стилістичних особливостей ікони вка-зує на її відносно пізнє походження. До такого висновку схиляє передусім на-явність елементів декоративного трак-тування окремих деталей композиції – єрусалимської стіни, каменів Голго-фи, бганок одягу. Це характерна озна-ка стилю, яка не може бути старшою за другу половину XV століття. На той

*Черськ – село на південь від Берестя, у Домачівській сільській раді Берестей-ського району, недалеко від Бугу, напро-ти села Ганна, що на лівому березі; церк-ва св. Архангела Михаїла з другої поло-вини XVII ст. Дубенець – село на півден-ному березі Прип’яті, у колишній Пін-ській землі, зараз у Столинському райо-ні; церква Різдва Пречистої Богородиці, збудована 1718 р.


же час вказують і особливості переда-чі пропорцій фігур, деталізація в трак-туванні тіла Христа, спосіб малювання висвітлень на ликах. Запропонованій хронології відповідає і палеографія на-пису. З огляду на унікальність черської ікони для малярської спадщини Берес-тейщини XV-XVI століть годі встано-вити вужчі часові рамки датування, тому варто зупинитися на тому, що іко-ну намальовано в межах другої поло-вини XV – першої половини XVI сто-літь. Хоч для історії українського мис-тецтва загалом і найдавніших пам’яток українського релігійного малярства зо-крема це досить пізні часи, черська іко-на є найстарішою пам’яткою малярства в регіоні, що дає підстави розглядати його історію на автентичних творах ще з-перед кінця XV століття. Проте її міс-це в історії української мистецької тра-диції не меншою мірою визначають і особливості розвитку теми Розп’яття в українській релігійній іконографії.

Українська іконографія Розп’яття в іконопису знана передусім за пам’ятка-ми перемиської школи малярства по-

чинаючи з другої половини XV сто-ліття. Найчастіше вона виявляється в іконах «Розп’яття зі сценами страс-тей», що становили невід’ємну части-ну розробленого в українській релігій-ній мистецькій культурі й не відомо-го поза сферою її поширення унікаль-ного ансамблю декорації інтер’єру хра-му в складі ікон комплексу іконостаса та парних композицій на теми Страс-тей і Страшного суду8. Найранішою такою пам’яткою є ікона другої поло-вини XV століття з Хрестовоздвижен-ської церкви в Здвижені на надсянській Західній Бойківщині (НМЛ)9. Очевид-но, зредукованим варіантом композиції «Розп’яття зі страстями» виступають ікони «Розп’яття з пристоячими», відо-мі в спадщині українського релігійного малярства починаючи від згаданої іко-ни з церкви Покрову Богородиці в Рих-валді. Ікона з Черська дає змогу тверди-ти, що в середньовічному українсько-му іконопису поряд з двома відзначе-ними існував ще третій варіант ікони «Розп’яття». Невеликі розміри цієї іко-ни вказують, мабуть, на її призначен-

ня – для виставлення до поклоніння на Страсному тижні. Якщо це припущен-ня слушне, то черське «Розп’яття» на-лежить не лише до рідкісних пам’яток українського релігійного малярства, а й релігійної традиції загалом.

Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ

Примітки1. Першу спробу огляду найважливіших етапів розвитку мистецької культури укра-їнського Перемишля див.: Александрович В. Українське малярство у Перемишлі XIII – початку XVII ст.: головні проблеми істо-рії // Перемишль і Перемиська земля про-тягом віків: Збірник наукових праць і мате-ріалів Міжнародної наукової конференції, організованої Науковим товариством іме-ні Т.Шевченка в Польщі 24-25 червня 1996 року у Перемишлі / Під ред. С.Заброварно-го. – Перемишль; Львів, 1996. – С.38-52.2. Здається, чи не вперше в новітній україн-ській літературі в контексті проблеми регі-онів розвитку української малярської тра-диції у зв’язку з Володимирсько-Берестей-ською єпархією тема Берестейщини про-звучала в нашій статті: Александрович В. Регіони розвитку української малярської традиції у XVI столітті // Вісник Львівсько-го університету: Серія історична. – Львів, 1998. – Вип.ЗЗ. – С.44.3. Літопис Руський: За Іпатським списком / Переклав Л. Махновець. – К, 1989. – С.448.4. На ролі середини – другої половини XIII століття в цьому процесі вперше наголо-шено в роботі: Александрович В. Дорого-бузька ікона Богородиці Одигітрії і маляр-ська культура княжої України другої поло-вини XIII – початку XIV ст. // Він же. Укра-їнське малярство XIII-XIV ст. – Львів, 1995. – (Студії з історії українського мистецтва; Т.1). – С.69.5. Інв. Ne 1-2149. У 1984 році внаслідок по-грабування музейного фондосховища іко-на зникла й доля її залишається невідомою. Висловлюю подяку головному охоронцеві фондів музею п. Дануті Посацькій за кон-сультації стосовно черської ікони. (Зараз ікона повернута у музейну колекцію – ред. «НБіН».)6. Biskupski R. Ikony w zbiorach polskich. – Warszawa, 1991 (з бібліографією).7. Biskupski R. Ikonen uit Polen: Oekraien-se ikonen uit de verzameling van het Muzeum Historyczne te Sanok. 30 no-vember 1991 t/m 1 maart 1992 / Muzeum voor Religieuze Ku-nst Uden. – Uden, 1991. – №16 (з бібліогра-фією).8. Про цей ансамбль як один з найпри-кметніших у релігійній мистецькій куль-турі українських земель див.: Александро-вич В. Релігійна мистецька культура Укра-їни XVII століття: нова релігійна ситуація, нове мистецтво // Берестейська унія і укра-їнська культура XVII століття: Матеріали Третіх «Берестейських читань». – Львів-Київ-Харків, 20-23 червня 1994 року. – Львів, 1996. – С.133; Він же. Українське ма-лярство… – С.44.9. Репродукована у вид.: Логвин Г., Міляє-ва Л., Свєнціцька В. Український середньо-вічний живопис. – К, 1976. – Іл. XLI.

«Бог

ород

иця

Оди

гітрі

я» з

Бого

роди

чної

цер

кви

в сел

і Дуб

енец

ь


W 2010 roku odnalazłem schowa-ną w piwnicy reklamówkę ze sta-

rymi rodzinnymi dokumentami. Część z nich była uszkodzona przez gryzo-nie. Najstarsze – carskie z 1904 roku oraz paszporty naszej babci i dziadka z okresu „bieżeństwa”, z 1915 roku. Pozo-stałe z okresu międzywojennego, okre-su II wojny światowej i powojenne. Owe dokumenty stały się przyczyną „podró-ży” po historii mojej rodziny. Docieka-jąc jej szczegółów, nie potrafiłem zna-leźć odpowiedzi na wiele nurtujących pytań. Dlatego też udałem się do archi-wum akt dawnych w Grodnie i Mińsku. Ku mojemu zaskoczeniu odnalazłem wiele dokumentów, do których jeszcze nikt nie zaglądał. Większość z nich do-tyczyła mieszkańców Milejczyc i histo-rii miasteczka. Wspaniale było mieć w rękach i czytać oryginalne dokumen-ty z XVI, XVII i XVIII wieku. Dni po-święcone w archiwach przyczyniły się do tego, że zacząłem studiować historię Milejczyc. Przysłowie mówi „W miarę jedzenia, apetyt rośnie”. Ponieważ hi-storia Milejczyc nie jest oderwana od historii ogólnej – zmuszony byłem się-gnąć do literatury związanej z kultu-rą rzymską i bizantyjską, historii Wiel-kiego Księstwa Litewskiego, Ukrainy, Rusinów, Moskwiczan itd. Pogłębiona wiedza daje mi pełniejszy obraz historii mojej rodziny i naszego miasteczka.

Zadałem sobie pytanie – co było przy-czyną nadania praw miejskich magde-burskich dla Milejczyc? Czy tylko od-poczynek króla i jego dworzan na trasie ich podróżowania z Mielnika do Biel-ska? W naszej świadomości jest wizual-ne wyobrażenie króla siedzącego na tro-nie, wydającego rozkazy, dyspozycje i przyjmującego posłów. W rzeczywistości królowie nieprzerwanie podróżowali po swoich „włościach” i na miejscu rozstrzy-gali wiele spraw i problemów ważnych dla miejscowej ludności. Dlatego też mu-siały istnieć stacje (dwory) dla codziennej pracy i odpoczynku władcy. Oczywiste było podróżowanie tzw. Traktem Jagiel-lońskim z Krakowa do Wilna, omijając Puszczę Kamieniecką (Białowieską) od strony wschodniej lub zachodniej.

Od drugiej połowy XIV wieku do 1795 r., tj. do ostatniego z rozbiorów Rzeczypospo-litej, Milejczyce należały do ziemi brze-skiej Wielkiego Księstwa Litewskiego. Niedaleko od nich przebiegała granica z ziemią bielską i mielnicką, po 1569 r. bę-dąca granicą z Koroną – od zachodu biegła ona rzeką Nurzec (obecnie Nurczyk).

Wiele miejscowości na tej trasie otrzy-mywało prawa miejskie po kilku latach – jeżeli spełniły wszelkie wymogi dla kró-lewskich standardów. Wyjątkiem były Milejczyce. Miejskie prawa magdeburskie otrzymały z „marszu”. Spełniały wymóg wielowiekowego zasiedlenia, były miejs-cem skrzyżowania wielu szlaków handlo-wych oraz dobrze rozwiniętego rzemiosła, które reprezentowali szklarze, kuśnierze, kowale, młynarze, rzeźnicy, garncarze, zduni, rymarze, no i wielość karczmarzy. Przypuszczam, że niemałe znaczenie mia-ło istnienie w centrum miasteczka cerkwi pod wezwaniem patrona kupców – św. Mikołaja. Rynek był podzielony na cztery kwartały i w jednym z nich mieszkał pop Kalisz. Również korzystny układ topo-graficzny poprawiał warunki bezpieczeń-stwa: od strony zachodniej bagnisty teren rzeki Nurzec, podobnie od północy rzeki Krupa, od południowego zachodu „ścia-na” obronna, od południa wpływające do rz. Krupy strumyki (w tym rzeczka Died-ka), od strony wschodniej (od Rogacz) te-ren leśno-bagienny.

Król Zygmunt Stary 14 maja 1516 roku nadał prawa miejskie magdebur-skie. To oznaczało, że miasto Milejczy-

Stacja na królewskim szlaku(O historii Milejczyc w XVI wieku)

1516 – ЮВІЛЕЙНА ТРИБУНА ЧИТАЧІВ – 2016

ce jest pod jurysdykcją i opieką kró-lewską, a wszyscy mieszkańcy to wolni mieszczanie i nie podlegają obowiązkom pańszczyźnianym.

Spośród wielu ulic główną rolę w mia-steczku odgrywał rynek i ulica św. Bar-bary, przy której było najwięcej karczm i rzeźników, przy niej też wybudowa-no stację królewską. Przy tej ulicy i na jej przedłużeniu znaleziono przedmioty ar-cheologiczne, w tym także kurhan, po-twierdzające osiedlanie się w tych miej-scach ludzi od epoki kamienia i brązu.

Interesującą lekturą jest spis inwentar-ski z 1566 roku. Za czasów króla Zygmun-ta Starego i jego małżonki królowej Bony wprowadzano nowy system podatko-wy. Należało dokonać spisu gospodarstw, rzemieślników, przeprowadzić nowe po-miary gruntów itp. Najstarsi mieszkań-cy Milejczyc sprzeciwiali się „nowym porządkom”. W tym systemie taryfa po-datkowa uwzględniała podział na grunty lepsze i gorsze, a od „nikczemnych” nie brano opłat. Również na trzy lata zwal-niano z podatków tych, którzy dopiero się osiedlili.

Dla pokazania, że jest to lektura inte-resująca, podam nazwiska, dla przykładu karczmarzy: Jarosz Sietczicz (był również burmistrzem), Żuk Momokowicz, Sak Ra-fałowicz, Mużik Żukowicz, Timosz Misz-ka, Makar Kocewicz, Jadwiga Koszowska, Sienko Piestiernak, Garasim Miszka, Ma-liszina Łojczicha, Turszko Oleksa, Fied-ko Trieł, Wasil Chwilist, Chariton Wiere-szicz, Griszko Miedwiednik, Lewkowaja wdowa, Juska Migulicz, Pawluk Sziszło-wicz, Stas Janoczkowicz, Jan Koszowski, Sienko Zubko, Staszko Popowicz. Niektó-rzy z nich mieli po dwie karczmy.

Jest tylko kilka nazwisk, które są obec-nie w Milejczycach. Wielu mieszkańców w 100 lat później zginęło. W czasie najaz-du Szwedów i Moskwiczan Milejczyce zo-stały spalone i zniszczone. Optymistycz-ne jest to, że się odbudowały i zasiedlili je nowi mieszkańcy. Ale o wieku XVII napi-szę nastepnym razem.

Roman MIKOŁAJEWICZNa zdjęciu Ju. Hawryluka: Autor korespon-dencji podczas konferencji poświęconej 500--leciu nadania Milejczycom praw miejskich.


Stacja na królewskim szlaku1516 – ЮВІЛЕЙНА ТРИБУНА ЧИТАЧІВ – 2016

Привілей на магдебурзьке міське право для Милейчич

14 травня 1516 р.Во имя святые животворящоя и не-

розделимыя Троици! Кождая рѣч свѣта того подлуг бегу

чл(о)веченства ведома єсть ку стало-сти, которая ж николи єсть впевнена и в памяти тримала, але часом забытю от-дается и с памяти выходит, нижли най-дено есть вчоными слушные а справед-ливыя речи выписаню отдати ку уве-рению и досветчению на пришлый час напотом сталых речей.

Про то мы, Жикгимонт, Божю ми-лостью корол полский, великий князь литовский, руский, княжа прускоє, жо-мойтский и иных пан и дедич, чиним знаменито сим нашим листом, хто на него посмотрит, або чтучи єго услы-шит, нынѣшним и напотом будучим, кому будет потребно того вѣдати, иж вбачивши єсмо трудность переєзду от Мелника до Белска, штож на половицы тоє дороги, на стану нашом Милейчи-чах, не можем мы николи сами и панове рада наши и врядники и дворяне, кото-рыи коли с нами тою дорогою єздят, для недостатку доброго злежаня и вчасно-го отпочиненя на один день мѣти. А то для того, иж торху [торгу – ЮГ] добро-го и корчом слушных на том стану нет. Для чогож мы, хотячи тот стан нашь Милейчыцкий ку доброму и лѣпшому пожитку нашему привести, казали и дозволили єсмо людем збиратися и ме-сту садитися, которомуж мѣсту з ласки

нашоє особливоє, даєм право немецкоє майтбарскоє [магдебурзьке – ЮГ], ко-торым же правом они мают рядитися и справоватися на вечные часы потому, как в Белску и в Мелнику. И вставля-ем и даем им знову обычай подлуг того права майтбарского, суполное ряжене и всю уставу.

А про то для того права немецкого в мѣсте вышереченом Милейчичах вой-товство знову уставляєм и тым то ли-стом нашим тоє войтовство надава-ем. И войт без намѣстника милейчиц-кого не маєт судити. И ото всих пере-судов и вин на замок два гроша, а вой-ту трѣтий грош. Также тым то нашим привилєм приказуєм, абы в том выше-реченом мѣсте нашом Милейчицком будучие мѣщане того права майтбар-ского, то есть немецкого, поживали и войту во всих рєчах повинни были и в каждом дѣле послушни.

Також и князеи и бояр и всих вряд-ников наших великого князства Ли-товского так, иж о которых дѣлех бу-дут позваны, в праве не будут повини стояти, ани им отповедати, але єстли з них хто кому будет чим виноват, мает им справедливость статися перед вой-том их и бурмистры и радцами. Єст-ли войтъ, або бурмистры будут виде-тися несправедливы, тогды о тую рѣч мают позваны быти перед насъ самим им отповѣдати, которых же маем тым же их правом судити.

А мают они з мѣста Милейчицкого в кождый год нам давати з волоки по зо-лотому черленому. А хто маєт пол-во-

локи, тот маєт давати по пол-золото-му, а хто трет волоки, тот трет золо-того, а хто не маєт волоки, толко одно дворищо, тот маєт давати толко шесть грошеи.

А коли мы сами персоною нашою панскою приєдем до Милейчич, тогды мают они на наш приєздъ давати з дому по пол-четверти овса, а по куряти, а по-сполу вси копу гусеи, а четыри камени лою на свечи.

А которого року мы у Милейчичах не будем, ино им того овса и куров и гу-сеи и лою ненадобе давати, ани кото-рых иных дачок, окром того не мают давати и служоб никаких не служити и подвод не давати.

А корчмы и вровары и котлы и по-мерноє и ятки на рынку мают мѣти вол-ныє; с того плату никоторого не мают давати, нижли толко мают давати на врядника нашого у кождую суботу со-хачки по тому, как в Берести.

А волоки и выпусты мают им даваны быти волныє с одного, ижбы сѣножат и пашня наша нигде на переказе не была, а дерево на будованє хором и на иныи потребы домовыи волно им везде у Бе-рестеиском повѣте в чотырех милях от Милейчич брати, кром дерева бортно-го и кром земянских пушь. И теж даєм им доброволно в реце Нурце, кром ста-ву нашого, рыбу и раки ловити, вятою и кригою.

А ярморки волныє даєм им два: один на ден святого Станислава в месецы маи, а другий на ден святоє Варвары.

Закінчення на стор. 23

Милейчицькі «містські» привілеї 1516 рокуЗотриманням Милейчичами рангу міста зв’язані два до-

кументи видані королем польським та великим князем литовським і руським Зигмунтом Старим – привілей на місь-ке магдебурзьке («майтбарскоє») право з 14 травня 1516 року та виданий наступного дня привілей на довічну («до [кін-ця] єго живота») посаду війта для Миколая Лиґози (звук «ґ» тоді записувався буквами «кг»). Оба документи збереглися у формі відпису у книзі записів Метрики Великого князів-ства Литовського й друкуємо їх тут за публікацією у збірни-ку «Акты Литовско-русского государства» (випуск І: 1390-1529, Москва 1899). Написані вони тодішньою канцеляр-ською руською мовою, при чому – принаймні у варіанті впи-саному до метричної книги – особою, яка не дуже знала її правопис. Видно це хоч би з «нелюбові» до вживання букви «ѣ» (ять), адже у словах «місту», «в місті», рідко маємо пра-вильне «мѣсту», «в мѣстѣ », а частіше бачимо заміну на «е» («месту садитися, которомуж мѣсту» чи «в мѣсте нашом»). Це, звісно, «викриває» факт, що рідною мовою особи, яка у Вільні працювала з милейчицькими документами, була не українська, але білоруська, адже у ній колишній звук, запи-

суваний буквою «ѣ» перейшов у м'яке «е». (Звісно, українці читали «ѣ» як дифтонг «іе», а потім як «і», що виразно бачи-мо у транскрипціях латинським алфавітом, як хоч би у фраг-менті привілею 1523 року на міське право для Кліщель: „Ino ludi poczalisia byli u tem mistowi saditi i wże ich było nemało osi-ło”). В поєднанні з намаганням тодішніх писарів усе ж таки триматися «старини» та з чималою кількістю запозичень з польської мови давало це специфічну – та по суті багатомов-ну – «книжну говірку», яка до кінця XVІI ст. використову-валася в урядовому діловодстві по всій території Великого князівства Литовського. Попри всі свої недосконалості, які дуже добре видно у милейчицьких привілеях, була вона од-нак для наших предків досить зрозуміла, чого не можна ска-зати про латину, якою написані були привілеї на міське пра-во для Більська та Мельника, поміж якими в перших десяти-річчях XVI ст. містом стали не лише Милейчичі, але й Клі-щелі. Наскільки мова колишніх урядових документів лег-ка до читання й зрозуміла зараз, коли минуло вже пів тися-чоліття – переконаймося самі. Окрім цього даємо тут також польськомовний варіант привілею з 1566 року. (юг)


Kopia przywileja miasta Jego Królewskiej Mości

MielejczyczZygmunt Augustus z Bożej Łaski Król

Polski, Wielki Książę Litewski, Ruski, Pruski, Mazowiecki, Inflancki i innych.

Oznajmujem tym naszym listem, kto na niego spojrzy albo usłyszy jako temu i na po tym będącym i komu potrzeba bę-dzie wiedzieć.

Upadali przed nas czołem wójt i bur-mistrz, rajcy i wszyscy miesczanie mia-sta naszego mielejczyckiego i powiedzieli przed nami, iż sławnej pamięci Król Jego Mość Zygmunt, Ojciec nasz, temu mia-stu Mielejczyczam raczył dać prawo nie-mieckie magdeburskie, którym prawem oni wiecznemi czasy rządzić i sprawować się mieli, tak jako w Bielsku i Mielniku, do którego ich prawa urząd zamku brzesc-kiego i dwora naszego tamecznego mielej-czyckiego ustępować i imi rządzić nie ma.

I wójtostwo tam znowu Jego Królewska Mość nadał i ustawił, postanowiwszy, iż wójt z burmistrzy i rajcy, i ławniki o gwałt Boży [rozbój] i złodziejstwa, i o wszel-kie rzeczy ludzi wszelakiego stanu sądzić i rządzić (powinni), a winnych i gardłem karać1, a ze wszystkich win i przesądów na wójta dwa grosze, a miesczanom na ra-tusz trzeci grosz. I do tego jeżeliby pano-wie Rada2 albo urzędnicy nasze i chtokol-wiek do nich jaki wstęp mając, przez urząd nasz ich pozwał, tedy oni nie przed kim stanowić się nie powinni, ani im odpowia-dać, ale jeśli komu do nich będzie potrze-ba, tedy sprawiedliwości mają dochodzić przed wójtem, burmistrzem i rajcy. A gdy sąd wójtowski albo burmistrzowski będzie się komu widział z krzywdą, tedy o tako-wą rzecz mają być pozwani przed nas, Go-spodarza3, a my tymże prawem niemiec-kim onych sądzić mamy.

A do tego dał Jego Królewska Mość: dwa jarmarki na rok, jeden na dzień Św. Stanisława, miesiąca maja ósmego dnia, a drugi w dzień Ś. Barbary decem-bra czwartego dnia. I jeszcze im pozwolił Jego Królewska Mość w rzece Nurcu i in-nych rzeczkach, krom stawu, ryby wiata-mi i raki łowić.

Na co i przywilej Króla Jegomości, ojca naszego, u siebie mieli, na którym to sze-rzej i dostateczniej było opisano, jedno ten przywilej za roskazaniem naszym do kan-celariej naszej był wzięty, naonczas przy-godnie zginął. To po tym upadali przed

nami czołem, abyśmy przy tych wolno-ściach od Króla Jegomości, ojca naszego, danych zostawili i listem naszym to im na wieczność stwierdzili i umocnili, o czym i podkanclerzy nasz Wielkiego Księstwa Litewskiego, marszałek dworny, starosta brzescki dzierżawca mohilewski, pan Eu-stafij Wołłowicz, przez którego ręce onprzywilej do kancelarij naszej wzięty był, będąc tego świadom za nimi w przyczy-nie stał4.

A tak my, czyniąc na żądanie pana pod-kanclerzego i na pokłon ich5 dosyć czyniąc woli i postanowieniu Jego Królewskiej Mości Zygmunta, ojca naszego, chcąc one miasto u dobrej opatrzności i porząd-ku mieć, z łaski naszej królewskiej onemu miastu i wszytkim poddanym naszym w tym mieście dajem prawo niemieckie mag-deburskie. Którego prawa mają mieszcza-nie mielejczyccy teraz i na wieczne czasy używać i im się rządzić i sprawować we wszytkich członkach i artykułach moc-nie prawo zachowując, według tego jako w mieście Bielsku i Mielniku prawem mag-deburskim sprawują się.

I według tego prawa niemieckiego w tym mieście naszym mielejczyckim wój-tostwo ustawujemy i tym listem naszym ten urząd wójtowski nadajemy. I z wój-ty, z burmistry, rajcy i ławniki o wszel-kie rzeczy o gwałty, [roz]boje i złodziej-stwa na gardło sądzić i skazować mają. A ze wszytkich win i przesądów na wój-ta dwa grosza, a na ratusz trzeci grosz. Do których sądów i spraw ich miesckich urząd zamku brzesckiego i dworu nasze-go tamecznego mielejczyckiego ni w czym wstępu mieć nie ma.

Także mieć chcemy, aby miesczanie tego miasta naszego mielejczyckiego wój-ta w tym mieście od nas postawionego we wszytkich rzeczach posłusznemi byli. I czynsz z włók i inne podatki z tego mia-sta przychodzące ma wójt wybirać i do skarbu naszego oddawać.

Pomierne6 od wszelkiego zboża w tym mieście na ratusz bydź ma. Nadto jarmar-ki dwa mają mieć w każdy rok, jeden na dzień Ś-o. Stanisława miesiąca maja ósme-go dnia, a drugi na Ś. Barbarę miesiąca grudnia czwartego dnia. I nadto wolno im w rzece Nurcu i innych rzeczkach, krom stawów naszych, wiatami i sieciami ryby i raki łowić, a tego im urząd zamku brze-sckiego i dwora naszego mielejczyckiego zbraniać nie ma.

A chcąc my, aby one miasto jak i inne miasta, które prawa magdeburskiego uży-wają, pieczęć swą mieli, dajem temu mia-stu za pieczęć herb jelenie rogi w dębie, który na tym liście naszym wymalować rozkazaliśmy. I tym herbem sprawy wsze-lakie miesckie wypisy z ksiąg pieczętować zupełnie.

Tym prawem sądzić i rządzić mają, za-chowując się we wszystkim jako w Bil-sku7, w Mielniku sprawują się.

A co się tknie włók miesckich, sianożę-ci także, w mieście także karczem miodo-wych, piwnych, gorzałczanych z tego oni płacić będą powinni podług ustawy rewi-zorskiej. A podwody pod dworzan naszych i komorników, posłańców, panów rady na-szych powinni oni dawać za listami na-szemi i panów rad naszych według usta-wy naszej. A nad te postanowienie nasze nie ma urząd zamku brzesckiego i dwora naszego mielejczyckiego żadnych krzywd czynić, ale mają oni być zachowani jako w tym przywileju naszym opisano.

A stwierdzając to, pieczęć nasze kazali-śmy przywiesić do tego naszego listu.

Pisan u Warszawie Roku Pańskiego ty-siąc pięćset sześćdziesiątego szóstego mie-siąca novembra pierwszego dnia.

U tego przywileju podpis ręki własnej Jego Królewskiej Mości łacińskim pismem temi słowy Sigismundus Augustus Rex i pieczęć Wielkiego Księstwa Litewskie-go przywieszona podkanclerska, a podpis ręki pisarskiej w te słowa Michał Harabur-da pisarz dzierżawca świsłocki.

Z kopii dokumentu w zbiorach Narodowego Archiwum Historycznego

Białorusi w Mińsku odczytała Monika Bałut

Do druku zredagował Jurij Hawryluk

Przypisy1. Skazywać na ścięcie („prawo miecza”).2. Panowie Rada – ogólne określenie członków Rady Wielkiego Księstwa Li-tewskiego.3. Gospodarz – dosłowne tłumaczenie określenia „hospodar” (tutaj w znaczeniu ‘władca’), którym po rusku tytułowano wielkiego księcia litewskiego.4. U góry dopisano „żądał”.5. U góry dopisano „miesczanów”.6. Pomierne – podatek od mierzenia, po-bierany na targowiskach.7. Bilsk – ukraińska forma nazwy Bielska, w XVI-XVII w. często występowała także w dokumentach polskojęzycznych.

Potwierdzenie przywileju na prawo magdeburskie dla Milejczyc – 1.11.1566 r.


Bogaty zbiór srebrnej biżuterii z okre-su od IX do XIII w., znalezionej pod-

czas wykopalisk w Czermnie na Lubelsz-czyźnie, zaprezentowano 25 listopada 2015 roku w Lublinie. Według naukow-ców znaleziska świadczą o początku pań-stwowości Polski i Rusi.

W dzisiejszym Czermnie, zdaniem ar-cheologów, mógł znajdować się główny ośrodek Grodów Czerwieńskich, o które toczyli walki polscy Piastowie z władcami ruskiego Kijowa.

„Mamy namacalny dowód czasów, kiedy zaczynała się historia Polski i Rusi. Te przedmioty, gdy ostatni raz ktoś

na nie patrzył, ukrywając je w ziemi, to wtedy być może żył Bolesław Chrobry albo Włodzimierz Wielki. W czasie eks-pansji państwa Piastów, a z drugiej stro-ny Rusi Kijowskiej, te tereny zaczyna-ją być ważne. Powstają grody, pojawia się elita, bo tych ozdób nie nosili prości ludzie” – powiedział prof. Marcin Wo-łoszyn z Uniwersytetu Rzeszowskiego, który kieruje badaniami w Czermnie.

Wołoszyn podkreślił, że część zna-lezionych ozdób wywodzi się z kultu-ry wschodniosłowiańskiej, inne zaś z zachodniosłowiańskiej. „Po raz pierw-szy widzimy, że elity, które tutaj mamy

u schyłku X wieku, mają kontakty tak ze światem zachodnich Słowian, tych schrystianizowanych przez Rzym, jak i ze światem Słowian wschodnich, tych schrystianizowanych przez Konstan-tynopol. Powstaje intrygujące pytanie: czy bardziej mamy tu związki z Rusią czy związki z Polską? Nie ma na to pro-stej odpowiedzi” – dodał Wołoszyn.

Prof. Andrzej Kokowski z UMCS podkreślił, że znaleziono przedmioty o bardzo wysokiej wartości artystycz-nej. „Ta biżuteria musiała być wykona-na przez mistrzów, którzy szkolili się w najznakomitszych warsztatach ówcze-

ogaty zbiór srebrnej biżuterii z okre- na nie patrzył, ukrywając je w ziemi, to u schyłku X wieku, mają kontakty tak

Srebrną biżuterię sprzed tysiąca lat znaleziono w Czermnie

Закінчення зі стор. 21Также тому мѣсту нашому даєм и

записуєм дозволяем суполно тым ся правом майтбарским судити и рядити. А надо все тоє болшоє право собе, яко господарю, зоставляєм.

Сталося и дано у Вилни на великом сойме, лѣта Божєго тысяча пят сот 16, м(ѣся)ца мая 14 день, индикт 4.

При т. были: кнз. Вой. бис. вил., а кнз. Пав. бис. луц., воєв. вил. кан. пн. Мик. Мик., воєв. тр. мар. двор. пн. Гр. Стан. Ос., пн. тр. стр. жом. пн. Стан. Янов., мар. зем. дер. слон. пн. Ян. Мик., подчш. стар. гор. пн. Юри Мик., воєв. нов. пн. Ян. Янов. Забер., воєв. под. сек. пн. Иван Сем. Соп., мар. стар. бер. пн. Юри Иван. Илинича и иныє панове рада наши.

А над тыє вси речи и сведоцтва и лепшую твердость печат наша к тому то листу єcть завешена.

Привілей для війта Милейчич – 15 травня 1516 р.

Чиним знаменито сим нашим ли-стом, хто на него посмотрит, або чту-чи его услышит, нынѣшним и по-том будучим, кому будет потреб того вѣдати, што єсмо дали право хрестьян-скоє майтбарскоє мѣсту нашому Ми-лейчицкому, в котором мѣсте устано-вили єсмо Миколая Ликгозу, к которо-муж войтовству даєм ему в том мѣсте три волоки а чотыри корчмы волныє.

И теж войт не маєт судити без намѣстника Милейчицкого. А з вин и с пересудов на замок два гроша, а войту

трѣтий грош с тых жо вин. Што ся до-тычет вин вышей десяти грошей, а тыє вины мают оказывати с права писаного майтбарского. А што ся тычет вышей десяти грошей памятного, подавного, поколодщины, крижового и заповедно-го, то все маєт быти на войта и бурми-стры и радцы и присяжники, которыи коли в том мѣстѣ будут.

А мѣстцо на дом войтовский, где собе войт в месте оберет, и теж огород подле дому войтовского, и солодовня, и бровар, и ятка на рынку и две крамни-цы, то все маєт быти вольно ку войто-вой руце от платов наших и мѣстских.

А што ся дотычет звѣрю – заецов, тетеричу, куропатов и инших птах, то теж волно войту ловити.

А в месте мает войт дворища – воло-ки давати как одному, так другому под-луг обычая мѣстцкого. И маєт он тоє войтовство завѣдати так моцно и до-статочне, якож в том привили нашом выписано, которым привилем потвер-дили єсмо право майтбарскоє мѣсту Милейчицкому. А надто тоє войтов-ство, со всим, как вышей выписано, по-твержаем сим нашим листом тому то Миколаю Ликгозе до єго живота.

А при т. были: кнз. Вой. бис. вил., а кнз. Пав. бис. луц., воєв. вил. кан. пан Мик. Мик. Ради., пан вил.гет.нав.стр.луц.бряс.и вѣниц.мр.Вол.зем.кнз.Кост.Ив.Ост., воєв.тр.мар.двр.пн. Григ.Стан.Ост., пн. троц. стр. жом. пан. Стан. Янов., мар. зем. дер. слон. пан Ян. Мик., подстар.гор.пан Юрьи Мик., воев.нов.стар.дор. пан Ян. Янов. Забер., воев.под.сек.пн. Ив. Сем. Соп., мар. стар. бер. и лид. пн. Юри Ив. Ил. и иныи панове рада наша.

А на твердость того и печат казали єсмо привесити к сему нашому листу.

П(и)сан у Вилни, лѣта божє. тисяча пят сот шестогонадесет, м(ѣся)ца мая 15 ден, индик(т) 4.

Особи зі списків свідків (за урядовим рангом)

1. князь Войтех (Альбрихт) Миколайо-вич Радивил (1476-1519) – віленський римо-католицький єпископ.2. князь Павел Альгімунт Гольшансь-кий (1490-1555) – луцький римо-като-лицький єпископ.3. пан Миколай Миколайович Ради-вил (1470-1521) – канцлер і віленський воєвода.4. князь Костянтин Іванович Острозь-кий (1460-1530) – віленський каштелян, великий гетьман литовський, луцький, брацлавський і вінницький староста, маршалок Волинської землі. 5. пан Григорій Станіславович Остик (Остикович) – троцький воєвода, двор-ний маршалок.6. пан Станіслав Янович Кежгайло (1451-1527) – троцький каштелян, жо-мойтський (жмудський) староста. 7. пан Ян Миколайович Радивил (1474-1522) – великий маршалок литовський (земський), державець слонімський. 8. пан Юрій Миколайович Радивил (1480-1541) – подчаший литовський, гродненський староста. 9. пан Ян Янович Заберезинський (?-1538) – новогрудський воєвода.10. пан Іван Семенович Сопіга (~1431-1517) – підляський воєвода, секретар великий литовський. 11. пан Юрій Іванович Іллинич (пом. 1527) – маршалок надвірний, берестей-ський староста.

До друку опрацював Юрій Гаврилюк

Милейчицькі привілеї 1516 року


wieszka o kształcie półksiężyca i duże paciory, puste w środku, pochodzą z drugiej połowy X w. Wśród nich znale-ziono elementy zniszczone bądź półfab-rykaty biżuterii. Były ukryte w ziemi.

96 ozdób znalezionych zostało w lesie, gdzie ktoś zakopał je w glinianym garn-ku. Były tam srebrne lunule, paciory, kol-czyki, a także paciorki z karneolu oraz ze szkła. Te wyroby pochodzą z IX i X wie-ku, ukryto je około 970 r.

Wszystkie skarby odkryto w pro-mieniu kilometra od Czermna, w trak-cie prac wykopaliskowych związanych z realizacją międzynarodowego projek-tu „Grody Czerwieńskie – złote jabł-ko polskiej archeologii”. W projekcie uczestniczą naukowcy z Polski, Nie-miec, Ukrainy, Białorusi, Słowenii, Sło-wacji i Czech.

Znalezione przedmioty będą poddane badaniom laboratoryjnym i zabiegom kon-serwatorskim. Od maja można je oglądać w muzeum w Tomaszowie Lubelskim.

kop/mhr/Źródło: Serwis Nauka w Polsce – www.naukawpolsce.pap.pl. U góry strony: Wyroby jubilerskie dato-wane na okres IX-XIII wieku zaprezento-wane 25 listopada 2015 roku na zamknię-tym pokazie w bibliotece Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej w Lublinie. Fot. PAP/Wojciech PacewiczU dołu strony: Skarb odnaleziony przez archeologów z UMCS w Czermnie-Czer-wieniu, ukryty w połowie XIII w., który prezentowano po raz pierwszy w Lubli-nie 14 grudnia 2011 roku, a potem w ra-mach wystawy „Czerwień – gród między Wschodem a Zachodem”. Fot. PAP/Woj-ciech Pacewicz, K. Wasilczyk.

snego czasu. Tu wskazujemy zwykle na Bizancjum, bo to było wtedy centrum, poza Hiszpanią, które kreowało kanony piękna” – powiedział.

„Ci, którzy wytworzyli tę biżuterię, musieli być mistrzami najwyższej kla-sy światowej. Najprawdopodobniej wy-roby zostały tu przywiezione, ale nie zdziwiłbym się, gdyby były wykonane na miejscu, ponieważ tam był już taki potencjał” – dodał Kokowski.

Znaleziska odkryte zostały w 2014 i 2015 roku. W grobie, zlokalizowanym na miejscu wału obronnego, odkry-to kilkanaście srebrnych ozdób głowy, między innymi zausznice z XII i XIII wieku, które prawdopodobnie umiesz-czone były w skórzanym woreczku. Ar-cheolodzy przypuszczają, że ten grób związany jest z końcem istnienia umoc-nionej osady. Rozkopano dopiero jego część, prace tam będą kontynuowane. Znaleziono w nim szkielet mężczyzny, ale ozdoby były kobiece.

Dwa inne skarby świadczą o po-czątku grodu w Czermnie. Kilkadzie-siąt ozdób, w tym duża lunula, czyli za-


Каменярі

Я бачив дивний сон. Немов передо мноюБезмірна, та пуста, і дика площина,І я, прикований ланцем залізним, стоюПід височенною гранітною скалою,А далі тисячі таких самих, як я. У кождого чоло життя і жаль порили, І в оці кождого горить любові жар, І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили, І плечі кождого додолу ся схилили, Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.У кождого в руках тяжкий залізний молот,І голос сильний нам згори, як грім, гримить:«Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холодНе спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,Бо вам призначено скалу сесю розбить.» І всі ми, як один, підняли вгору руки, І тисяч молотів о камінь загуло, І в тисячні боки розприскалися штуки Та відривки скали; ми з силою розпуки Раз по раз гримали о кам’яне чоло.Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,Так наші молоти гриміли раз у раз;І п’ядь за п’ядею ми місця здобували;Хоч не одного там калічили ті скали,Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас. І кождий з нас те знав, що слави нам не буде, Ні пам’яті в людей за сей кривавий труд, Що аж тоді підуть по сій дорозі люди, Як ми проб’єм її та вирівняєм всюди, Як наші кості тут під нею зогниють.

Та слави людської зовсім ми не бажали,Бо не герої ми і не богатирі.Ні, ми невольники, хоч добровільно взялиНа себе пута. Ми рабами волі стали:На шляху поступу ми лиш каменярі. І всі ми вірили, що своїми руками Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт, Що кров’ю власною і власними кістками Твердий змуруємо гостинець і за нами Прийде нове життя, добро нове у світ.І знали ми, що там далеко десь у світі,Який ми кинули для праці, поту й пут,За нами сльози ллють мами, жінки і діти,Що други й недруги, гнівнії та сердиті,І нас, і намір наш, і діло те кленуть. Ми знали се, і в нас не раз душа боліла, І серце рвалося, і груди жаль стискав; Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла, Ані прокляття нас не відтягли від діла, І молота ніхто із рук не випускав.Отак ми всі йдемо, в одну громаду скутіСвятою думкою, а молоти в руках.Нехай прокляті ми і світом позабуті!Ми ломимор скалу, рівняєм правді путі,І щастя всіх прийде по наших аж кістках.

1878 р.

Іван Франко: 27 серпня 1856 – 28 травня 1916Ф

ото

Ю. Г

аври

люка


Gwary podlaskie na tle kształtowania się języka ukraińskiego

(Morfologia, cz. VIII. Przyimek) Przyimek to nieodmienna część mowy,

która łączy się z wyrazem i nadaje mu inny sens, np. rzeczownik село tworzy z przyimkami wiele zestawień: в селі, за се-лом, коло села, при селі, про село.

Ze względu na pochodzenie wyróżnia się przyimki pierwotne (właściwe) oraz wtórne (pochodne). Do pierwotnych nale-żą: безъ, въ, за, изъ, къ, на, надъ, оъ, объ, отъ, по, подъ, при, про, съ, у. Są one daw-niejsze niż wtórne.

Wszystkie staroruskie przyimki pier-wotne zostały odziedziczone przez język ukraiński. W niektórych z nich w procesie formowania się języka ukraińskiego za-chodziły różnorodne zmiany.

Przyimki wtórne to: близъ, вънь, дьля (дьльма), кромь, межю, мимо, око-ло, округъ, подъль, подъячъ, посльдъ, прьже – переже, предъ, против, ради oraz inne. Część z nich w języku ukraiń-skim wyszła z użycia, w innych zaś zaszły różnego rodzaju zmiany fonetyczne, struk-turalne lub funkcjonalno-gramatyczne.

Warto przyjrzeć się niektórym z przy-imków pierwotnych i wtórnych w kontek-ście gwar międzyrzecza Narwi i Bugu.

У нас czy в нас?Zarówno w ukraińskim języku literac-

kim, jak i w gwarach podlaskich przyim-ki у oraz в są używane synonimicznie – у мене/в мене, у Білостоці/в Білостоці, у „Над Бугом і Нарвою”/в „Над Бугом і Нарвою”. W zabytkach piśmiennictwa sta-roruskiego въ(н) oraz у były to jednak zu-pełnie różne przyimki – въ(н) wskazywał na ruch do środka czegoś: воду въливаше въ.., a także na pewien stan, przeby-wanie w pewnym miejscu оставивъ... в Полотъскъ и приде в Переяславь (XIV w.). Przyimek y wskazywał na sto-sunek przestrzenny lub przynależność, np. Родися у Всеволода снъ (XIV w.), у Дону великаго (ХІІ w.). (por. polskie w – u, np. w ciebie, w tobie – u ciebie).

Na gruncie staroruskim przyimek в był używany w formie вън. Zaszły w nim jed-nak pewne zmiany – końcowe н odpadło (вън домъ – въ домъ) lub też przyłączyło się do następnego słowa zaczynającego się na samogłoskę lub j: вън утрь – въ нутрь (stąd też dzisiejsze literackie formy нутро, a także в нього, в ньому, в неї, w odróżnie-niu od podlaskich в його, в йому, в єї, w których dawne н się nie zachowało).

Wraz z zanikiem jeru ъ przyimek в ze słowami zaczynającymi się na spółgłoski zaczął być wymawiany początkowo jako ў, następnie jako y, przez co zbliżył się do dawnego prasłowiańskiego y. Rezulta-tem tego stało się mieszanie obu przyim-ków w różnych zabytkach piśmiennictwa staroukraińskiego. Ostateczne na ukraiń-skim gruncie językowym oba początkowo różne przyimki zlały się w jeden. W gra-motach ukraińskich z XIV i XV w. в i y nie są już rozróżniane: купилъ въ бояръ; у Олезна Ромашковича и въ его дѣтей (XІV w.).

W dzisiejszym języku ukraińskim, a także w gwarach, w tym podlaskich, przy-imki в i y są używane zamiennie, choć ich użycie w dużej mierze zależy od po-zycji przed spółgłoską czy samogłoską – у Варшаві, в одному. Warto nadmie-nić, że oboczność y – в w języku ukraiń-skim zachodzi też na początku słów (уже – вже, учитель – вчитель). To także ce-cha charakterystyczna gwar podlaskich, gdzie usłyszymy учиті lub вчиті, учора lub вчора.

O przyimku з

Podobnie jak w przypadku y – в na gruncie języka ukraińskiego doszło też do zlania się dawnych przyimków изъ oraz съ w jeden przyimek з. W dzisiejszym ję-zyku ukraińskim jest on używany w róż-nych wariantach – з, зі, із, зо. Ostatnia z form jest stosowana rzadziej, częściej niż w języku potocznym można ją spotkać w literaturze pięknej:

І ти лукавила зо мною! Ах, ангельські слова твої Були лиш облиском брехні! (Iwan Franko)

Na Podlasiu usłyszymy з, із oraz зо:

Ой як якая доля добраяЇедь до шлюбу зо мною,А як якая доля ліхая –Пливі на море з водою.(pieśń weselna z Kuraszewa)

То діеду вода нечистая.Із горіе писку насипано,Із кльону лісткуов нападало. (pieśń wielkopostna z Gredel)

„Ой, ударився СеменТо й об піеч головою”

W okresie staroukraińskim przyimek о (объ) miał o wiele szersze zastosowanie niż w dzisiejszym języku ukraińskim, np. о хлѣбѣ єдиномь (XII w.), оyдари имь о землю (XIV w.). Jeszcze w Eneidzie z 1798 r. Iwan Kotlarewski pisał:

Йому не снилось о приказі,Як ось Меркурій в хату вбіг.

Довгенько по морю щось шлялисьІ сами о світі не знались…

Піду я до людей старих,Щоб їх о пеклі розпитати…

We współczesnym języku ukraińskim przyimek о (об) jest używany rzadko, je-dynie przy określaniu czasu (о першій годині, об одинадцятій годині, о ранній порі) oraz na oznaczenie obiektu, z którym styka się inny przedmiot (спіткнутись об камінь, вдарити об землю). Podob-nie jest w gwarach międzyrzecza Narwi i Bugu, gdzie о (об) usłyszymy w identycz-nych konstrukcjach, np. о третюй годіні, об піеч головою:

Типер тобі, мати,Поширшає в хати.І в сьой куток, І в той куток,Об стину головою. (przyśpiewka weselna z Czeremchy-Wsi)

Ой, ударився СеменТо й об поли рукамі.Що ж я пораджуЗ дрyобненькімі діткамі. (pieśń liryczna ze wsi Bystre)

Co prawda niektórzy użytkownicy gwar podlaskich powiedzą о діевчині, о юом, о пеклі, о хлопцьові, jednak są to kalki z języka polskiego – normatywne dla gwar podlaskich, podobnie jak dla lite-rackiego języka ukraińskiego, są tu formy z przyimkiem про: про діевчину (literac-kie про дівчину), про його (literackie про нього), про пекло, про хлопця etc.


Gwary podlaskie na tle kształtowania się języka ukraińskiego

„Од понеділка аж до вувторка”

Przyimek отъ w języku staroukraiń-skim zachował wszystkie swoje dawne znaczenia, jednak zaszły z nim zmiany fonetyczne. Po zaniku jeru ъ spółgłoska т w pozycji przed spółgłoskami dźwięcz-nymi zmieniła się w д (por. staroruskie отъ дому i ukraińskie од дому). Tak po-wstało од. Z czasem wariant од zaczął być używany także przed spółgłoskami bez-dźwięcznymi (од краю, од порога), wy-pierając ostatecznie we wszystkich kon-strukcjach wariant от.

Przyimek од znajdziemy w najdaw-niejszych zabytkach piśmiennictwa sta-roukraińskiego z XIV i XV w., np. одъ граници (ХIV w.). Z czasem przed од pojawiła się proteza в, a o – przechodząc etap dyftongizacji – zmieniło się w ukra-ińskie i. Tak powstało dzisiejsze norma-tywne від.

Rozwój omawianego przyimka wyglą-dał więc w sposób następujący:

отъ – от – од – від

Formę од, która jest charakterystyczna dla gwar podlaskich, znajdziemy chociaż-by w licznych utworach literatury ukraiń-skiej:

Од Лимана до Трубайла Трупом поле крилось. (Taras Szewczenko)

Од дороги три тополіЛегка хмарка вдалинi. (Pawło Tyczyna, 1891-1967)

W Eneidzie Iwana Kotlarewskiego częściej występuje forma przyimka од niż від:

І пригребнули всі од серця,Мовби Еней по пошті плив.

We współczesnym języku literac-kim dominuje forma від, jednak од, cha-rakterystyczne też dla gwar podlaskich, wciąż jest używane, chociaż rzadziej, tak-że jako prefiks: одчиняти, одвідати, оддати, одчепитися (częściej we współ-czesnej ukraińszczyźnie usłyszymy jed-nak відчиняти, відвідати, віддати, відчепитися).

Іді к чортам!

Jedynym dawnym przyimkiem pier-wotnym, który w języku ukraińskim prak-tycznie wyszedł z użycia, jest къ. Pojawia się on jednak dość często w zabytkach pi-śmiennictwa staroukraińskiego, gdzie jest używany synonimicznie z до. W dzisiej-

szym języku literackim usłyszymy go jedynie we frazeologizmach к дідьку, к чорту. Wyrażenia к чорту, к чортам, a także inne, mniej cenzuralne, są używa-ne również na Podlasiu.

Круом того...

Na gruncie języka ukraińskiego o wiele większe zmiany zaszły w przyim-kach pochodnych, które były związane z różnymi innymi częściami mowy. Wiele z nich w procesie rozwoju języka ukra-ińskiego wyszło z użycia, np. развѣ, сквозѣ, w innych zaszły istotne zmiany, np. близъ przekształciło się w близько, округъ w навкруги, въмѣсто (мѣсто) w замість. Warto przyjrzeć się jednemu z nich – крім.

Dzisiejsze крім na gruncie języka sta-roruskiego miało formę кромѣ z dawnym jat’ na końcu, wymawianym najprawdo-podobniej jak podlaski dyftong ie. Pierw-szą zmianą, która zaszła w tym przyim-ku, była utrata końcowego ѣ. W wyniku skrócenia słowa z dwóch do jednej syla-by (кро-мѣ zmieniło się na кром) wysiłek artykulacyjny, potrzebny do wypowie-dzenia dwóch sylab, został przeniesiony na jedną sylabę i doszło do tzw. wzdłu-żenia zastępczego. Samogłoska o zaczęła być wymawiana jako długie oo, które na-stępnie przekształciło się w dyftong уo, w rezultacie czego pojawiła się charaktery-styczna dla niektórych gwar Podlasia for-ma круом. Pod koniec XIV i na począt-ku XV w. w dialektach ukraińskich, m.in. tych, na bazie których wykształcił się ukraiński język literacki, dyftongi zaczę-ły się monoftongizować, a w ich miejsce pojawiło się i. Stąd też dzisiejsza literac-ka forma крім.

Rozwój omawianego przyimka mógł wyglądać w sposób następujący:

кромѣ – кром – кроoм – круом – крім

Dawniejsza forma круом jest charak-terystyczna dla gwar niektórych wsi mię-dzyrzecza Narwi i Bugu. Ponadto można tu usłyszeć bliższe staroruskiemu кромє, które może budzić skojarzenia z formą ję-zyka rosyjskiego.

Także dawny przyimek межю utracił końcową samogłoskę, przekształcając się na gruncie języka ukraińskiego w formę між, używaną też w wielu wsiach na Pod-lasiu. Oprócz niej usłyszymy w naszym regionie także міжи, міжду, міжди etc. Ponadto w języku literackim funkcjonują formy межи, меж.

Без полє

Przyimek przez w wielu gwarach pod-laskich brzmi identyczne jak w języku li-terackim – через:

Через сад віноград Капусту саділа,Ой не взяв мене той,Кого я любіла. (przyśpiewka weselna z Kuraszewa)

Oprócz через w niektórych wsiach podlaskich można też usłyszeć през oraz перез. Są to formy ludowe, notowane przez Słownik języka ukraińskiego Borysa Hrinczenki, nie znane jednak współcze-snemu językowi literackiemu.

Na Podlasiu w znaczeniu через jest także używany przyimek без: без сєло (Відово), без день, без нуич (Черемха--Село). Okazuje się, że takie użycie wska-zanego przyimka jest charakterystycz-ne dla wielu gwar polskich i ukraińskich. Przykłady z języka ukraińskiego znajdzie-my chociażby w słowniku Borysa Hrin-czenki: Кіт вискочив без вікно, Ведут мене без село, Ой втікала Бондарівна без вишневі сади.

Kontynuacja w następnych numerach

Ludmiła ŁABOWICZFot. autorki artykułu

Literatura:Борис Грінченко, Словарь української мови, Київ 1907-1909.М. Жовтобрюх, О. Волох, С. Самійлен-ко, І. Синько, Історична граматика української мови, Київ 1980.О. Крижанівська, Історія української мови. Історична фонетика. Історична граматика, Київ 2010.Словник української мови, тт. 1-11, Київ 1970-1980.Великий тлумачний словник сучасної української мови, Ірпінь 2003.

Na niektórych nagrobkach na podlaskich cmentarzach można znaleźć typową dla ję-zyka ukraińskiego formę zaimka од, za-miast dawniejszego, dziś charakterystycz-

nego dla języka rosyjskiego от.


Вирǐй, так наши предки, пудля-шуки, називалі теплу сторȯну,

куди ȯдлітают на зиму пташки. В тій щаслівуй стȯрȯні за мором завжди панує тėпло, стамтеля дȯ нас при-ходит вėсна, а також стамтіль лėтя̂т дȯ нас пташки. Пȯ народним віру-ванням Вирǐй то Рай, а пташки то

души предкув. В сėлі Клюкȯвичи в гмǐнǐ Нурець срого виповняла-ся запȯвідь дǐдів і прадǐдів, якая на-казує: «Як хто умре – хучій на свя-тий образ пȯвісити ручник, бȯ ста-риї люде (стариї люде – народний ав-торитет, без їх гȯворат віки історії данȯго сėла) казалі, що душâ то зазу-

ля і як мрець лėжит на лавці, то зазу-ля-душâ на покуті (покуть – святий куток з ȯбразами напротів вхудних двери дȯ сіни) сидит на ручниковǐ, а як нėма ручника, то лєтає пȯ хати, нė має де сісти». Зсіль і бėреться звичай вішати ручника, як лėжит мрець, на покуті в мнігох сėлах на Пудля̂ш’ї.

Вирǐй, так наши предки, пудля- души предкув. В сėлі Клюкȯвичи ля і як мрець лėжит на лавці, то зазу-

Лėтя̂т пташки із Вирǐю

Про себе і своє

Звати мėне Лукаш Барто-шук, мні тридцėть три ро-

ки. Рȯдився я в містǐ Білȯстоці, в Пудля̂ськум вȯївудзтвǐ, на північним Пудля̂ш’ї. На тė-пі ришній день прȯживаю в міс тėчку Кліщелі, якоє знахо-диться нėдалеко Більська-Пудля̂ськȯго. Тут в пра вȯ-славнуй церквǐ повню функ-цию псаломщика в санȯвǐ диякȯна.

Самоє місто, як і ȯколицю Кліщель, заселюют люде, якиї на щодėнь гȯворат різни-ми українськими говір ками. Найліпǐй можна тоє учути в пȯнėділок на ринкȯвǐ (тȯрго-вий день), кȯли з’їжджâються прȯ давці і пȯкупники з цілиї гмǐни. Зслухавшись в люд-ськії розмови можна вилапа-ти ухом, якею скарбницьою мови є сяя стȯрȯна. Напри-клад, слово кінь виступає аж в штирох фонėтичних варіан-тах: куонь, кунь, кінь, кинь.

Я вірни свȯїм рȯдинним кȯ рінням, стараюся гȯвȯри-ти і писати говіркою сėла Клюкȯвичи, якоє стȯїт у гмǐнǐ Нурець і з якого пȯходит мȯя рідна мати.

Самоє сėло Клюкȯвичи лė-жит при самій польсько-бі-лȯруськуй границі. На жя̂ль, друга сусвітна вуйна і гра-ниця рȯздилила люди, якиї гȯворат тею самею мовою, на два панства. Сėло в минулих віках находилось у Вėликум Кня̂жėствǐ Літовськум, в зėмлǐ Бėрėстійській. Перши друко-вани успомин про існуваннє містності находимо в Літов-ських метриках, пуд датою 31 мая 1498 року. Загȯлȯв’є дȯ-кумėнту бринит: «Вырок або

утверженіе Корнилу а Иваш-ку Андреевичомъ на име-ния Туровские, Зубачи, Лит-виновичи, Клюковичи, Мик-шичи, Полвицу, Ломною, Ну-рець и др». І тичиться спо-ру міжи «братьями Андре-евичами», а їхнею сėстрою, паньою «Ганною Ярославо-вою Волкович» за «імєнья» пȯ батькȯвǐ Андрійȯвǐ, який увуйшов вȯ владаннє сітими селами взя̂вши за жінку дȯчку пана Тура і пėрėйня̂вши пȯ його смертǐ сіти майонткі. На пудставǐ тȯго ж дȯкумėнту можна дȯдумуватись, що сėло пȯвстало в першуй пȯлȯвинǐ пėтнадцятȯго стȯліття і було заложане паном Туром. Пан сій пȯходив з Бėрėстійської зėмлі, він, а пȯ їм його пȯтомки в XV і XVI стȯліттї володі-ли селами: Клюкȯвичи, Лім-на, Зубачі, Рȯгачі і другими на Бėрėстійщинǐ. Ȯстатком дав-ніх володарів в ȯколиці є та-киї названня як Турувщина – сǐльцє кȯло Зубач і «Турущи-на» – названнє першиї з трох чâсті сėла Клюкȯвичи, про якоє нė всі вже навǐт в сėлі по-мнят.

Населіннє тутейше визна-вало і визнає віру правȯслав-ну, як давній тут казали – «руську віру», і з віку-правіку належит дȯ Тȯкарівськії пра-вȯславниї парохії. Інвėнтар людні парȯхіяльниї церк-ви тȯкарівськії в Берестейсь-кум пȯвітǐ в деканатȯвǐ Ка-мėнецькум з 1829 року пȯ-дає, що дȯ парохії в сėлі Клюкȯвичи належало 37 ха-тів.

Мова тутейша то україн-ська гȯвірка, якею гȯворат села Бėрėстійщини в тėпėришній Білȯрусі. Пȯ польськуй стȯ-рȯні пȯслуговлюються єю оно

села пригранични: Вичув ки, Зубачі, Бȯбрівка, Вілька Ну-рецька і Тім’янка. Ȯсоблівȯсті фонėтични гȯвірки то: хȯдити (chudyty), зрȯбити (zruby-ty), жâти (żjety), пря̂сти (prje-sty), жâба (żjeba), жâль (żjel), пȯдай нȯжâ (pudaj nużje), мȯя душâ (muja duszje), мій (mij), свій (svij), стіл (stił), сів (siv), з’їв (zjiv), і прȯтя̂жний вигȯвур самȯголȯсок (як хоч би: хуууди дуу миине).

Мȯя пасия ратування ȯд забуття спадщини русінув пуд ля̂ських прȯдовжуїться якихсь шиснадцėть літ. Кажу-чи про спадщину, маю на ува-зі: фȯлькльор музичний, об-ради, пȯвір’я й інакши аспек-ти щȯдньовȯго людського жит тя-вікування. І хоч сам я із міста, нȯ в дитинствǐ при-шлося мні жити у матėриних батьків на сėлі. Там, будучи ще дитя̂том, був свідком ухо-дячих в забуттє давніх звича-юв і старого укладу сільськȯго життя. Можна сказати, що там, в ріднум сėлі, випливає жėрėло меї житьовеї пасиї. Нė мало вкладу в зароджėннє ву мні зацікавління прошлим влȯжили мȯї дǐди-нėбощики: дідко Мітька і баба Мань-ка Дȯмаруки, якиї цілий вік жили в сėлі Клюкȯвичи. То вȯни були мȯїми першими інфȯрматȯрами і учитėлями пȯ фȯлькльорȯвǐ і життї.

Нė меньш важним і пė рė-ломним в самȯсȯзнанні був той чâс, кȯли зачâв ставити сȯбі питання: хто ми є? скіль ми є? чом так гȯворимо? і т.д. З чâсом дȯйшло дȯ мене, що із найстарійшим населėннєм Пудля̂ш’я ȯдходят на завжди старȯдавні обради, пǐсні і без-цінна мова предкув. Вельме пėрėйняло мене, що гине тоє

всьо, що називаїм свею тож-самостю. Пȯ селах дȯживают ȯстатні люде, кȯтори спǐвают рȯгульки чи пǐсні кузьб’яниї. Як вȯни вимрут, ȯстанėться оно біла пля̂ма, кȯтору вже ничим нė запишėш. А народ-нация без знання̂ свеї історії і мови гине. А діти наши тоже нас запитают, хто ми є? І що ми скажėмо? І так зачâвся мій труд.

Запитав бабку Маню: Ска-жіте, якиї були обради свя-точни? А пȯ святочних, як виглядало вėсіллє і так да-лій пушло. Душло дȯ того, що на тėпėришній день, опруч свя̂т і обрадув христин-них, вėсільних і мėрлинних інтėрисуюся всім, чим давній жили люде. Ȯб’їхав я дȯ трид-цяти сел, де записував пǐсні і традиції насельницьства, нащодėнь уживаючȯго діа-лекту українськії мови. Зда-валося б – що там може бути на сėлі? А тут виходит так, що сільски люде у свȯїй памėтǐ захȯвали бȯгатство стȯлитій. На сėлі пȯгоду знали пȯ пташ-кам і природним явискам, кажде свя̂то має традициї, кȯторих кȯріннє сягає часів прадавніх, а на кажду приго-ду спǐваються рȯзмаїти пǐсні. Тут можна пȯчути нė тілько про Другу всесвітну вуйну, но і тоже «як були шведи, як ішов Наполіон, про пȯмори» і про други історични зда-риння. Написав я дȯ часопису «Над Бугом і Нарвȯю», хотячи пȯдилитися зобраним мною матėріалом і маючи надію, що публікації сії займут читачів, а може і прȯбудят в кимся па-сию дȯ праці над ратуванньом тȯго, чим жилі предки.


Лėтя̂т пташки із Вирǐю При публікації текстів записаних говіркою завжди постає питання

мовних особливостей, які не мають від-дзеркалення у загальноприйнятому лі-тературному правописі, зокрема, коли статті призначені не для філологів, але для широкого читацького загалу. Отже й тут приходиться годити універсальні принципи орфографії, які є запорукою, що публікація буде легко сприйматися кожним, хто володіє основним знанням української мови, з прагненням до збе-реження колориту мовлення досліджу-ваних Лукою Бартошуком місцевостей розташованих обабіч історичної межі Більської і Берестейської земель. З та-кою метою ввели ми тут кілька позна-чень у формі діакритичних знаків над буквами у цих випадках, коли запи-сувані цими буквами звуки мешканці Клюкович та інших місцевостей вимов-ляють у спосіб властивий лише цій сто-роні Підляшшя. Цих графем п’’ять: «ȯ», «ė», «ǐ», «â» та «я̂».

– Графемами «ȯ» та «ė» передане на-ближення вимови ненаголошених зву-ків [о] та [е] до [у] та [и] – тобто коли слова «соловій» і «молодиця» звучать близько до «сулувій» і «мулудиця», а «село» й «весна» близько до «сило» і «висна». Є це прикмета загально-українська, але в мові деяких сіл дуже міцно зазначена, що сигналізує запис «сȯлȯвій», «мȯлȯдиця», «сėло», «вėсна». Треба ще пам’ятати, що, з огляду на збе-реження на Підляшші м’якої вимови «л», сполучення «лė» тут вимовляється не як «ли», але «як «лі», отже слова за-писані як «лėтит», «лėжит» мають зву-чання ближче до «літит», «ліжит» (літе-ратурне «летить», «лежить»).

Друга увага така, що графему «ȯ» тут не застосовується у закритих складах, у яких – наслідком відсутності у цьому місці наголосу – колишнє «о» перейшло не в дифтонг «уо», але зразу «скороти-лося» до «у»: «в ріднум», «мова пред-кув», «душло дȯ мене», «обрадув хрис-тинних», «вуйна», «Пудля̂ськум» (в лі-тературній мові знайдемо в цьому міс-

ці «і»: «в ріднім», «мова предків», «ді-йшло до мене», «обрядів хрестинних», «війну», «Підляськім»).

– Графемою «ǐ» передається тверда вимова у словах, в яких за літературною правописною нормою вживається «і». Це передусім т.зв. нове українське «і», яке з’явилося в місці колишнього «ѣ» (ять), але в деяких говірках відбулося тут ствердіння, так як: «дǐдів і прадǐдів», «в обрадǐ», «квǐтка», «завǐруха» (треба чи-тати як «дидів і прадидів», «в обряди», «квитка», «завируха» = літературному «дідів і прадідів», «в обряді», «квітка», «завірюха»). Але як побачимо читаючи текст, цю «категоричну» твердість зу-стрічаємо також у інших місцях, як хоч би в закінченнях «-ові» («в дзюбаковǐ» – чит. «в дзюбакови» = літ. «в дзюбако-ві») та словах іншомовного походжен-ня («в гмǐнǐ» – чит. «в гмини» = літ. «в гміні»). Графему «ǐ» застосували ми та-кож після «р», яке у всіх західноукра-їнських говірках вимовляється твердо: «Вирǐй», «стрǐха», «за грǐхі» (чит. «Ви-рий», «стриха», «за грихі» = літ. «Ви-рій», «стріха», «за гріхи»).

– Графеми «â» та «я̂» застосовані для передачі специфічної вимови звуків за-писуваних як «а» «я», отже, їхнє набли-ження до м’якого «е» (в записі це буде «є»), а навіть дифтонгу «іе», що бачи-мо хоч би у цьому фрагменті: «в пȯдя̂ці ȯставля̂лося нė зжâту жменю» (чит. «в пудєці уставлєлося ни зжєту жменю» = літ. «в подяці оставлялося не зжату жме-ню»). Явище це виступає у складах під наголосом: «душâ», «свя̂то», «пȯчâток», «лėтя̂т», «ся̂дь!», «тя̂жко» та інші.

Надіємося, що ці наші «нововведен-ня» та збереження інших прикмет, ба-гато з яких є характерними для всіх час-тин українськомовного Підляшшя, до-зволять клюковичанам та їхнім сусідам відчути в публікації аромат мови рід-ного порога. Звісно, читачі, для яких ці явища не є складовою власного мовлен-ня, можуть ці графічні додатки ігнору-вати й читати окремі букви як звичайне «о», «е», «і», «а» та «я». (юг)

Завваги до запису говірки Клюкович та інших сіл

По пташках угадували пȯгоду нė тілько вėсною: «Як зимою синиці прилėтят до сėла, то буде мороз, а як прилėтят і ховаються в голях, чи пуд стрǐху, то буде завǐруха. А ще, як лісо-виї пташкі прилітают до сėла, то буде мороз. Суйка як прилėтит – то мороз, жовтобрушка як прилėтит – то буде завǐруха. А так то лісових пташок лі-том в сėлі нė зобачиш» (Грузкая).

Давній літом на сėлі було так приня-то, що отрȯки і хлопці пудростки му-силі вȯдити конǐ на нучлі(г), напаса-ти конǐ на ȯблȯгах, пȯкамись пійдут дньом в полє рȯбити. На нучлі вȯдилі конǐ внȯчі, пėрėд зихȯдом сонця, або на нуч. Там мȯлȯдиї слухалі, як ста-рійши при огнисках правилі про давні часи, войни, страхи, про тоє, що казалі стариї люде. Нė ȯдьон мȯлȯдчâк мніго чȯго там дȯвідався ȯд старійших. Було

Віру в тоє, що блізьки умерши могут з того світа явитися пташкою, чуїмо і в мėрлінських «вириканнях», кȯторих на жâль вже нė чути в наших селах. Про їх онȯ згадуют найстарійши пудляшу-ки. Для прикладу, так плаче жінка над чȯлȯвіком: «Ой Іванку мій дȯрȯгенькій, а на кȯго ж ти мėне пȯкинув... а прилėти дȯ нас хоч сȯколіком і ся̂дь сȯбі в са-дочку». Можна сміло сказати, що наши предки в постаті зазулі бачилі души ді-вки-дȯчки, в сȯколȯви отрȯка-чȯлȯвіка, а в сȯкілці – жінки.

Пȯшану предкув бачимо тож в жнивному обрадǐ «пėрėпілки-пė-рėпėлиці», де в пȯдя̂ці за ȯхȯрону чи до-гляд збіж’я ȯставля̂лося для пėрėпілки ȯстатню нė зжâту жменю жита, кȯтору убиралі квǐтками і орабом. В тій пėрėпėлиці клалося камǐнця̂, нǐби-то стіл, на йому латку нǐби-то ȯбрусȯчок, а на ȯбрусȯчкȯви клалі хлібець. А тоє всьо то для пėрėпілки, котора є в жити пȯкамǐсь нė вижнут. Де-не-де можна тоже вчути казочни сказування про ча-рувниці, кȯтори могут пėрėмǐнитися в пташки і лєтати на други кунець світа.

Нė ȯдьон сėлянин на сȯбі зпрахти-кував, що пташки яв’яться звістника-ми маючих наступити дій. Приказуют: «Як прилėтит пташка і стукає в ȯкно, то буде якаясь звістка, альбо хтось умре» (Добривода).

Що тичиться вėснового прильоту пташок, то на сėлі був він вельме зау-важальний. Люде тішилися бачучи на зміну вȯрочаючимся пȯродам пташ-ків. Прильот ȯзначâв, що вже буде довго вигляданна вėсна. Кажут ȯдин другому: «О, вже жаворонок прилє-тієв, то вже буде весна, тепло буде» (Суховуо льці).

Лėтя̂т гуси – приглядаються чи ви-соко, чи низко, бо як каже примȯвиско: «Як гуси на весну лėтят низко, то вėсна близко, а як високо то дальоко» (До-бривода).

В тому примȯвисковǐ дȯвідуїмось, що пȯпėред Вėсни лėтя̂т пташки, а за пташками прибуває хȯроша пані, якую звут Вėсна. Дȯбавляют: «Перши при-літают шпакі, другі книгі. Боцьони остатні» (Грузкая).

Треба сказати, що сільщаки уміло ділят пташки на хатні, лісȯвиї, вȯдяниї і пȯльȯвиї. Знают добре, де їх найбільш і чім харчуються. «Найбульш пташок є коло вėлікіх рікув. Там де найбульш їдла: по лонці, бо там є робакі, жаби, козакі, коникі розмаїти скачут; і в лісǐ – лісовиї пташкі їдят мухі, робакі поза корою» (Грузкая).


і так, що хлопці нудилі і сами шукалі сȯбі заняття: «Було так, що хлопчакі, як повėдут конǐ пасти і пуйдут по лісǐ навибирают і викідают воронячи яйця, сорокі і ястраба, бо то вредни пташкі, совинни яйця. Булі такії, що пробувалі варити совинни яйця, но зробиліся як квашėліни, воронячи яйця кепські, гур-кі, а ще билі ворони і їлі. Довго мочилі і тогди зварат, а так то гурке м’ясо. Лапа-лі на їдло куропатви, тітіреви, красохі молодиї вибиралі, варилі і їлі. Качкі кі-йом – молодиї, котори нė могут ще лє-тати – билі, варилі і їлі» (Грузкая).

Нė мало відают і наши люде про ȯдльот до теплих краюв: «Перши одлі-тают боцяни, а остатні шпакі; а як шпа-кі вчėсній одлєтают то буде вчėсній зім-но. До Пėтра качкі вилітают. Книгі, ку-лікі, качкі – як журавлі, лėтят на опари – Пінські болота» (Грузкая).

Всі бачим, як хутко села наши ви-мирают, ȯдходят люде, без яких ще гȯворит лад старого світа. Для того тėпер, як николі, є так важним, щоб як найбільш зписати і будучим пȯкȯлінньом пėрėдати наше прошле. Коб кȯлісь, десь, хтось, нė закинув нам: «А хто ви є, скіль ви є, що про свȯє про-шле ниць нė знаїте?».

Пȯвір’я, приказки про гиньчи пташки і птацьство

в гмǐнǐ Кліщелі

Бекач: «Бекач вун лėтит високо, а потом низко до зėмлі і кричит бе-е-е-е. Од того, що бекає-бėчит зветься бека-чом». (Грузкая)

Бусьол: Зу всіх пташок найбліщою людьом є бусьол, кȯторȯго чâсом звут Ботьок або Боцян; прȯ його пудляшу-ки мніго знают. Кажут: «Бусли є чор-ни і біли, алі чорнȯго тя̂жко зобачити» (Грузкая). Так прȯгȯворуют людкове ву всіх селах: «Бусьол мусит прилėтіти пуд Благовіщиннє і знėсти їце» (До-бривода). (Благȯвіщиннє в народних пȯвір’ях то перше свя̂то, пȯчâток вėсни, пуд кȯторе, на привітаннє пташок, пėклі буслову лапу-гȯльопу). Бусьол блізькій людинǐ, стариї люде кажут: «Як виги-нут бусли, то вигинут і люде» (Добри-вода). Приказка сяя може є пȯв’язана з інакшим старȯдавнім пȯвір’йом, що бусли приносят діти із вирǐю. Всі ста-рійши знают, що бусьол то друг лю-дини. Бусла мают за вельме рузум-ну пташку. Прȯказуют: «Як розкідаїш буслове гнǐздо, то вун може одомсти-ти і принėсти в дзюбаковǐ гȯлȯвешку-головню і кинути на клуню, спаліти

може» (Погреби). Тому кажут, що нė можна нищити його гнǐзда, «бо там де бусьол, нė вдирит грім» (Добривода), а ще дȯбавля̂ют: «Бусьол в кепських людǐ гнǐзда нė в’є, а там, де зȯв’є – при-носит щâсьцє». Батьки дітьом вėсною тȯлкуют: «Як першого вėсною зоба-чиш бусла лėтучого, то пėрейдėш до пастуного класа, або то будėш льог-кі на ноги, чи твої справи пійдут до пėреду» (Добривода). Люде зауважилі, що коло Спаса бусли збираються пėрėд ȯдльотом, радят раду, слабих пȯкидают і лėтя̂т. Про тоє, чом бусли прилітают з-за мора, як там так добре, бо ж там нėма зими, кȯлись так гȯвȯрилі: «Бо-цяни, прилєтают, бо нė могут в теплих краях виводитись, бо там огромна сила муралюв і комарув, і для їхніх моло-дих, як тулько вилізут з їєць, комарі і муралі виїдают очи, так люде стамтель сказалі нашим» (Грузкая).

Боцян тоже пėречуває пȯгоду: «Як має бути дощ, то боцян на

гниздовǐ сидит, охороняє яйця або ма-лиї». (Грузкая)

«Як боцян прилėтит і знėсе їцє пе-ред Благовіщиньом, то на теплу довгу осень, а нєкотори кажут, що хутко од-лєтит». (Суховуольці)

«Як діти обачат боцяна на гнǐздіе, то кричалі: Боцян-боцян кльокотун, узяв бабу за ковтун, баба його кулаком, а вун бабу дзюбаком». (Суховуольці)

«Як боцян щудлається, або ходит по дорозі, то буде дощ». (Суховуольці)

«Як боцяни одлєтают перед Спасом, то буде хутко зіма, а як по Спаси, то на теплу довгу осень». (Суховуольці)

«Як бусьол ходит на полі, то буде дощ, а як на лонці то погода». (Добри-вода)

Воробій: «Живут тулько по сьолах, а в ліси їх нėма, оно по полях, де блізько збужа росте дерво, а як далєко до дер-ва то їх нėма, бо вȯни поїдят і мусят на дерво сісти одпочити; бо як нėма дерва, то вони падают на землю і їх руками за-бирают і викідают. Значит воробій да-лєко лėтǐти нė може. Воробій то хатня свуйська пташка, алє тоже воробій то лінтяй, бо жде на готове» (Грузкая).

Ворони: «Як ворони сидят на вер-хах дерва, то буде мороз, а як сидят у сėрединǐ в дервǐ, в голях, літом чи зи-мою, то буде падати дощ або сніг. Сива то ворона, а чорна ворона то галка, ко-тора по димниках і дуплах виводить-ся, а грачі тоже чорни, алі білодзюби вони – найбульш по парках гнізда ро-блят. Ворони вельме видушувалі моло-дих курėнят і пташкі» (Грузкая).

Гіль: «Як гіль прилėтит до сėла і скаче по дервǐ, то знати, що буде до-брий мороз» (Грузкая).

Гоголь: Віршик про гогȯля із ста-реї, ще царськії кніги, кȯтора була по-українську: «Пливе гоголь по слова-ту, з хмари дощик л’ється, а воронǐ-жа-лобиці з жалю серцє рветься, ой яви-ся ясне сонцє, висуши нам крил’я, бо обом нам з мокрим пір’йом лєтати нė сила, ой ворона-жалобиця чого мар-но крачėш, я купаюсь вичищаюсь, а ти з дуру плачėш» (Грузкая). (Оригі-нальний текст вірша, цитованого тут з пам’яті Іваном Бадовцем, який за-раз живе у Кліщелях, подаємо на кінці статті – ред. «НБіН»).

Голуб: «Голуби є і літо, і зима. Дикі голуби всі сиви вėлікі і малиї. Вėлікі голуби гудут «гу-гу», друбниї-малиї оно скрибечут «кру-кру-кру», а друб-ний-малий дикій нė гуде. Свуйські го-луби пуд дашкамі виводяться. Каза-лі, що голубув нė можна бити і їсти, бо вони жадного вреда нė роблят, а навить Господь явився Голубом» (Грузкая).

Гуси: «Як вėсною гуси лėтят, висо-ко з пувночи на полудень, то буде ще зімно, а як ниско, на пувноч чи зиход, то буде тепло» (Грузкая).

«Як гуси лėтят весною, то буде хут-ко ліето, тепло буде». (Суховуольці)

«Як гуси лėтят рано, то буде рано зіма». «Гуси лėтят всьо на полудень». (Суховуольці)

«Як на осėнǐ гуси лėтя̂т низко, то зима вже близко, а як високо, то ще да-лєко». (Добривода)

Дудок: Дудок то іначій жидівська за-зуля, тому, що видає одгȯлȯс «ґуд-ґуд», пȯдобни дȯ жидівськȯї мови: «Жидув-ска зазуля десьціка коротко сьпіває з весни» (Кліщелі). «Дудкі то жидув-ська зазуля, а кричит «вуд-вуд»; вони виводяться в дуплах і де купа камін-ня. Вони хороши, рабенькі, а як вуткає, то чуб в єї роскладаїться, а як лėтит, то складаїться. Як дудок вуткає, то розхі-люїться йому чуб (Грузкая).

Деркач: «Називаїться од того, що дėреться, видає одголос якби кричав» (Грузкая).

Дяхтьол: «Дяхтьолув є пару пород: малий, бульший і вėлікій» (Грузкая).

Жавȯрȯнок: Жавȯрȯнка можна учути ȯд самеї вėсни, кажут на сėлі: «Як прилėтит жавȯрȯнок, то вже вėсна буде».

Давній вірилі, що жавȯрȯнок нė ȯдлітає на зиму, оно хȯваїться пуд камėньом (в камінньовǐ), чи мėжою на полі і так зимує, а як тіко пудходит


вėсна, так перший пуказуїться: «Жаво-ронок зімує пуд межою, загабається в пісок і як оно тулько сонėчко виблісьне, то вже жаворонкі єст, прилėтит жаво-ронок, то весна буде хутко» (Кліщелі).

Ще сами сėбе умȯцовлюют в свȯїм пėрėкȯнаньї, кажучи: «А як вун так рано може прилėтіти із теплих краюв, бо ж вун перший показуїться». «Жаво-ронкі зимуют в норах, пуд мėжою, в ка-міннях, бувало, казалі стариї люде, жа-воронкі вилėтǐлі високо, бо вже два-надцата нėділя по Руздві, а часом по дėсятуй». (Грузкая)

Жовтобрушка: «Жовтобрушка подобна до вороб’я, оно верх має зėльонкави, впадає в зėльȯнь шалатову і троху чубика має на голові». Пташкі предчувают пȯгоду: «Як жовтобрушкі налėтят на пудворок, то буде завируха» (Грузкая).

Журавель: «Журавлі сиви нė ви-літают, оно зимуют на опарах, де нė замėрзає, на Пінскіх болотах, там на-ходят собі їдло» (Грузкая). «Журавлі як нападут на гречку, то могут всю вило-мотати» (Кліщелі).

Зазуля: Кȯго нė запитай, скаже згід-но, що: «Як закує зазуля, треба при собі міти гроши, то цілий рік будėш їх міти» (Добривода). А і ще казалі: «Хухнути на їх і всадити до кішені, або кінути од себе» (Кліщелі). Дȯдают при тим знав-ці давнині мȯлȯдникам (памėнтайте-знайте): «Зазуля кує до Пėтра, а як за-

кує по Пėтрі, то на теплу довгу осėнь» (Грузкая); «До Пėтра кує на теплу осėнь» (Добривода).

Зазулю чâсом називают «Горуля», що нǐби то вȯна цілий вік нė має сȯбі пари – ȯстається сама, алі хутко в слід за тим прибавляют: «То хітра пташка, бо пудкидає свȯї яйця другим пташ-кам, а сама нė хоче їх виседжувати».

Живе на сėлі ще мніго віруваньї, в кȯторих чуїмо одгȯлос дȯсвідчиння пȯкȯліньї наших предкув, кȯтори зналі, що: «Як зазуля прилėтит на весну, то коб хоч був на дерви такій лісточок, коб їй око закрив, то буде сього літа уро-жай, а як прилėтит вȯна і стане ковати на голе дерво, то буде нėурожай» (По-греби). Альбо ще так: «Пȯкамісь зазу-ля не закує, не рвалі щавуху, бо ȯн ще не кіслий» (Кліщелі).

Зазулі придавалі тоже свойства зна-ннє майбутнього, що видно в звичайовǐ слухання і гукання зазулі. Дǐвки, як перши раз закує зазуля, лічили кілько разів закує, то за тілько літ вийде за-муж. Бувало, що хȯдили дȯ ліса, або там де зналі, що має гніздо пташка і ка-залі: «Зазуля-зазуля, скажи кілько маю літ до вėсілля» (Добривода). Знов ста-риї люде казалі: «Зазуля-розуля розо-вєнькій цвєт закукай, закукай сколько я буду жить лєт» (Суховуольці) і щита-лі кілько закує – тілько літ ще пȯживе.

Нė раз чуїться самих кажучих з нėдȯвір’йом, що: «Зазуля як пėрėстає

ковати, то пėрėмінюїться в шуляка, стає-робиться ястрабом». «Зазуля як птушинний ястраб», «Зазуля преч до ястраба подобна» (Грузкая). Сьой міт міг пȯвстати ȯд того, що зазуля сама пȯ сȯбі пȯдобна дȯ пташок ястрабатих.

Про зазулю чâсто гȯвориться в вėсільних піснях, де явиться симвȯлом дǐвоцьства, дівки кȯтора має ȯдбитися ȯд роду, а также сирȯти.

Зазуля прėдсказує тож пȯгоду: «Кує до Питра, а як має бути осėнь

тепла, то ще часом по Пėтрі пару дьон». «Як буде осėнь рання зимна, то вона пėрėстає ковати пėрėд Пėтром на пару дьон». (Грузкая)

«Казалі коліся, що як зазуля кує по заходǐ сонца – то на погоду». (Суховуо-льці)

Іволга: «Іволга кричит в лісǐ на дощ. Іволга прилėтит до сėла і буде кричати «тюх-тюх», то дощ. Іволга в дуплі ви-водиться» (Грузкая).

Індикі: «Індикі давній булі стареї породи – сиви» (Грузкая).

Качка: Качку в старȯдавніх піс-нях називали уткою, що бачимо в вėсільнуй пісні з сėла Даші: «Плила утонька вȯдою, вėла дітȯнькі з сȯбою».

Про ȯдльот качок на сėлі кажут: «До Пėтра качкі вилітают; качкі, як журав-лі, лėтят на опари – Пінскі болота і там зимуют». (Грузкая)

Книги: «Колісь лонкі булі пудмо-кли, багно всюди, а на лонках робилі-ся купини трави. То люде так приказу-валі, що як книга робит гнǐзно на купи-ні, то буде мокре літо, а як мǐжду ку-пиною, в доловǐ, то літо сухоє» (Добри-вода).

«Книги – аби-но сніг зийшов і вже вони є». (Грузкая)

«Як книгі роб’ят гніезда на лонках, то буде мокре ліето». (Суховуольці)

Крук: «Крукі найбульш в пущи, по вėлікіх лісах» (Грузкая).

Кулік: «Кулікі по болотах кричат. Можна тож їх зобачити, як бігают по лонці» (Грузкая).

Куропатва: На куропатву казали, що то жидівська пташка: «З неба зсилав жидам Господь переп’юлкі, як Мойсєй зав’юв їх в пустиню, а вони наїліся і ще нарізали їх собі на суботу, коб нė зби-рати. В суботу рано всталі, давай вари-ти, а вони всі смėрдят. Господь показав, нė збирай напėред» (Грузкая). Згадуют стариї люде, що жиди сами про себе гȯвȯрили: «Як вигинут куропатви, то вигинем і ми» (Грузкая). Люде кажут, що пėрėд вуйною було більш куропат-вув як тėпір.

Лукаш Бартошук зо своїм найстарійшим інформатором Іваном Бадовцьом, народжаним у 1925 р. в Грузкуй (живе у Кліщелях)


Як пėрėдают, пташка предчу-ває муроз: «Як прилėтят до сėла ку-ропатви, то буде мороз і завǐруха» (Грузкая).

Кури: «Як дощ, а кури ходят й нė хочут ідти до курника, то буде дов-ший дощ». (Суховуольці)

«Як кури щудлаються, то буде дощ». (Суховуольці)

«Кури, як довго ходят, то завтра буде дощ». (Добривода)

Ластувка: В селах гмǐни Кліщелі можна учути пȯвір’є, якоє ȯстėрėгає: «Нė можна розбивати ластовінно-го гнǐзда, бо опаде ластовіннє-рабо-тіннє» (Добривода), іначій кажучи – будėш рабий. Думаїться, що такоє ві-руваннє пȯвстало ȯд скȯяжиння з на-званньом пташки.

Ластувку чâсто вініли, як в кȯрови запалєнє вим’я, казали: «То напев-но ластувка прелėтіела пуд коровую і кров в молоковǐ» (Суховуольці). Тȯгди кажда гȯспȯдиня міла свȯї зна-ння, що зрȯбити, коб пȯмȯгло.

Ȯгульно люде пташку уважают за трудолюбну і пожитечну. Пташ-кі нėрозлучни з сėлом. Чâсто гнізда в’ют пуд стріхою в хлівах.

За вельме рідки і старȯдавні мож-на назвати розказ, що ластувки зиму-ют в вȯді: «Ȯдьон чоловік зимою поїв бидло, проруб рубав і нǐби то пуд льодом цілу в’язку ластувок вийняв, і булі всі щепляни пазур за пазур, кум-няком» (Грузкая).

«Як ластовкі лєтают низко, то буде дощ, бо она лапає мушкі». (Суховуо-льці)

Мишка: «Мишка в ліси по хвоях бігає, гнǐздėчко робит же, оно дирка вуйти, а їчко єїне як фасоля». (Груз-кая)

Пава: Мотив пави в фолькльорȯви виступає в піснях вėснȯвих і симбо-лізує мȯлȯдицю (тілько-що вишевшу замуж): «Я й у сокола золоти пюра, а у павонькі коси, ой нė зажила жâдна нėвістка у свėкірка роскоши» (Добри-вода). В вėсільних піснях на заручи-ни і розплєтини коси: «Трава-мурава, павонькі походілі. Ой чи жаль тобіе, млода Манюля, що й косу роспусти-лі» (Суховуольці).

«Павичі трималі для краси». (Груз-кая)

Півень: «Півėнь нормально спǐває од пувночи, а як спǐває з вечора, як на сідало сядає, то буде зміна погоди: як дощ, то буде сонцє і на оборот». (Грузкая)

«Півень як з вечера спǐває, то на переміену погоди, літом на дощ, а зі-мою на мороз». (Суховуольці)

Пліска: «То попадянкі по дервǐ скачут, а як но сяде, то зара мата-лає хвостом і бігає хутко по зėмлі». «Пліска то малєнька пташка, меньша ȯд вороб’я». (Грузкая)

Пėрėпілка: «Пėрėп’юлку тяжко зобачити, бо сидит в житǐ і кричит «пудполю-пудполю». «Пудпȯлюкач в житǐ кричит пудполю». (Грузкая)

«Одного разу льон пололі, а пе-реп’юлка кричит «подполі-подполі»; жартуют одна до другȯї: не полі, она ополє». (Суховуольці)

«Переп’юлка кричит на непогоду, дощ». (Суховуольці)

Риболови: «Риболов то рибу, що в воді, ловит. Волна вėліка, як б’є, то часом рибу повикідає, вода одходит, а риба на зėмлі остане і вони збирают. Риболови з висока опускаються, ну-рают в воду і витягают рибу». (Груз-кая)

Повивач: Сіту пташку звут пȯ раз-ному: в сėлі Дубривȯдǐ «уткач-пут-кач», в Сухȯвільцях «повивач». Тая малая сȯва, як прилėтит на пудвір-ко і начне кричâти «пȯвив-пȯвив», то баба в тій хати загрубіє-заступит дитя̂том, а як прилėтит і ся̂де на дервǐ, і стане кричâти «путь-путь», то хтось в тій хатǐ умре. Названнє пȯвивач бėре свій пȯчâток в словǐ «вповива-ти». Діти вповивали-уповивали: за-кладалі пėлюшку і обкручувалі тіс-но пасом – «повивачом». Народ смі-ло твėрдит, що пȯвивач знає, що має бути в тій хатǐ: На дитя̂ пȯлėтит і кри-чит (повив-повив). На смерть «путь-путь», значит дȯрога. Зсіль друге на-званнє пташки – «путькач».

«Повивач, як хтось має умерти в туй хати і як має баба дитя̂ вроди-ти, то прилėтит у садок, найбульш ввечėри, і кричит «повіл-повіл» на дитя, а вже як має хто умėрти: «пут-пут» – путкач. (Грузкая)

Пугач: «Пугач сидит в корчовǐ і гуде – «пухкає». Од того назва». (Грузкая)

Соловій: Сȯлȯвій за всіх пташок славнійший свȯїм співом. Нė ȯдна людина на білум світи любовалася, заслухавшись його чарівним тьохка-ньом. Сȯлȯв’я̂ чâсто наслуховлювалі хлȯпчаки і отрȯки, пасучи на нучлі-гах конǐ і дǐвчâта полючи льон. В на-родних піснях сȯлȯвій є симвȯлом рȯзстання. Прикладом може пуслу-жити вėсільна пісня на заручинах

із сėла Ріпчичи: «Ой чом солов’ї нė щėбетали, зазуля нė ковала, чом же ж ти, Манічко, нė плакала як тебе за-пивали»; а также туги за родом: «Со-ловіейчик малєнькій не задавай жалю мні, ще я в чужуй стороні» (Суховуо-льці).

В самих Кліщелях можна почути, що: «Соловій сьпіває оно до Онуф-рия, рано і ввечери, а по Онуфрийові перестає». Мȯжливо, спостėрежėннє сьоє взялося ȯд того, що давній в са-мих Кліщелях, в Юринскуй церквǐ був бȯкȯвий прėстіл пȯсвя̂чаний прėпȯдобнȯму Ȯнуфрийȯвǐ.

«Соловій спǐває од вėсни до Онуф-рия, Онуфрия завтра буде, то вже дзі-сяй нė спǐває». (Грузкая)

Сорока: «Хітра пташка, потрафит до курника вуйти і яйця вибрати; кра-де, де зȯбачит всьо бліскуче. Німці їх нė любилі – билі. Казалі стариї: «Д’я-бол може сорокою зробитися. В одно-го було так, що нучью кунь по хліві лєтає аж стіни лопочут. Думає, що то такоє. Кажут йому – то на певно д’я-бол їздит на коньовǐ в ночі. Поради-лі йому – заби сороку, повісь на стǐні у хліві, то пėрėстане. Повісив і як ру-кою одняло. В хліві вішалі забиту со-року од д’ябола» (Грузкая).

Пташка тоже прėдсказує пȯгоду: «Сорока як прилітає до сėла, то

буде окіть» (нėма погоди – дощ то сніг). (Грузкая)

«Сорока, як сяде на вершок дерва і кричит, то буде мороз». «Сорока, як кричит, то буде дощ». (Суховуольці)

«Сорока прилėтит і кричит на дощ». (Добривода)

Сорокуш: «Подобний до соро-кі, но дужо меньший, чирикає, виво-диться на хвоях, зверху як шпак, при конці біли крила має». (Грузкая)

Суйка: «Суйка то лісовиї пташ-кі, подобни до дудкув». «Суйка як прилėтит до сėла, то мороз буде». (Грузкая)

Як хтось кошкаїться десь вибіра-їтьсє і нė може вибратись, то кажут на його: «Вибераїтьсє як суйка за море» (Кліщелі).

Синиця: «Як зимою синиці прилėтят до сėла, то буде мороз, а як прилėтят і ховаються в голях, чи пуд стрǐху, то буде завǐруха» (Грузкая).

Сич: «Сич називаїться од того, що сичит» (Грузкая).

Тютюрка: «Тітірукі то дикі кури» (Грузкая).

Орол: «Король всіх пташок». «Орол пташка всім пташкам» (Грузкая).


Чапля: «Сама собою сива, ходит по болоти, має бороду» (Грузкая).

Чижик: «Чижі то друбни пташкі» (Грузкая).

Шуляк: «Кажут, що шуляк то на-зва польска, а по руску, по-нашому, то ястраб» (Суховуольці).

«Ястраби трох пород: вėлікій – ку-рачий, другі – пташинни, то такій як зазуля, а третій од пташинного буль-ший і називают його шуляк. Вėлікі ястраби ціпінят нė бėрут, но кури, ку-ропатви. Ястраби видушуют куро-патви. Тиї люде, що нė люб’ят ястра-був і крукув, то став’ят високу тичку з голями, а на самум конці шпільку гостру, білу загострану наб’ют і вун найбардзо наверха сядає і приста при-ганяє вже сядати і в тоє гостре... по-реться в його і на вилют пруйде і там здохне». (Грузкая)

Щигол: «Щиглік то вельме хоро-ша пташка, їх лапалі, здиралі шкур-ку і пані до капелюшув пришивалі, но заборонилі їх бити, бо би всі вибилі» (Грузкая).

Зємба: «Зємба дереться в ліесі, як має бути холод» (Кліщелі).

Інформатори:Добривода: Ніна Явдосюк (народи-лася 1942 року), Валінтина Клімович (нар. 1943 р.), Ольга Савчук (нар. 1943 р.), Марія Смик (нар. 1944 р.), Варвара Якім’юк (нар. 1944 р.)Грузкая: Іван Бадовець (нар. 1925 р.)Кліщелі: Ольга Шумовіч (нар. 1937 р.)Суховуольці: Антоніна Нєгєревіч (нар. 1932 р.), Галєна Сахарчук (нар. 1934 р.)

Назовницьство пташок і птацьства на прикладǐ

мǐстин гмǐни Кліщелі

Бажант – BażantБекач – Bekas, kszykБусьол\Боцян\Ботьок\Кльокотун – BocianВоробій\Вȯрȯбій\Воробіей – WróbelВорона\Вȯрона – Wrona Гайворон\Гаворон – GawronГалка – KawkaГіль – GilГоголь – GągołГолуб – GołąbГолубка\Гȯлубка – samica GołębiaСиви-Сіви Голуб\Дики-Дикі Голуб – Dziki gołąbГусь – GęśГусак – GęsiorГуска – GąskaГусочка – GąseczkaГусеня\Гусėня̂ – Gąsię\Gęsię Гусєнятко\Гусенятко – GąsiątkoДики Гуси\ Дикі Гусі – Dzikie gęsiДрозд – DrozdДудок\Жидівська-Жидувска-Жидуовська Зазуля\Вуткач\Ґудка – DudekДутиш – Gołąb garłaczДеркач – DerkaczДятьол\Дяхтьол – DzięciołДяхтьол малий – Dzięcioł małyДяхтьол бульший-більший – Dzięcioł średniДяхтьол вėлікій – Dzięcioł dużyЖаворонок\Жавȯрȯнок – SkowronekЖовтобрушка – Trznadel Журавель – Żuraw

Зазуля\Зозуля\Зизуля – KukułkaІволга\ Ївȯлга – WilgaІндик\Єндик – IndykІндичка – Samica indykaІндиченя\Індичėня\Індичėня̂ – pisklę IndykaКанарок – KanarekКачка\Утка – KaczkaКачор\Качур – KaczorКаченя\Качėня\Качėня̂ – Kaczę Каченятко – KaczątkoДики качки\Дикі качкі – Dzikie kaczkiКачка чубатка\Чубатка – Kaczka czubatkaСиви качки\Сіви качкі – Kaczki starej rasy, swojskieКнига – CzajkaКрук – KrukКулік – KulikКуропатва\Курȯпатва – KuropatwaКури – KuryКуриця – KuraКуреня\Курėня̂ – KurczakКуренятка\Куренята\Курėня̂та – KurczętaКраска\Красоха – KraskaКос – KosКоршун – KaniaЛастовка\Ластувка – JaskółkaЛєбǐдь – ŁabędźМева\Чайка – MewaМишолов\Мишоловėць – MyszołówМишка – MysikrólikПава – Paw Павич – Samiec pawia Павичка – Samica pawiaПантирка – Perliczka

Закінчення на 35 стор.

Фот

о Ю

. Гав

рилю

ка


Викладачі Київського політехнічного інституту в Інженерному музеї КПІ, що знахо-дився у приміщенні актової зали інституту (1910-1912 рр.). Костянтин Симінський сидить другий зліва в першому ряду. (Фото з сайту Національного технічного універ-

ситету України «Київський політехнічний інститут»)

Всіх своїх знайте – нікого не за-бувайте! Признаюся, що цей на-

каз у відношенні до визначних підля-шян ще на сторінках нашого часопису не повністю виконаний. Отже, корис-туючись нагодою 500-річчя міських прав для Милейчич, пригадаймо най-визначнішого з відомих нам уроджен-ців цієї симпатичної місцевості – члена Все української академії наук Костян-тина Симінського (1879-1932). До речі, місце його народження деякий час за-лишалося дещо «засекреченим», адже у 8-му томі «Енциклопедії україноз-навства», який вийшов 1976 р., подано, що він «інженер-дослідник будівельної механіки родом з Гродненської губер-нії» і щойно у виданому 20 років піз-ніше 11-му томі, у «Доповненнях» по-дано, що народився він у тодішньому Берестейському повіті, в Милейчичах. Виявляється, що 1957 року у Києві ви-йшла навіть біографічна книжечка, ав-торства М. Д. Жудiна, «Костянтин Кос-тянтинович Симiнський», але поки що не потрапила в наші сторони, отже за-раз прийдеться обмежитися загально-доступними матеріалами енциклопе-дичного характеру.

Костянтин Симінський народив-ся 1879 року, 21 лютого. Звісно, дата у метриці була записана за т.зв. ста-рим стилем (юліанським літочислен-ням), який надалі обов’язував у Росій-ській імперії, отже треба ще дорахува-ти 12 днів, бо стільки він «спізнявся» у ХІХ ст., що дає нам 5 березня. Се-редню освіту майбутній вчений здобу-вав аж в Умані в Київській губернії – в Уманському училищі землеробства і садівництва. Продовжив однак на-вчання із зовсім іншою спеціальністю та у 1907 році закінчив Київський по-літехнічний інститут по кафедрі мос-тобудування, яку очолював Євген Па-тон (1870-1953). Саме з цією вищою школою Симінський зв’язав також все своє пізніше життя, адже працював тут спочатку асистентом і лаборантом (1907-1909), відтак навчителем геодезії й топографічного креслення, графічної статики (1909-1910). У 1914 році захис-тив дисертацію на тему «До утворен-ня просторових ферм для мостів» на звання ад'юнкта будівельної механі-ки. Після захисту дисертації обраний

Крім КПІ, у 1918-1919 роках, вів пе-дагогічну і методичну роботу в Київ-ському університеті та в Одеському по-літехнічному інституті. В цей бурхли-вий час К. Симінський активно пропа-гував «українізацію» науки та працю-вав над укладенням української тех-нічної термінології. Пізніше навчав ще в Інституті народного господарства (1922-1923), а навіть Художньому ін-ституті (1927).

Одночасно був зв’язаний з Всеукра-їнською академією наук (ВУАН) й у 1921-1932 роках працював директором Інституту технічної механіки (тепер Інститут механіки НАН України іме-ні С. П. Тимошенка), в 1929-1932 роках – директором київської філії Науково-дослідного інституту споруд. У 1926 р. був обраний дійсним членом ВУАН, а з 1931 року – її віце-президентом.

Основні наукові праці Костянти-на Симінського присвячені були про-блемі втомлюваності металу в мос-тах, деревині, дослідженню нових ти-пів дерев'яних конструкцій, вивчен-ню характеристик міцності кам'яних будівельних матеріалів. Він першим запропонував нові методи розрахун-ку і створення просторових стрижне-вих ферм залізничних мостів, дослідив нові типи дерев'яних просторових кон-струкцій для промислового і цивільно-го будівництва, розробив теорію міц-ності гранітів. Створив науки з випро-бування міцності мостів та конструк-

Всіх своїх знайте – нікого не за- Крім КПІ, у 1918-1919 роках, вів пе-

Костянтин Симінський – українськийакадемік з милейчицьким родоводом

професором кафедри опору матеріа-лів, якою керував до 1932 року, завіду-вав також механічною лабораторією. Блискучі своєю формою і змістом лек-ції з опору матеріалів створили вчено-му заслужену славу видатного педаго-га. Поряд із педагогічною і науковою діяльністю проводив велику організа-торську роботу – брав активну участь у реорганізації Київського політехніч-ного інституту в 1920 році, займав по-сади декана інженерно-будівельного факультету (1920-1921 рр.) та прорек-тора по навчальній частині (1924-1926 рр.). Був також членом Державного на-уково-методичного комітету УРСР.


Костянтин Симінський – українськийакадемік з милейчицьким родоводом Закінчення з 33 стор.

Папуга – PapugaПугач – PuchaczПовивач\Пут(ь)кач\Уткач – Sowa pójdźkaПівень\Півėнь – KogutПівник – KogutekПівничок – KogucikПліска\Плішка\Попадянка – PliszkaПėрėпілка\Переп’юлка\Пėрėпйолка\Перепелиця \Подполюкач – PrzepiórkaСмитюх – Dzierlatka Сова\Сȯва – SowaСокілка\Сȯкілка – samica SokołaСокул\Сȯкіл\Сокуол – SokółСоловій\ Сȯлȯвій\ Соловіей – SłowikСорока\Сȯрока – SrokaСорокуш – SrokoszСуйка\Суойка – SójkaСиниця\Cинічка – SikoraСич\Сичик – SyczekТітірук косач – Cietrzew Тітірук глухач – GłuszecТютюрка – CietrzewОрол\Ȯрол – OrzełЦупėня̂\ Ціпеня\ Ціпіня – PisklęЦупėня̂тка\Ціпенятка\Цюпенята – PisklętaЧапля – CzaplaЧиж\Чижик – CzyżШпак – SzpakШуляк – Jastrząb, KrogulecЩигол\Щиглік – SzczygiełЯстраб – Jastrząb Ястраб пташинний – Jastrząb błotniakЯстраб курачий\ Ястраб вėлікій – Krogulec

Лєгенди1. Бусьол – пėрėміняний чоловік, якій звався ІванБуло то по Потоповǐ, як за грǐхі Гос-подь Бог затопив світ. Вода уступа-ла, алі бȯлота всюди ще було нėмало. Бо ж в’ядомо – так хутко зėмля нė об-сохне. Наводилося мнуго на зėмлі вся-кого гадзтва: ужув, ящурок і подобних гадув. Для того задумав Господь очис-тити світ. Зобрав тоє всьо зу всього сві-та в мǐшок, і сказав для чоловіка, якій звався Іван: «Занėси тоє і закопай». Алі Іван був цікавий, що там в тим мǐшковǐ є. Як тулько розв’язав мǐшок, то всьо гадзтво повтǐкало, а Господь сказав: «За кару тėпер сам будėш тоє збǐрати». І пėрėмǐнив його в бусла. (Погрėби)

2. Чом зозуля нė має пари і вік горуєБуло то, як воїни Ірода-цара шукалі ма-лєнького Христа, коб забити. Богоро-диця з Младєнцом втикала і сховалася пуд орішник. Вже воїни Їх проминули, а зазуля сидит на дервовǐ і кукає «ку-ку-ку-ку». Куканньом хотіла продати Їх. Но тут же ліщина спустила голі і лісцьом накрила їх. Тогди Богородиця сказала зазулі: «Коб ти ковала от нинє і до вєка». І так вона ниць нė робит, оно лєтає по світǐ і кує. Гнǐзда нė має, яйця подкидає, а то всьо для того, що хоті-ла продати. І для теї причини, як гри-мит, то казалі ховатися пуд орішник, бо грім в орішник нė б’є і ще добавля-лі, же з того часу орішник нė росте про-сто, но є розложистий». (Добривода)

Текст написаний говіркою сėла Клю-кȯвичи, гмǐна Нурець. Цитати говір-ками сіл, в якіх живут ін форматори.

Лукаш БАРТОШУК

Гоголь і ВоронаПантелеймон Куліш Пливе Гоголь по Славуту, В воду поринає.На сухій гіллі Ворона, Важенько здихає:

«Ой мій друже білокрилий! Горенько з тобою!Поринаєш, – не дай Боже, Заллєшся водою!»

Пливе Гоголь по Славуту, З хмари дощик ллється.У Ворони-жалібниці З жалю серце рветься:

«Ой з'явися, ясне сонце, Висуши нам крила,Що обом нам з мокрим пір'ям Літати несила!»

«Ой Вороно-жалібнице! Чого марне крячеш?Я купаюсь-очищаюсь, А ти з дуру плачеш.

Нащо мені на Славуті Твоя осторога?Сушилась би собі мовчки Ротата небого!

Нащо мені од дощику Твоя оборона?Сиділа б ти собі мовчки, Химерна Вороно!»

цій. Плодом його праці в цих ділянках була низка винаходів, серед них уні-версальної машини для дослідження матеріалів (1915) та приладу для вимі-рів напруження в мостах (1922).

В переліку 73 наукових праць К. Си-мінського 33 монографії і наукові стат-ті, 23 підручники і навчальні посібни-ки, 17 методичних статей. Основні з них це «Будівельна механіка. Системи із зайвими невідомими» (1928), «Не-розрізні балки» (1930), «Технічна ме-ханіка» (1931), «Курс статики споруд» (1931), «Опір матеріалів» (1924), «Де-рев'яні мости» (1915, у співавторстві з Є. О. Патоном). Цей список звучить може й дещо занудливо, все ж треба пам’ятати, що без праці таких «неці-кавих» будівельників навіть найбільші «легкодухи» не мали б як жити у «ба-гатоповерхівках» та мати певність, що не проваляться під їхніми ногами мос-ти (на жаль, ці найбільш романтичні – дерев’яні – вже практично зникли з на-шого підляського краєвиду).

Вчений «милейчук» помер 13 черв-ня 1932 року й був похований в Києві на Лук'янівському цвинтарі – могила щасливо збереглася, отже, коли «язик до Києва заведе», можна її знайти й по-класти квіти (ділянка № 13-2, ряд 13, місце 4).

Інформацію зібравЮрій ГАВРИЛЮК

Фото К

амелот. Матеріал з В

ікіпедії – вільної енциклопедії.

Лėтя̂т пташки із Вирǐю


Czas leci nieubłaganie i im jestem star-szy, tym mam wrażenie, że płynie

szybciej. Wydaje mi się, że dopiero przed chwilą wziąłem do ręki pierwsze „Nad Bu-hom i Narwoju”, a to już stuknęło ćwierć wieku... I choć urodziłem się i wychowałem w Warszawie, to zawsze pamiętam o swoich dalekich, co prawda, ale własnych, wschod-nio-południowych korzeniach. I zawsze cieszy mnie, kiedy w moje okolice zawita szczypta kultury ukraińskiej, tudzież gdy w moje ręce trafi płyta z ukraińską nutą. Tak było i tym razem – latem 2015 oraz na prze-łomie zimy i wiosny 2016 roku.

Męskie śpiewanieKażdy miłośnik tradycyjnych pieśni i

muzyki folkowej na pewno zna stołeczną Werchowynę. Jej doroczne koncerty w Auli Głównej Politechniki Warszawskiej dla wie-lu z nas wyznaczały i wyznaczają początek „nowego folkowego sezonu”. Jednocześnie jej poprzedni dwupłytowy album „Pieśni Święte, Pieśni Grzeszne” dzielący śpiew tradycyjny na część sacrum i profanum ma już ponad 10 lat. Tym bardziej ucieszyła mnie informacja, że Werchowyna postano-wiła nagrać nową płytę. Czym mogła zasko-czyć, co jeszcze nowego można odkryć w pieśniach tradycyjnych? Otóż można! „Mę-skie Głosy”, które ukazały się pod koniec 2015, to przepięknie dobrany zbiór wszela-kich pieśni kozackich, od szczedriwek i pie-śni wojskowych, po liryczne pieśni miłosne i religijne, ale nie tylko. Na krążku znalazła się również piosenka „Na horodi”, z począt-ków istnienia zespołu, „Pływe kacza”, która wykonywana była przez Tercję Pikardyjską podczas pogrzebów ofiar kijowskiego mar-ca 2014 oraz znana „Zoriuszka” – ale z od-wróceniem ról! Pieśń pierwotnie śpiewana przez same kobiety tu zabrzmiała tylko po-tężnymi męskimi głosami. Werchowyna to wszak zespół nie tylko odtwarzający daw-ną tradycję wokalną, to również i przede wszystkim grupa, która na bazie wielolet-nich doświadczeń tworzy własne brzmienia dawnych pieśni oraz dobiera je tak, by we współczesnym świecie nie zatraciły swoje-

go przekazu. Stąd na krążku znalazła się też pieśń „Ne wysoko”, której treść skupia się na problemach emigracji.

Pozytywnie zakręceniPodczas jubileuszowej dwudziestej edy-

cji festiwalu „Z Wiejskiego Podwórza” w drugiej połowie lipca 2015 w Czeremsze największą gwiazdą okazał się nie słynny Boban Marković, ale lwowska formacja Jo-ryj Kłoc. Ich prawie dwugodzinny koncert przerwany przez potężną ulewę był kwinte-sencją energii ukraińskiego folku. Zespół, który w tamtym czasie szykował się do wydania nowej płyty zatytułowanej „Kor-ba”, zagrał niesamowitą fuzję tego, co sta-re i tego, co nieszablonowo nowe i oparte o solidne kozackie tradycje. Materiał, któ-ry usłyszałem w Czeremsze, niedługo póź-niej ukazał się na wspomnianym albumie. Siłą rzeczy jest tu wiele motywów rodem ze wschodniosłowiańskiego folku, ukazanych w takich pieśniach i utworach jak „Jatrań”, „Kołomyjky”, „Żymto” czy „Lon”. Nie za-brakło elementów dawnych legend i wie-rzeń – „Dyw-Łado”, „Wołohy”, „Kupajlicz-ko”, „Dowbusz”. Zespół również wykonał ukłon w stronę polskiej publiczności, na-grywając znaną m.in. z folkloru Lubelsz-czyzny pieśń weselną „Oj, siadaj, siadaj”. Do tego utworu zrealizowano teledysk, któ-ry można zobaczyć na Youtube. Jako bonus grupa sięgnęła po, co ciekawe, staroceltyc-ką pieśń „Soul Cake”, która obecnie na Wy-spach Brytyjskich jest wykonywana jako kolęda. Płytę tę chłopaki z Joryj Kłoc po-święcili pamięci dwóch przyjaciół, którzy zginęli w obronie Ukrainy. „Korba” zna-czy to samo i po ukraińsku, i po polsku – to po prostu korba, ważny element liry korbo-wej – ludowego instrumentu, bez którego nie byłoby formacji Joryj Kłoc. Jednocze-śnie korba oznaczać też może zakręcenie na punkcie folku i tradycji. Oprócz Cze-remchy chłopaki grali jeszcze w paru miej-scach w Polsce, na warszawskiej prezen-tacji książki o Krymie w studio Polskiego Radia w grudniu 2015 czy na poznańskiej „Ukraińskiej Wiośnie”...

Mrocznie i melodyjniePłyta „The Silver Lining” trafiła w moje

ręce podczas recenzowania nowych albu-mów europejskiej sceny folkmetalowej. W informacjach otrzymywanych z różnych wydawnictw muzycznych znalazłem tę poświęconą donieckiej formacji Scarleth. Włączyłem płytę – i zagościła ona w moim odtwarzaczu na dłużej, umilając mi późno-jesienne, długie wieczory. To już drugi al-bum w dyskografii tej nieszablonowej gru-py, która w 2011 wydała swój debiutancki krążek. Zespół nagrywał swoją drugą pły-tę w Kijowie w październiku 2014 roku, a potem w marcu 2015. Mimo bardzo trudnej sytuacji ich rodzinnego miasta muzycy wy-krzesali z siebie energię i radość grania. Ofi-cjalna premiera tego materiału miała miej-sce 11 lipca 2015 roku na Ukrainie oraz w pozostałej części Europy. Scarleth to nie-szablonowe połączenie melodyjnego heavy metalu z elementami rocka gotyckiego, fol-ku i rocka progresywnego. Brzmieniowo nie odstają od takich tuzów tego typu gra-nia jak fiński Nightwish, rumuńska Magi-ca czy zespołów pokroju Theatre of Tragedy czy Epica. Na najnowszej płycie nie braku-je żywiołowej melodyjności ukraińskiego folku i szczypty stepowej melancholii. Do tego w warstwie wokalnej zespół postawił na dwa rodzaje kobiecych głosów – melo-dyjno-operowy oraz drapieżno-metalowy zwany „growlingiem”. Oba doskonale się uzupełniają.

To właśnie te trzy zupełnie różne zespo-ły, które łączy w zasadzie tylko (a może: aż) pierwiastek ukraiński, wpłynęły na to, że 25-lecie „Nad Buhom i Nar woju” spędzam w różnych światach, które, dzięki ukraiń-skiej nucie, świetnie się przenikają i wzbo-gacają.

Witt WILCZYŃSKI

Na zdjęciach autora artykułu: zespół Joryj Kłoc podczas koncertu na festiwalu w Cze-remsze w 2015.

1991 – ЮВІЛЕЙНА ТРИБУНА ЧИТАЧІВ – 2016Muzyczne impresje na 25-lecie


1991 – ЮВІЛЕЙНА ТРИБУНА ЧИТАЧІВ – 2016

Обкладинка попереднього, перед-великоднього числа «НБіН»,

прикрашена була фотографією од-нієї із найбільших у світі «архітек-турних» писанок, що дорівнює ви-сотою триповерховому будинкові та крутиться-вертиться над ставоч-ком при St Volodymyr Drive у містеч-ку Веґревіль, розташованому у най-більш «українізованій» частині Ка-нади – провінції Альберта (україн-ські прізвища в її парламенті та уряді це річ нормальна). Звісно – писанки назагал асоціюються із Великоднем та й офіційна, англомовна назва цієї особливої скульптури звучить «Veg-reville Pysanka. The World’s Largest Ukrainian Easter Egg». Все ж станула вона тут не під Великдень, але в се-редині літа, бо це передусім пам’ят-ник канадській кінній поліції.

Звісно, не мав би він такої форми, та не відкривали б його 28 липня, у день пам’яті святого Володимира, коли б не це, що наприкінці ХІХ ст. уряд Канади, тоді ще великобритан-ської колонії, почав організовану ак-цію спроваджування іммігрантів, у тому числі й українців з Галичини. Пригадує про це, розташована біля писанки, композиція з нагоди століт-

тя українського поселення в Канаді, яке відзначали 1991 року. Це дерев’я-на рама з вітражем, на якій зобра-жена пара українських селян, тоб-то «піднятих прерій плугатарів» – саме так названі вони у цитаті з ві-рша Яра Славутича, якого фрагмент розміщено на бронзовій дошці, ра-зом з поясненням англійською і укра-їнською мовами, що цей мистецький твір встановлений для вшанування піонерів цієї околиці.

Сама ж писанка є символом міс-та від більш як сорока років, адже «Vegreville pysanka centenary project» був приурочений до дещо давнішо-го ювілею – сторіччя Королівської канадської кінної поліції, – який ви-пав у 1974 р. У ході приготувань до його відзначення уряд Альберти за-пропонував грошову субсидію місту, яке захотіло би поставити пам'ятник присвячений цим роковинам.

Обкладинка попереднього, перед- тя українського поселення в Канаді, Сама ж писанка є символом міс-

Українська писанка з St Volodymyr Drive

Виклик прийняла торгова пала-та Веґревіль, а найкращим визнано проект розроблений Полом М. Сем-балюком, мистцем українського по-ходження, що народився і виріс у цьому районі – гігантська писанка як символ миру і безпеки, яку представ-ники кінної поліції мали забезпечу-вати першим поселенцям цього регі-ону та їхнім нащадкам.

Завдяки цьому, як пише канадська українка, Оленка Мельник: «В само-му серці Альберти стоїть українська Писанка зроблена з алюмінію. Ва-гою у 5000 фунтів ця конструкція ви-тончено балансує на трикутному п’є-десталі, обертаючись за вітром наче вітряк. Про неї говорили, як про не дуже естетичну примху архітекторів, простакувату та показушну. Питан-ням є також саме присвячення коро-лівським вершникам-поліцейським, які до перших українських іммігран-тів ставилися не завжди привітно. Та

подобається це чи ні, але Писанка у Веґревілі стала символізувати істо-рію українців в Альберті».

І само місто, яке, до речі, своє перше сторіччя відзначало щойно 2006 р., є невід’ємним елементом цієї історії – до вибуху Першої світової війни, яка перервала інтенсивну емі-грацію до Канади, прибуло близько 171 тис. українців, які осіли переваж-но на преріях Альберти і Манітоби. Обраховується, що біля 40% майже 6-тисячного населення Веґревіль це «україноканадці», хоч уже переваж-но англомовні, бо лише трохи більш як 800 осіб своєю рідною мовою на-звало під час перепису українську. В місті діє дві українські церкви, а що-року в липні біля писанки відбува-ється також український фестиваль, звісно – «Pysanka Festival».

Фестиваль однак у теплу пору, в липні. А коли ми сюди приїхали з Богданом Кретом, який працює «на-фтовиком» у Едмонтоні, був щойно початок квітня. На Підляшші це вже справжня весна – тут, хоч Веґревіль майже на цій самій географічній ши-роті, що й Більськ, а день сонячний, було біля нуля, дув крижаний вітер, а на ставку лежав ще шар зимово-го льоду. Але писанці це байдуже – вона собі повільно оберталася на ві-трі й виблискувала золотими та сріб-ними зірками і трикутниками.

38НАД БУГОМ І НАРВОЮ – № 3/2016

Укладений з них орнамент не дуже традиційний, тому його значен-ня «розшифроване» на розміщеному поряд стенді. Отже, золоті зірки на обох кінцях яйця це символ життя,


росту і удачі, при чому закінчення символізують Трійцю та сімейну єд-ність чоловіка і жінки та їхніх дітей. Далі в сторону центру яйце оточує смуга з зірок і трикутників – це сим-вол вічності. Дві срібні ламані лінії (загзаги) це, виявляється, спрямова-ні до центра зуби срібного вовка, які якраз і є емблемою захисту та безпе-ки, що її мали забезпечити сили кін-ної поліції. Рядок шестикутних зірок поміж цими зубами це символ вітря-них млинів, отже багатого жнива і достатку хліборобів. Щоб цю писан-ку-символ перетворити з мистецької візії в метал, витрачено 12 тис. робо-чих годин, при чому в стадії техніч-ного проекту залучено, що було тоді новинкою, спеціалістів від комп’ю-терного програмування.

Велетенська писанка і дві веґре-вільські церкви це не єдині українські сліди-місця у цій частині трансканад-ського «гайвею» Йєллоугед. На жаль, Село спадщини української культу-ри, що розташоване ближче Едмон-тону, у т.зв. Калина кантрі, в холодну пору закрите. Але потішили ми себе відвідинами містечка Мондер, в яко-

Ranok na płycie – śpiewający i roztańczonyРанок – співаємо і тан-

цюємо – pod takim ty-tułem ukazał się dwupłytowy album podlaskiego zespołu Ranok z Bielska Podlaskie-go. Znalazły się na nim – jak wskazuje już sam jego tytuł – pieśni i tańce w wykonaniu znanej nie tylko na Podlasiu dziecięco-młodzieżowej gru-py folklorystycznej.

Nowa płyta Ranku to 18 pieśni ludowych na płycie cd i 8 tańców na płycie dvd. To podsumowanie 20-letniej pra-cy z grupami wokalnymi i 15--letniej z sekcjami tanecz-nymi jednego z najlepszych zespołów, kultywujących tra-dycje ukraińskie regionu.

Płyta jest skierowana nie tyle do wąskiej grupy pasjo-natów folkloru podlaskiego, ile do szerszego kręgu miło-śników ukraińskiej tradycji wokalno-tanecznej. Na albu-

mie z pieśniami znajdziemy bowiem dość różnorodny re-pertuar – poczynając od po-pularnych piosenek ukraiń-skich, takich jak Nese Hala wodu, Oj, czyj to kiń stojit’ czy Oj, chmelu ż mij, chmelu, po typowo podlaskie utwo-ry Orieszku, orieszku, Oj, Boże, Boże, U horodi jołka itp. Wśród zaproponowanych przez zespół pieśni znalazły się także utwory z Polesia, a także pieśni do słów Tara-

sa Szewczenki (Za bajrakom bajrak). Są tu więc weso-łe, znane wszystkim przebo-je sceny ludowej, jak i regio-nalne, kiedyś śpiewane przez starsze śpiewaczki pieśni, w które młode dziewczęta tchnęły drugie życie.

Na płycie dvd znalazły się głównie tańce poleskie, choć nie zabrakło też nume-ru obowiązkowego w reper-tuarze każdego ukraińskie-go zespołu tanecznego, czyli

Hopaka. Bardzo ładnie na-grane w malowniczym ple-nerze Zagrody w Koźlikach, dobrze zmontowane popi-sy taneczne młodych bielsz-czan są świetnym dopełnie-niem płyty z pieśniami.

Ostatni album Ranku ma też staranną oprawę graficzną. W dołączonej do niego ksią-żeczce znajdziemy nie tylko informację o zespole po pol-sku i ukraińsku, ale też teksty wszystkich piosenek, w tym śpiewanych gwarą podlaską. Uzupełnieniem materiału są zdjęcia Ranku z imprez oraz z nagrywania płyty z tańcami w Zagrodzie nad Narwią.

Płytę wydał Związek Ukra-ińców Podlasia dzięki dotacji Ministra Administracji i Cy-fryzacji przy wsparciu finan-sowym Burmistrza Miasta Bielsk Podlaski i Wójta Gmi-ny Bielsk Podlaski. (l)

му око кожного ласуна тішить най-більша «україноканадська» ковбаса – «від Ставничого». Лише око, бо в рот не візьмеш, адже це також скульптур-на композиція у формі ковбасного кільця, яке висить, а властиво стоїть, на майданчику при Stawnichy Drive,

неподалік від українського Народного дому та парку «Ukraina». До цієї ме-гаковбаси годився б ще хрін як паль-ма високий, але його ми щось не зна-йшли...

Юрій ГАВРИЛЮКФото автора статті

Майданчик при Stawnichy Drive у Мондер: віз з періоду українського піонерства

та «мегаковбаса від Ставничого»


Іван КИРИЗЮК

З циклу: Березневий пасинокБіла пісня

В весільній браміСтобарвнаРайдуга надійТа доляПо крутих стежинахРозчиною життяСтелиться низенькоЛюбов То граНа скрипці доліТо душі біла пісняЇї ждеш – чекаєшПам’ятаючи словаТа мелодії не знаєш.

Хвилина

Березневий ранокМов надіямиПрипорошив травиКраплинками росиНатхненноНесміливоЖдуНа ту хвилинкуКоли коханняБілий лебідьДо моєї сорочкиГалузку конвалійПришпилить.

Гріх

Гріх то поняттяЗ котрогоЛюдина виростаєНеосмисленаСтихіяХвиль бажанняРозгнузданий прибійКараЗа зрадуУ вічній заметілліП’янкого танцюДуші і тіла.

Ілюзія

ДійдуДо межіСтануВ сутінках холоднихСкованийСамотністюРозум Рубцями помилокПокажe дороговказПізнати істинуПерешкодоюСтане не лжаА ілюзія правди.

Наше

Краплинки весняного,Теплого дощу,ВітерПо полях розвіяв.Цілує сівач зерно,В молитві роститьсяДобра надія.БатьківськаСільська хата,КосинкоюРанкового диму,Скликає до столаВсю нашу родину.

Поспіх

Проминання часПримушує насЙти поспішноЧерез дніЯкі мовБілий пух молочаюЗгоряють на вогніЧекання переміниРан не гоїтьБлизить митьПозначенуПташиними крильмиЗ весни до осені.

ІлляЗмішалась яваЗ сном,Стихла вітру скрипка.В долинахЗаплівсь, Ранковий туманМов стадаБілих гусенят.Рушили в дорогу коні,Цокнувши копитомВ росяну траву.Ткнув, Ілля у хмари,Громовладну булаву.

Кондак ПідляшшяНошу в грудяхПредків мову,МолитвуПравославного Підляшшя.ТривогаСуремлить дорогу,ВиростаПід глоткоюГіркий палин – ТеребитьНас латинь.Надія тількиВ Бога,З горсточки мрій...НеодноразовоВикувалась перемога!

ДійсністьНа вершку берези,Завісив вечірМісяця дзеркальце.Вітер,Шугає минулимМов зношенуСорочку предків,Заросли травоюНетоптані, Узенькі стежки.День за днемРозпливається безповоротно,Білою імлою в полі.На поплавахНе ходять коні,Осиротіла – сумна уздечкаУ моїй долоні.

Крив’ятичі, 28 березня 2016 р.


ТРИБУНА ЧИТАЧІВWojenne cmentarze

Kilkanaście kilometrów przed Piszem tuż przy drodze podróżujący zobaczą

rząd kilkudziesięciu krzyży z niemiecki-mi napisami. Warto tu się zatrzymać i po-czytać napisy na nagrobkach, pomyśleć o żołnierskim losie. Po jednej stronie leży je-denastu żołnierzy o niemieckich nazwi-skach, a po drugiej – trzynastu żołnierzy rosyjskich. Niestety na rosyjskich nagrob-kach pod prawosławnym krzyżem widnie-je napis „unbekant” (nieznany). Wszyscy zginęli w końcu sierpnia 1915 roku. Wal-czyli przeciwko sobie, być może strzela-li do siebie, a teraz łączy ich wspólna mo-giła. Refleksje nasuwają się same. Ogarnia nas zaduma nad losem młodych przecież ludzi, których dalsze istnienie zatrzymała kula wroga. Zaczyna nas, żyjących w XXI wieku, wypełnionym brudną przemocą i terroryzmem, trochę dziwić ówczesny duch rycerskości, poszanowania wroga, a minęło przecież tylko sto lat.

Widziałem takie wspólne cmentarze jeszcze na pagórku przy szosie kilka kilo-metrów przed Węgorzewem i w kilku in-nych miejscach na Mazurach. To władze niemieckie je budowały, stosując się do po-stanowień konwencji haskich i genewskich. Ale które władze? Na pewno nie Niemiec Hitlera, który zaistniał na arenie politycz-nej około 15 lat później, a więc wtedy, gdy te cmentarze powstały, były jeszcze Niem-cy kajzera lub już Republika Weimarska.

Jakże inna była kolejna wojna. Setki tysięcy czy to żołnierzy radzieckich, czy niemieckich spoczywa w zbiorczych mo-giłach. Trudno wymagać od Rosjan, aby uszanowali niemieckie cmentarze z cha-rakterystycznym brzozowym krzyżem na swojej ziemi. Na jednym z archiwal-nych filmów o wojnie w Rosji widać, jak młody czerwonoarmista po kolei kolbą karabinu odbija poprzeczki krzyża i zrzu-ca garnkowate hełmy, którymi te krzy-że były przykryte. To nie sołdata trzeba winić. Jego naród tyle wycierpiał. Mi-liony ofiar. Kto zrujnował rosyjskie mia-sta i wsie? A do Stalingradu czy pod Mo-skwę to Niemcy na wycieczkę pojechali? A ilu bezimiennych Rosjan, Białorusi-nów, Ukraińców, narodów Kaukazu, Azji Środkowej spoczywa w swojej i obcej zie-mi, często w zbiorczych mogiłach pomię-dzy Wołgą i Łabą?

Tak samo są traktowane niemieckie miejsca pochówków w Polsce. Lokalna społeczność wie, że tu, na tej górce czy

w rogu cmentarza, są pochowani pole-gli Niemcy. Trudno wymagać, aby spe-cjalnie te miejsca otaczać pewną estymą, chociaż na gruncie chrześcijaństwa każ-demu należy się szacunek, nawet wro-gowi. Nawet temu, który przyszedł tu z mieczem, podkutymi butami zdeptał wolność i godność, pokój i spokój, przy-niósł ze sobą śmierć, zniszczenie i cier-pienie tysiącom, milionom.

Pomiędzy Bugiem a Odrą leży w ob-cej ziemi ponad 600 tysięcy czerwonoar-mistów. Zostawmy górnolotność: zginęli, niosąc nam wolność. Takimi frazami kar-miła nas komunistyczna propaganda przez 50 lat. Zginęli, bo często pchał ich do przo-du nieludzki i bezmyślny rozkaz, nieliczą-cy się z ogromnymi stratami, brawura, otę-pienie spowodowane alkoholem. Za dużo ich poległo. Za dużo. Dany wojskowy cel z pewnością można było osiągnąć nie aż tak wysokim kosztem. „U nas ludiej mnogo”. I co z tego?! To życie pojedynczego młode-go człowieka nic nie znaczy?

W Związku Radzieckim czy obec-nie w Rosji co roku hucznie świętuje się Dzień Zwycięstwa. Ale czym tu się

szczycić? Trochę ciszej z tymi trąbami zwycięstwa. Pochylić głowę w zadumie i uszanować śmierć tych milionów. Trzy-dziestu milionów! Nie musiało być ich aż tyle. Za tyle ofiar trzeba się wstydzić, a nie uderzać w pompatyczne, egzalto-wane, napuszone tony. Przecież historia daje masę przykładów zwycięstw opła-conych zbyt wysoką ceną, poczynając od Pyrrusa w starożytności.

Na terenie Polski są setki cmentarzy żoł-nierzy radzieckich, zadbanych i zapomnia-nych. Wbrew niektórym koniunkturalnym trendom politycznym może jednak należy się tym chłopakom szacunek za najwyższą ofiarę na naszej ziemi. Czy nie warto zapa-lić świeczkę na ich grobie 1 listopada, na Wielkanoc czy na Pominalną? Nie oni są winni, że na ich karabinach wjechał „naj-wspanialszy ustrój świata” ze wszystkimi konsekwencjami tego faktu. Jednak to oni przynieśli wolność, może nie taką, jak my-śmy chcieli, ale jednak…

Przechodniu, przechodząc obok mogiły z czerwoną gwiazdą, uchyl kapelusza…

Arkadiusz KULGAWCZUK

W drugim tegorocznym numerze „NBiN” ukazała się opinia Arka-

diusza Kulgawczuka o sytuacji na Ukra-inie. W większości popieram Pana Ar-kadiusza, jednakże chciałabym bardziej szczegółowo wypowiedzieć się na temat sytuacji, w której znalazła się dziś Ukra-ina, jakie były podstawy takich zmian i czego warto oczekiwać w przyszłości.

Po ogłoszeniu przez Ukrainę niepod-ległości w 1991 roku państwo faktycznie funkcjonowało jako była republika Związ-ku Radzieckiego, z widocznym wpływem

Kremla. Co się stało w 2014 roku? Ukra-ina zadeklarowała europejski wektor roz-woju i dążyła do podpisania umowy sto-warzyszeniowej z Unią Europejską. Unia Europejska jako organizacja niekonflikto-wa i kompromisowa próbowała budować w sposób cywilizowany stosunki z pań-stwami powstałymi po rozpadzie ZSRR. Zaoferowała byłym republikom radziec-kim model rozwoju z gospodarką bez ko-rupcji, dobrymi stosunkami z krajami eu-ropejskimi, a jednocześnie z zachowaniem dobrych stosunków z Rosją. Takim roz-

O ukraińskich nadziejach


wiązaniem była umowa o stowarzyszeniu z Unią Europejską. W przekonaniu Euro-pejczyków nie mogła ona szkodzić rosyj-skim interesom w regionie.

Ówczesny prezydent Ukrainy Wik-tor Janukowicz w ostatniej chwili odmó-wił podpisania tej umowy i brutalnie roz-pędził pokojową demonstrację studentów, którzy wyszli, aby wesprzeć europej-ski wybór Ukrainy. Właśnie te wydarze-nia były impulsem do obywatelskiego po-wstania, czyli „Majdanu”.

Należy zauważyć, że w okresie Maj-danu ukraiński naród polityczny był już ukształtowany w centralnej i zachodniej części Ukrainy, na wschodzie zaś pano-wały nastroje wrogie Majdanowi i obojęt-ność. Aneksja Krymu i wojna na Donbasie przyczyniły się do rozprzestrzeniania na-strojów Majdanu na obwody południowe i wschodnie regionie (chersoński, mikoła-jowski, odeski, dniepropietrowski, char-kowski). Jednak powodem takich zmian w tych regionach nie było utożsamienie z wartościami europejskimi, lecz zwyczaj-ny strach przed rosyjskim agresorem, a także ostateczne zrozumienie odmienno-ści względem Rosjan. Bo przecież do tego czasu panowała powszechna iluzja, za-szczepiana w okresie ZSRR, że Ukraińcy i Rosjanie to jeden naród.

Jednocześnie ludność Krymu i Don-basu zawsze była bardzo prorosyjska, w większym stopniu, niż w jakimkol-wiek innym regionie Ukrainy. Ma to swo-je przyczyny historyczne. Jednak dzię-ki krymskiej okupacji i wydarzeniach na Donbasie, w Ukrainie, jak by to brutalnie nie brzmiało, kształtuje się ukraiński na-ród polityczny, budowana jest tożsamość ludności ukraińskiej. Wszyscy, którzy nie uważają się za część narodu ukraińskiego, pozostali na terytoriach okupowanych lub wyjechali do Rosji. Co zrobić z Krymu i Donbasu? Moim zdaniem są to obsza-ry dla Ukrainy stracone, gdyż nie ma tam ludności ukraińskiej. Jeśli powróci tam ar-mia ukraińska, wróci też ludność ukraiń-ska. Na tej samej zasadzie, jak to miało miejsce w serbskiej Krajinie po powrocie tam wojsk chorwackich.

Jeśli chodzi o rosyjską agresję w Ukrainie, to należy szukać jej przyczyn w imperialnym charakterze tego pań-stwa. Państwowość Białorusi, Ukrainy, Kirgistanu lub jakiejkolwiek innej by-łej republiki radzieckiej nie była trak-towana w Rosji poważnie. Prędzej czy później te państwa, zgodnie z przeko-naniem kierownictwa rosyjskiego, po-winny stać się częścią Federacji Rosyj-skiej. Na początku przez przystąpienie do kierowanej przez Rosję Unii Cel-nej, a później do Unii Euroazjatyckiej.

XXXIV «Лемківска ватра» в ЖдиниЮж тепер запрашаме Вас до Ждини,

де од 22 до 24 липня 2016 р. буде горіти 34 Лемківска ватра.

Постарамеся сповнити Ваши музични очікуваня, зрихтували зме дуже конкурсів, авторских спіткань,

вистав, варштатів и програма для наймолодших ватрян. Дуже уваги присвятиме моді на вшитко, што лемківскє.

Ждеме Вас. Не може Вас бракнути.Позерайте на наши сторінки:

http://www.watrazdynia.plhttp://lemkounion.republika.pl

Oczywiście następnym celem w proce-sie rozszerzania rosyjskiej strefy wpły-wów byłyby Finlandia i Polska oraz kra-je bałtyckie. Umowa stowarzyszeniowa z UE stawała się przeszkodą w realiza-cji tego planu. Przypomnijmy, jak Pu-tin otwarcie zażądał zmian w umowie i usunięcia artykułów, które uniemożli-wiały wejście Ukrainy do Unii Celnej.

Pragnienie rosyjskiego kierownic-twa to ekspansja terytorialna i przywró-cenie statusu mocarstwa. W Federacji Rosyjskiej jedynymi wartościami są te-rytorium, gaz i ropa naftowa, a nie kul-tury, innowacja i edukacja. Właśnie dla-tego anektowanych terytoriów Rosja nie odda dopóki istnieje, niezależnie od ja-kichkolwiek sankcji ekonomicznych. Przypomnijmy, że sankcje zostały nało-żone na Rosję nie z powodu prowoko-wania konfliktów w krajach sąsiednich, lecz są skutkiem naruszania przez to państwo prawa międzynarodowego.

Wróćmy do sytuacji w Ukrainie. Dziś kraj, splądrowany po epoce bandyckich rządów W. Janukowicza, jest skazany na ubóstwo i funkcjonowanie dzięki pomo-cy międzynarodowej. Właśnie koniecz-ność szukania pomocy Międzynarodo-wego Funduszu Walutowego zmusza rząd ukraiński do tak niepopularnych społecznie kroków, jak podnoszenie do poziomu rynkowego cen gazu i opłat komunalnych, a także do długookreso-wych zmian strukturalnych.

W tych warunkach należy spodzie-wać się znacznego pogorszenia stan-dardu życia i ogólnego niezadowolenia z rządu i prezydenta. Albowiem ludzie przez reformy zwykle rozumieją popra-wę, a nie pogorszenie poziomu swego życia. Jednak ważne jest to, że państwo zmienia kierunek rozwoju z konsump-cyjnego na wytwórczy. Nie zapominaj-my, że ten dość czasochłonny proces w Polsce trwał około 20 lat. W Ukrainie transformację komplikują destabilizu-jące działania północnego sąsiada i nie-dojrzałe społeczeństwo, skłonne do wy-bierania populistycznych polityków.

Społeczeństwo obywatelskie w Ukra-inie dopiero powstaje, większość ludzi nie wie, jak powinien rozwijać się ich kraj czy chociaż miejscowość, w której żyją. Dziś Ukraińcom brakuje świadomości poli-tycznej. Jednak społeczeństwo się rozwija, ludzie stopniowo dochodzą do wniosku, że właśnie oni są odpowiedzialni za rze-czywistość, która ich otacza. Należy mieć na uwadze, że społeczeństwo w Ukrainie rozwija się znacznie szybciej od elit poli-tycznych. Szczególnie wyraźnie było to widać na Majdanie, gdzie właśnie ludzie zmuszali do działania polityków; polity-cy zareagowali na wydarzenia, które mia-ły miejsce, a nie stali na ich czele.

Dotąd w kraju nie było sił politycznych, które dochodziłyby do władzy z jasnym programem działania. Zazwyczaj były to projekty polityczne oparte na charyzmie pewnego lidera (Juszczenko, Tymoszen-ko, Sadowyj, Laszko itp). Wybierając siłę polityczną, ludzie kierują się tylko sym-patią do lidera partii, jest więc zrozumia-łe, że po dojściu partii do władzy nikt nie wspomina o jej obietnicach wyborczych. W kwietniu 2016 roku w Ukrainie doszło do zmiany rządu, ale nie było to sięgnięcie po władzę przez opozycję, a jedynie zmia-na osób w ramach tej samej koalicji. Zmia-na ta w żaden sposób nie oznacza zmiany kierunku rozwoju kraju, ponieważ działa-nia rządu (zarówno byłego, jak i obecnego) określają wymagania międzynarodowych instytucji finansowych.

Optymistyczne jest to, że Ukraińcy wy-brali europejski, cywilizowany szlak swe-go rozwoju i Majdan to potwierdził. Ale pomimo szerokiego społecznego powsta-nia przeciwko skorumpowanej władzy, nie było zbrojnego zajmowania gmachów ad-ministracji państwowej, jak to w wykona-niu rosyjskich najemników miało miej-sce na Krymie, w Łuhańsku i Doniecku w 2014 roku. Dziś przed Ukrainą stoi wiele wyzwań, a pokonanie ich wymaga czasu i wysiłku obywateli Ukrainy.

Natalija SZYPKALwów - Bielsk Podlaski


З хроніки подій на ПідляшшіВитинанки Олесі

Секереш

1 квітня у Центрі ім. Люд-віка Заменгофа в Білостоці відбувся вернісаж вистав-ки паперових витинанок «Вслухатись» української художниці Олесі Секереш. Витинанки у вигляді сіль-ських хатинок художниця виконала після своєї екс-педиції селами Підляшшя 2015 р. в рамках програ-ми «Ґауде Полонія». Вона побувала м.інш. в украї-номовних селах Старе Бе-резово, Мохнате і Старий Корнин. Інспірацією про-екту стали історії місцево-го населення.

Окрім презентації ви-ставки, Олеся Секереш брала участь у різних зу-стрічах у Білостоці та ре-гіоні, м.інш. зустрічалася з учнями Пластичного лі-цею в Супраслі.

Виставка «Вслухатись» була раніше презентова-на у Варшаві. У Центрі ім. Л. Заменгофа в Білостоці можна було її дивитися до 22 травня.

Зустрічі з Благовіщен-ською традицією

4 квітня у Садку № 9 «Лі-сова поляна» в Більську та 6 квітня в Комплексі шкіл ім. А. Міцкевича в Біль-

ську учні, які вчаться укра-їнської мови як рідної, ви-пікали т.зв. «буслові лапи» – обрядові підляські бу-лочки, які були колись не-від’ємним народним еле-ментом святкування праз-ника Благовіщення Пре-святої Богородиці.

Підляські журналісти у Варшаві

7 квітня в «Українсько-му домі» у Варшаві відбув-ся І «Український медіафо-рум». То ініціатива Об’єд-нання українців у Польщі та Фундації «Наш вибір», метою якої є обмін думкa-ми в середовищі журналіс-тів, що готовлять україн-ські програми в Польщі.

У зустрічі взяло участь кількадесят осіб – видав-ців, журналістів преси, ра-діо і телебачення, авторів Інтернет-порталів та соці-альних медіа, у тому чис-лі представники україн-ських медіа Підляшшя: те-левізійної програми «Укра-їнський перегляд», двомі-сячника «Над Бугом і На-рвою», а також радіопере-дач «Українська думка» в Радіо Білосток та «Україн-ське слово» в Радіо Орто-доксія.

Під час медіафоруму го во рилося про ситуацію українських ЗМІ у Поль-

щі та про нові виклики, які стоять перед українським середовищем. Це хоча б на-плив мігрантів з України, в тому числі журналістів, також відходження від чи-тання друкованої преси й збільшення ролі Інтернету. Говорилося й про щоден-ні проблеми українських медіа, як хоча б несприят-ливий час емісії програм. Зустріч завершила диску-сія на тему фільму В. Сма-жовського «Волинь», яко-го прем’єра запланована на жовтень 2016 р.

Закладали садок у Пухлах 9 квітня в Пухлах в ґм. Нарва Товариство спадщи-на Підляшшя провело дру-гу частину майстер-кла-сів у рамках проекту «Ма-точник – місцевий банк ге-нів фруктових дерев у ре-гіоні Долини Верхньої Нар ви». Під час зустрічі її учасники закладали тра-диційний сад, у якому ма-ють знайтися старі сор-ти підляських фруктових дерев. Висаджено 200 са-джанців яблук, груш, слив і вишень. Техніку садіння, щеплення дерев та захис-ту старих фруктових дерев наближував Ґжеґож Годун з Інституту садівництва в Скєрнєвіцах.

Українські великопісні пісні в Супраслі

9-10 квітня в Супрасль-ській академії проходи-ли майстер-класи велико-пісних пісень. Вела їх Те-тяна Сопілка, етномузико-лог та вокалістка, випус-книця і багатолітній нау-ковий працівник Музичної академії ім. П. Чайковсько-го в Києві, учасниця відо-мого ансамблю «Древо» з Києва. Вчила вона україн-ських релігійно-народних творів.

У майстер-класах взя-ло участь 14 осіб з різних місць Польщі. Після дво-денної науки вони висту-пили з концертом у Су-прасльській академії.

Зустріч з українською традицією провело Товари-ство спадщина Підляшшя.

Підляські співаки в Києві

13-17 квітня 4-особова група підляської молоді перебувала на Школі тра-диційної музики в Києві. Розвивати свої музичні зді-бності поїхали м.інш. учас-ниці колективу «Доб рина», любителі українського тра-диційного співу.

Школа це ініціати-ва культурно-мистецько-го проекту «Рись». Впер-ше вона відбулася у Киє-

Концерт українських великопісних пісень у Супрасльській академії

Редактор радіопередачі «Українська думка» в Радіо Білосток Славомир Савчук


ві 2015 р. в рамках фору-му «Етносвіт». Цього року взяли в ній участь учасни-ки не лише з України, але й Польщі (Варшави, Кра-кова, Білостока) та з Біло-русі. Викладачами зі співу стали Євген Єфремов (тра-диція Полісся) та Сусанна Карпенко (традиція Пол-тавщини), учасниця гуртів «Древо», «Божичі», «Воло-дар», а з інструментальної музики – Міхал Мазяж, польський скрипаль, учас-ник капели «Tęgie Chłopy».

Школа традиційної му-зики це польсько-україн-ський культурно-мистець-кий проект, який дозволив підляським співакам по-вчитися традиційного спі-ву в одних із кращих фа-хівців зі співу з України і Польщі, що й дозволить підносити рівень підлясь-ких ансамблів.

Декламували українську поезію

14 квітня у Більському бу-динку культури відбувся Воєводський декламатор-ський конкурс «Українське слово», організований Со-юзом українців Підляш-шя. Традиційно зустрілися на ньому читці української поезії з Садка № 9 «Лісо-ва поляна» в Більську, по-чаткової школи та гімназії Комплексу шкіл ім. А. Міц-кевича в Більську, Шкіль-но-дошкільного комплексу в Черемсі, Комплексу гро-мадських шкіл ім. св. Ки-рила і Методія в Білостоці та вперше – з міжсадково-го пункту навчання укра-їнської мови при Само-врядному інтеграційному садку № 26 у Білостоці. За-галом показалося 97 дітей і молоді.

Про Михайла Грушевсь-кого в Люблині

21 квітня в Університеті Марії Кюрі-Склодовської в Люблині відбулася панель-

на дискусія «Михайло Гру-шевський – роль в історії, значення для сучасності» з нагоди 150-річчя від дня народження Грушевсько-го. Взяли в ній участь як польські, так і українські історики та політологи: проф. Ґжеґож Януш – де-кан факультету політології УМКС, спеціаліст з питань прав національних мен-шин, проф. Маркіян Маль-ський – надзвичайний і по-вноважний посол, декан факультету міжнародних відносин Львівського на-ціонального університе-ту ім. І. Франка, колишній посол України в РП, проф. Томаш Стриєк – історик з Інституту політичних до-сліджень Польської акаде-мії наук та проф. Олексій Сухий – завідувач кафе-дри новітньої історії Укра-їни ім. М. Грушевського Львівського національного університету ім. І. Франка. Модератором дискусії був д-р Григорій Купріянович – історик, голова Україн-ського товариства, праців-ник Центру Східної Євро-пи УМКС та викладач Ви-щої школи адміністрації та підприємництва.

Організаторами захо-ду були Українське това-риство та факультет полі-тології Університету Марії Кюрі-Склодовської в Лю-блині. Дискусію реалізо-вано завдяки дотації Мі-ністра внутрішніх справ і адміністрації РП та за фі-нансової підтримки міста Люблин.

Зустрічі з великодніми традиціями

Перед Вербною неділею та Великоднем у пунктах на-вчання української мови на Підляшші проходили різноманітні зустрічі, при-свячені вивченню народ-них звичаїв, пов’язаних із тими святами. 20 квітня діти з білостоцького садка прикрашували вербочки

квітами з паперу, 24 квітня – традиції пов’язані з Верб-ною неділею підтримували дошкільнята з Садка № 9 у Більську.

21 квітня в міжшкільно-му пункті навчання україн-ської мови, що діє при Пу-блічній гімназії № 2 в Біло-стоці, учні пункту з почат-кової школи та білостоць-кі дошкільнята з міжсад-кових груп Садка № 26 у Білостоці писали писанки (на фото). Окрім того про-тягом останніх двох тиж-нів до Великодня розма-льовуванням яєць воском займалися на уроках укра-їнської мови учні Комплек-су шкіл ім. А. Міцкевича в Більську.

Танці на Великдень

1 травня, першого дня Великодніх свят, у клу-бі «Ґвінт» у Білостоці від-булася забава «На свійську ноту». Заграли під час неї ансамблі «Калінка», «Сер-вер» і «Гай», які виконують у стилі диско білоруський і український репертуар.

Пісні з Лосинки

6 травня в Загороді в Козликах над Нарвою та 7 травня в Лосинці про-ходили майстер-класи спі-ву, під час яких лосинська співачка, уродженка села Кривець Марія Дмитрук, та молода фольклорист-ка Улита Харитонюк вчи-

ли різноманітного репер-туару: набожних, весня-них, сінокісних, жнивних, весільних, хрестинних і звичайних пісень. Зустріч пройшла в рамках проек-ту «Маївка «На Миколу» – майстер-класи співу і тан-цю», реалізованого дяку-ючи підтримці Маршал-ківського управління Під-ляського воєводства в Бі-лостоці.

22 травня учасники майстер-класів виступи-ли разом з народною спі-вачкою з Лосинки під час заходу «На Миколу» в За-городі в Козликах над На-рвою, презентуючи репер-туар, якого навчилися під час дводенних зустрічей із підляською народною спі-вочою традицією.

Майстер-класи провели Товариство друзів скансе-ну в Козликах і Товариство спадщина Підляшшя.

«Добрина» на ювеналіях

7 травня під час концерту «Свійська нотка» на сту-дентських ювеналіях у Бі-лостоці виступив укра-їнський фольклорний ан-самбль «Добрина» з Біло-стока.

Вибрали найкращий коровай

Того ж 7 травня в амфіте-атрі «Тополина» в Мельни-ку відбулася перша части-на ювілейного Х Фестива-


лю «Мельницького коро-ваю», присвячена весіль-ному короваю. У його про-грамі знайшлися підсум-ки кулінарного конкурсу на найкращий весільний хліб, музичний концерт і танцювальна забава.

У конкурсі взяло участь 9 короваїв, які приготува-ли господині з Мельника, Мощони-Королівської, Че-ремхи-Села, Добриводи, Старої Корниці та Старих Шпаків. Найкращим вия-вився коровай пані Варва-ри Гацкевич із Мельника.

Під час музичної части-ни заходу заспівав місце-вий ансамбль «Мельнича-ни», з черги український дитячо-молодіжний колек-тив «Гілочка» з Черемхи та фольклорна жіноча гру-па з Черемхи-Села показа-ли спільно обряд випікан-ня короваю.

Ансамбль «Гілочка» співпрацює з жінками з Черемхи від початку сво-го існування, тобто вже 20 років. Обряд короваю два колективи вже неоднора-зово показували разом.

На завершення мель-ницького заходу відбула-ся танцювальна забава з «Підляською капелою».

8 травня в селі Радиви-лівка пройшла друга час-тина заходу, присвяче-на традиціям, які пов’яза-ні з випіканням короваю до дня св. Юрія. При сіль-ській світлиці виступи-ли м.інш.: місцевий колек-тив «Криниця», «Новина» з Мощони-Королівської та «Вереси» з Чижів.

Зустріч з Віктором Місіюком

9 травня у Центрі право-славної культури в Біло-стоці відбулася зустріч з Віктором Місіюком, пред-ставником українсько-го середовища Берестей-щини в Білорусі, головою Української науково-пе-дагогічної спілки «Бере-

гиня», присвячена промо-ції літературного альма-наху «Справа», який ви-дається Товариством укра-їнської мови і літерату-ри при Спілці білоруських письменників. Провів її Бі-лостоцький відділ Союзу українців Підляшшя.

Українці виспівали Гран-прі

9-14 травня у Соборі свя-тої Трійці в Гайнівці про-ходили концерти ювілей-ного ХХХV Міжнародно-го фестивалю Гайнівські дні церковної музики. Ви-ступило на ньому 29 хорів, які змагалися в п’яти ка-тегоріях, серед них укра-їнські учасники з Києва, Житомира, Харкова, Сум та Ірпеня.

Гран-прі фестивалю отримав Академічний хор студентів Харківської дер-жавної академії культу-ри. У категорії «хорів ін-ших» перше місце зайняв Вокальний ансамбль «По-кров» з Києва. Третє міс-це в категорії «хорів акаде-мічних» розділили між со-бою хор з Мінська та Ака-демічний хор «Юність» Сумського національно-го аграрного університе-ту. Хор православної па-рафії св. Миколи з Ірпеня отримав одне з двох виріз-нень у категорії «хорів па-рафіяльних міських». Без нагороди виїхав з Гайнів-ки лише один український учасник – квінтет «Преоб-раженіє» з Житомира.

Окрім участі в конкурс-них змаганнях, хори з Укра-їни брали участь у числен-них супровідних заходах. 10 травня хор з Ірпеня ви-ступив у Ґмінному осеред-ку культури в Черемсі, 12 травня на сцені Більсько-го будинку культури по-казався хор із Сум, того ж дня в амфітеатрі в Гайнівці заспівали учасники фести-валю з Харкова. 13 травня в Успенській церкві в Клі-

щелях виступив хор з Ки-єва. Заспівав він також 15 травня у церкві в Нарві.

Традиційним елементом фестивалю церковної му-зики є «Фольклорна учта» в осередку «Ягеллонське» в Біловежі – захід, під час якого учасники гайнівсь-кого свята виступають зі своїм народним репертуа-ром. Цьогорічний концерт відбувся 13 травня та не забракло на ньому й укра-їнського фольклору.

«Study Tours to Poland»

12-16 травня в рамках про-грами «Study Tours to Po-land» перебували в Біло-стоці студенти з Білорусі, Росії та України. З України приїхала 13-особова гру-па з Києва, Луцька, Одеси, Черкас і Харкова.

Учасники поїздки озна-йомлювалися з польськи-ми досягненнями у сфе-рі демократичних і вільно-

ринкових перетворень, бу-дування правової держа-ви, системою вищої освіти в Польщі тощо. Вони пе-ребували м.інш. в Універ-ситеті в Білостоці та в Бі-лостоцькій політехніці, зу-стрічалися з представника-ми різних громадських ор-ганізацій, фундацій, благо-дійних і волонтерських то-вариств.

Студійний візит у Біло-стоці зорганізувала Фун-дація «Вікно на схід».

Історична конференція в Милейчицях

14 травня в сільській світ-лиці в Милейчицях про-ходили заходи приурочені до 500-річчя з часу надан-ня містечку магдебурзько-го міського права. У про-грамі відзначень знайшли-ся історичні прелекції, презентації фільмів, архів-них фотографій та музич-ні концерти. Багату істо-

Переможець ХХХV Міжнародного фестивалю Гайнівські дні церковної музики Академічний хор студентів Харківської дер-

жавної академії культури (фотографії з архіву хору)


рію Милейчиць та регіо-ну представили м.інш. іс-торики пов’язані з україн-ським середовищем: Юрій Гаврилюк з Більська зачи-тав лекцію «Початки схід-ного християнства на зем-лях історичного Підляш-шя», з черги д-р Роман Ви-соцький з УМКC з Любли-на – «Милейчиці та їхні жителі в міжвоєнному пе-ріоді».

Найбільший конкурс української пісні не лише

на Підляшші

15 травня у Більському будинку культури прохо-дили змагання ХІІ Кон-курсу української пісні «З підляської криниці». Узя-ли в ньому участь 64 вико-навці, загалом учасників 300. Гран-прі отримав дует – Марта Ігнатюк та Марія Мартинюк з Більська. 4 червня у Більську відбув-ся гала-концерт конкурсу.

Церковна музика в Білостоці

17-22 травня у Підляській опері і філармонії в Біло-стоці відбулося друге під-ляське свято сакрального співу – ХХХV Міжнарод-ний фестиваль церковної музики. Почав його вро-чистий концерт «Від дже-рел до сучасності», під час якого заспівав Академіч-ний хор ім. П. Майбороди Національної радіокомпа-нії України, минулорічний лауреат фестивалю в най-престижнішій категорії професійних хорів.

У конкурсних змаган-нях взяли участь 33 хори з 16 країн світу, серед них чотири українські. Одну з двох других нагород у ка-тегорії «хорів вищих на-вчальних закладів» отри-мав хор Миколаївського державного вищого му-зичного училища «Соняч-ний струм». Також друге місце, але в категорії «ди-

тячо-молодіжних хорів» зайняв Дівочий хор «Вог-ник» Київського Палацу дітей та юнацтва. Виріз-нення отримали – Муні-ципальний камерний хор «Легенда», який виступив у категорії «професійних хорів», а також хор Об’єд-нання українців у Польщі «Журавлі» з Варшави в ка-тегорії «аматорських світ-ських хорів».

У рамках фестивалю пройшло багато різнома-нітних супровідних кон-цертів у Супраслі, Тикоци-ні, Біловежі, Більську, Лю-тославіцах, Варшаві, Кра-кові тощо. М.інш. у Лю-тославіцах і Кракові висту-пив Академічний хор ім. П. Майбороди Національної радіокомпанії України.

«День мами» в Черемсі

18 травня в Шкільно-до-шкільному комплексі в Че-ремсі відбулася врочис-тість з нагоди «Дня мами». Під час заходу виступили учні початкової школи, які вчаться української мови.

Співали вони пісні та гово-рили вірші. Усі мами отри-мали від своїх дітей паперо-ві сердечка з побажаннями, виконані на заняттях укра-їнської мови. Окрім артис-тичної програми, діти при-готували почастунок.

Черемха – це одна з трьох місцевостей на Підляш-ші, де діти вчаться укра-їнської мови. У початковій школі та гімназії Шкіль-но-дошкільного комплексу в п’ятьох групах вчиться її учнів 40.

Про сквер Шевченка в Люблині

19 травня відбулося засі-дання Ради Міста Люблин, у порядку денному якого передбачався пункт «при-йняття постанов (...) у спра-ві зміни назви скверу Тара-са Шевченка». Були на ньо-му присутні представники Українського товариства, ініціатори внеску про лік-відацію скверу Т. Шевчен-ка та ініціатори «Відкрито-го листа...» у захист скверу Т. Шевченка.

Уже під час прийняття порядку денного депутат «Права і справедливості» зголосив внесок про знят-тя цього пункту і передан-ня проекту постанови для повторного розглянення у комісіях самоврядуван-ня та культури. Ця пропо-зиція була схвалена Радою Міста. Таким чином пи-тання зміни назви скверу Тараса Шевченка на сквер Справедливих українців відкладене в часі і не вирі-шене.

18 травня, напередодні засідання, відбулося в Лю-блині «Читання Шевченка у сквері Шевченка». Взяли в ньому участь м.інш. іні-ціатори «Відкритого лис-та у справі скверу Тараса Шевченка», представни-ки культурних середовищ міста, викладачі, студенти, українська громада міста. Захід провело Українське товариство.

Висвятили церкву в Андриянках

21 травня висвячено піс-ля ремонту церкву Возд-виження Чесного Хреста в Андриянках, яка є філі-альним храмом парафії в Ботьках. Урочистості очо-лив Митрополит Варшав-ський і всієї Польщі Сава.

«На Миколу»

22 травня в Скансені Заго-рода коло Козлик над На-рвою відбувся ювілейний десятий захід Товариства друзів скансену в Козли-ках – «На Миколу». Це то-вариська зустріч приятелів музею, поєднана з промо-цією української культури (на фото).

Цього року в програмі заходу знайшлися дві до-повіді – археолога Інсти-туту археології та етноло-гії Польської академії наук Даріуша Краснодембсько-

Хор «Сонячний струм» з Миколаєва

Хор Об’єднання українців у Польщі «Журавлі»


го, який майже 30 років розкопує головні археоло-гічні пам’ятки на терито-рії Підляшшя між Бугом та Нарвою, а також Юрія Гав-рилюка про його книжку «Від Володимирових по-ходів до лінії Керзона». У рамках заходу відбував-

ся також ярмарок локаль-ного продукту, проходи-ли й концерти фольклор-ної музики: над берегом річки з репертуаром із Ло-синки виступили учасники майстер-класів народних пісень разом зі співачкою Марією Дмитрук, у клуні

заспівало тріо «Оленки» зі Львова, та коло хати – «До-брина» з Білостока. Були також майстер-класи поль-ського народного танцю і танцювальна забава. Захід завершило спільне співан-ня українських пісень біля вогнища.

«Фестиваль культур»

24 травня у Воєводському управлінні в Білостоці від-бувся IХ «Фестиваль куль-тур», захід проводжений Початковою школою № 12 у Білостоці з участю дітей і молоді різних національнос-

Не забракло охочих послухати в клуні доповідей та пісень

У Козликах розважалися різні покоління підляських українців і запрошених гостей «Добрина» з Білостока чарувала своїми голосами

Учасники майстер-класів та їхня майстриня – народна співачка Марія Дмитрук з Лосинки

Єва Степанюк пропонувала пряники з мотивами з під-ляських рушників, сорочок і хат, а про найцікавіші

городища між Бугом і Нарвою говорив Даріуш Краснодембський

Гість заходу – ансамбль «Оленки» зі Львова


тей. Кожного року присут-ній на ньому український акцент – тим разом це був виступ білостоцького ко-лективу «Слов’яночки».

Урочистості в Саках

26 травня в Монастирі св. Димитрія Солунського в Са-ках, із участю Митрополита Варшавського і всієї Польщі Сави та численного духовен-ства, відбулися врочистості пов’язані з висвяченням ві-втаря та цілої церкви після генерального ремонту.

Заспівав Юрій Токар

27 травня в ресторані «Ре-цептура» в Білостоці від-бувся концерт україн-ського барда Юрія Тока-ря «Мрії Богуна», на який склалися козацькі пісні та українські думи.

Концерт «Ранку»

28 травня український ан-самбль пісні і танцю «Ра-нок» з Більська виступив з концертом у Нурцю-Стан-ції.

Висвятили церкву в Збучі

29 травня у Збучі відбули-ся врочистості пов’язані з висвяченням новопобудова-ної церкви Мучеників Землі Холмської і Підляської (на фото). Очолив їх Митро-полит Варшавський і всієї Польщі Сава.

якого – це учні комплексу.Концерт відбувся в гім-настичному залі та зібрав кілька сотень батьків і зна-йомих виступаючих.

Урочистість у Верховинах

4 червня у Верховинах біля Холма відбулася вро-чистість посвячення ново-го хреста на могилі укра-їнських православних мешканців цього села, які 6 червня 1945 р. загинули з рук польського підпіл-ля. Меморіал українським православним мешкан-цям Верховин відновлено у 2015 р. старанням і ко-штами Люблинсько-Холм-ської єпархії.

Урочистості посвячен-ня нового хреста та пам’ят-ника очолив архієпископ Люблинський і Холмський Авель. Взяли в них участь м.інш. парафіяни холм-ської православної пара-фії, холмщаки з Товари-ства «Холмшина» зі Льво-ва, представники Україн-ського товариства. На мо-гилі жертв Верховин по-кладено вінки від холм-ської православної пара-фії, Українського товари-ства, Львівського Товари-ства «Холмщина» та міс-цевих властей.

Людмила ЛАБОВИЧФото авторки статті

Висвячення церкви в Збучі

Храм споруджено на пам’ятку фурманів з пара-фії Чижі, в тому числі зі Збуча, замордованих поль-ським підпіллям 31 січ-ня 1946 р. коло села Пуха-ли-Старі в ґміні Бранськ. Служби в ньому відбува-тимуться раз на місяць.

Ювілей «Новини»

Того ж 29 травня ювілей 10-ліття існування святку-вав ансамбль «Новина» з Мощони-Королівської. Під час концерту коло сіль-ської світлиці виступи-ли як «Новина», так і за-прошені гості: місцеві ко-лективи «Мельничани» з Мельника, «Криниця» з Ра-дивилівки і «Вереси» з Ви-лінова, також український фольклорний ансамбль «Родина» з Дуб’яжина та білоруські групи.

«Дні Більська»

1-5 червня проходили за-ходи 37-их Днів Більська. У їх рамках 4 червня на сцені коло Міського управ-ління відбувся гала-кон-церт Конкурсу української пісні «З підляської крини-ці». Показалося на ньому 34-ро найкращих виконав-ців українського різножан-рового репертуару з цілого регіону.

Концерт для батьків

2 червня в Комплексі шкіл ім. А. Міцкевича в Більську відбувся концерт «Батьки мої», організований учи-тельками української мови та учнями, які вчаться в українських класах. На про-граму заходу склалися ві-рші і пісні, присвячені бать-кам. Заспівав і затанцював український ансамбль пісні і танцю «Ранок», учасники

ХХ «На Івана, на Купала»– від пополудня 16 липня 2016 –

аж до білого ранку!

Фото Ю. Гаврилюка

НАД БУГОМ І НАРВОЮ – № 3/2016nadbuhom.pl/images/NBiN-3-2016.pdf · i...

Documents

Transcript of НАД БУГОМ І НАРВОЮ – № 3/2016nadbuhom.pl/images/NBiN-3-2016.pdf · i...