1

nr 2/2016 (63)ISSN 2451-2079

2Koło

Naukowe Nowych Mediów

3

Drodzy Czytelnicy – macie przed sobą kolejny numer Intro Magazynu. Tym razem jest to wydanie specjalne, nie znajdziecie w nim bowiem artykułów dziennikarskich, a wiersze.

To druga tego rodzaju publikacja na łamach naszych mediów studenckich; pierwsza pojawiła się jeszcze pod szyldem Pressji.

Znów zawartość tej publikacji jest rezultatem konkursu poetyckiego organizowanego przez Koło Naukowe Nowych Mediów (powstałego w wyniku przekształcenia Dziennikarskiego Koła Naukowego). Autorami opublikowanych tutaj utworów poetyckich są studenci Wyższej Szkoły Informatyki i Zarządzania w Rzeszowie. To oni podzielili się z nami swoimi przemyśleniami ubranymi w zwięzłe szaty poezji – i to zarówno w języku polskim, jak i ukraińskim.

W tym roku udział wierszy polskich jest większy (i to o 700%!) – poprzednim razem był to tylko jeden wiersz. W niniejszym wydaniu przeczytacie ich aż siedem. Wśród nich utwór o tematyce dziennikarskiej, sympatyczna historia Jeżyka, ale także teksty wyrażające zagubienie oraz życiowe problemy.

Wiersze w języku ukraińskim opowiadają natomiast między innymi o miłości oraz motywacji do stawania się lepszym. Nasza redakcja chce szczególnie polecić utwory Valerii Chernyshovej, która potwierdziła swój wielki talent poetycki i wygrała nasz konkurs już po raz drugi.

Mamy nadzieję, że tego rodzaju publikacja przypadnie Wam do gustu, a może nawet zainspiruje do pisania własnych wierszy. Oby – chcemy bowiem, aby konkurs Poetic@ stał się tradycyjnym punktem wiosennych wydarzeń w Klubie Akademickim IQ. Dzięki temu autorzy będą mieli możliwość prezentacji i publikacji swojej twórczości, a wszyscy miłośnicy poezji zaspokoją głód nowych wierszy.

Ale dosyć już tej prozy – niech przemówi Poezja!

Redakcja:

Opiekunowie wydania:

Kamil Olechowski, Oksana Banias

Korekta PL:

Kamil Olechowski

Koretka UA:

Oksana Banias, Yaryna Onishechko

Ilustracje:

Kateryna Oliynyk

Skład:

Marta Białek, Izabela Surowiec, Katarzyna Strohbach

6

Однажды

Тебя я не просила ни о чём.Я не хотела тех подарков и цветов..Я лишь любимой быть нуждалась,И ты мне мог в этом помочь.

Ты был прекрасен и галантен,Ты делал всё, что я желала.И мне было плевать, что не богат..Ведь о таком мужчине я мечтала.

Твоя улыбка стоила всего.Твои объятия были так нежны..А поцелуй был палок, как огоньИ в тоже время нежен, как цветы.

Ты был тогда ведь мой.Мой идеал – предел мечтаний.Ты всех валил девчонок с ног,А был только со мною рядом.

Нам было вместе идеально.Ты знаешь это, как и я.Только пришло внезапно окончание...Чему назвать причину не смогла...

Тебя я не просила ни о чём.Я лишь с тобою рядом быть хотела.Но говорю спасибо и на том,Что подарил кусочек счастья этим летом.

Oleksandra Radiuk

7

Ми любили…

Ми любили… Я в цьому певна,Ти – мене, ну, а я – тебе.

Лиш любов в нас якась даремна,Лиш дорога обох нас жде.

Ми дивились в єдине небо,Рахували одні зірки.

Я була всім єдиним для тебе,Був для мене єдиним ти.

Ми любили… Я точно знаю,Та нікому це не скажу.

Лиш тому, що себе поважаю,Ну, а може ще й досі люблю.

Ми любили… І ми мовчали,Ти мовчав і мовчала я.Але точно обоє знали:

Ти не мій, ну, а я не твоя.

Ми могли навіть бути щасливіПроте в щастя своя ціна.

«Ми» немає, існують двоє,Ти існуєш, й існую я.

Myroslava Skilska

8

List do mediów

Czwarta władzo na świecie, do Ciebie apeluję!Piszę ten list, chociaż wiem, że wiele ryzykuję.Mam dość oszustw i manipulacji,Ukrytych kontekstów i zawiłych spekulacji!

Dzięki Tobie ludzie czerpią podstawowe informacje o świecie,Więc pytam: dlaczego nas tak podle traktujecie?

Przemilczasz niewygodne informacje,Blokujesz i opóźniasz prawdziwe relacje.Modyfikujesz okoliczności, zmieniasz zdarzenia,Tworzysz podteksty, wzbudzasz roszczenia.Umniejszasz, albo wyolbrzymiasz ważne wydarzenia,„czerwonym śledziem” przysłaniasz realne spojrzenia.Wybiórczo prezentujesz,Agendę setting stosujesz.

Kreujesz sensacje, świadomie insynuujesz,Bezpodstawnie oskarżasz, demokrację rujnujesz.Manipulujesz tytułem, szokujesz lidami,Zasypujesz reklamą, karmisz fałszywymi obrazami.Stosujesz bezwzględny retusz i edytowanie,Czy tak powinno wyglądać dokumentalne fotografowanie?!Tu wycinasz, tam doklejasz,Zmieniasz detale, sens odbierasz!

A gdzie prasa informacji? Opiniotwórcze periodyki?Poruszające felietony i rzetelne rubryki?

Bardzo Cię proszę i do Ciebie apeluję,Niech mój list Cię zmotywuje.Niech ochroni kulturę masową przed degradacją,A nazwy własne przed zgubną apelatywizacją.Niech odpowiedzialność za słowo znów powróci,A uczciwa informacja niech media nawróci.

Agnieszka Tańcula

9

***

больше нет ни мурашек по телу, ни блеска в глазах.я растратила все по дороге (в итоге, неверной).

и сейчас, закрывая на доли секунды глаза,я не вижу, как некогда, тысячи разных вселенных.

закрываю глаза, потому что до жути болят:недосып да слезы на завтрак, обед и ужин.

стало проще. «взрослеешь» – обычно, мне так говорят,а взрослеть - это значит больше ценить «снаружи».

обещала себе всю жизнь, что не стану такой,что я этому миру себя не продам и точка.

солгала и себя предала сама.я теперь сама для себя тюрьма,

и пишу себе письма в тюрьму сама,только это - последняя строчка.

Valeriya Chernyshova

12

***

архитектор иллюзий не спал ночами -он проектировал новый дом,да такой, чтоб о нём все вокруг молчали,чтобы птицы до крыши не долетали,чтоб в газетах на первой странице писалине о нём. конечно же, не о нём.

на пустых листах он чертил рукамивсё безумство своё и свою мечту.крыша дома возвысится над облаками.он надёжный, он будет стоять веками.между прочим, конечно, и между нами,говорят, он был придуман в бреду.

там на окнах не будут стоять герани,и соседи не будут ходить на чай.среди них нет ценителей филиграни,и никто в разгар полуночной браниникого никогда не убьёт по пьянисовершенно негаданно и невзначай.

архитектор иллюзий не спал ночами -новый приступ безумия, новый бред.говорят, по листам он водил рукамивсё шептал про дом и водил руками.вы ему деликатно скажите сами,что его небоскрёба в помине нет.

и себе с деликатностью той же скажите,что вы тоже видели этот дом.ради всех несвятых, я прошу, говорите!вам до боли знакома сия обитель,я знакома, конечно, я ваш сожитель,завтра будет сто лет, как мы здесь живём.

13

Тюльпани

В помаранчевім промінні,На зимовому вікні,

Два тюльпани різнобарвні,Проживали свої дні.

Надто милі щоб зів'яти,Надто дивні щоб цвісти,

Як посміли ви зростатиУ такі холодні дні?

Хто дозволив розпуститиВаші білі пелюстки?

Вам би голови відтятиЗа ці літнії пастки!

Дурний спогад і не більше,Ледь забуті теплі сни.

Все, що ви в собі несете,Не стосується зими.

Так чому ж ви розцвіли?Спокій викрали чому?

Невже просто нагадати,Про мою хмільну весну?

Чи щоб душу подразнити?Чи розвіяти журбу?

Що би ви не відповіли,Я сьогодні не засну.

Yulia Vasylechko

14

***

Щойно заплющу очі,Чую твої «Океани».Будиш мене щоночі,Гоїш наскрізні рани,

Ділиш зі мною смуток,Каву і простирадло.

Ти - мій найкращий набуток,Я - лише твоє падло.Завше бракує часу.

Сон не замінить прози,Можеш ввімкнути джазу,Можеш ввімкнути розум.

Солодко не від цукру,Гостра нестача глюкози.Ти - найгучніший рупор,Я лиш становлю загрозу.

Nelia Yakivchuk

15

Jasna strona

Stojąc tak na szczycie świata,Spoglądam w dół, patrząc jak ptak beztrosko lata,

Lecz niżej w smutku żyją ludzie,Pogrążeni w bezsilności obłudzie,

Lecz co niektórzy podnoszą swoje głowy,Patrząc w górę widzą świat nowy...

Czy upadek reszty jest przewidzianym losem?Istniejemy tak, jakby każdy z nas był na polu kłosem,

Jeśli tak, to wystarczy rosnąć wciąż do góry,Pomimo faktu, że nasz świat tak smutny i ponury,

By w końcu dosięgnąć szczęśliwego promyku słońca,i żyć w jego blasku do samego końca...

Każdy z nas ciągnie non stop w totolotku życia losy,Wielu z nich wpycha w nasze życie swoje nosy,

Lecz pomimo tylu wad świata tego,Zbudujmy nasz los niczym zamek z klocków lego,Każdy z nas posiada w sobie nieograniczoną siłę,Więc nie narzekaj, rób to co sercu twemu miłe...

Podnieś głowę, popatrz do góry,Ujrzyj błękit nieba, puszyste chmury...

Spójrz na jasną stronę swego życia,Tak wiele jeszcze jest do przebycia,Wędrówka trwa, piasek życia znika,

Rób to co kochasz, nie liczy się publika...

Jarosław Mazurek

16

17

18

19

***

тебе жаркои мы раздеваемсядрожу от холода, но снимаю с себя и с тебя вещи одну за одноймы падаем в сугробты улыбаешьсяя люблю тебя

тебе холоднои я чиркаю спичкой о коробокподжигаю рукав и пламя идет дальшеткань воспламеняется невероятно быстроя и не знала, что боль бывает такойя обнимаю тебяты улыбаешьсяя люблю тебя

тебе меня малои я иду посреди ночифонари не горят, но дорогу до твоего дома я знаю наизустьчеловек не может долго прожить без снатогда кто я?я стучу в твою дверь, как обычно, триждычувствую, как ты улыбаешься по ту сторону, проворачивая ключя люблю тебя

тебе меня многои я иду посреди белого дняя не знаю, куда я идуя забыла дорогу к себе домойчеловек не может долго прожить без снано это, оказывается, не самое страшноея чувствую, как ты улыбаешься у себя дома, проворачивая ключдважды, как обычно, чтобы закрыть дверья и не знала, что боль бывает такойя...

Valeriya Chernyshova

22