26, *1, &,$ 1$8.2:( , 3(563(.7

MATERIAŁYI MIĘDZYNARODOWEJ

KONFERENCJI NAUKOWO-PRAKTYCZNEJ

OSIĄGNIĘCIA NAUKOWE I PERSPEKTYWY

31 maja 2019 roku

Wrocław Nowa nauka

20192019

MATERIAŁY

I MIĘDZYNARODOWEJ KONFERENCJI

NAUKOWO-PRAKTYCZNEJ

„OSIĄGNIĘCIA NAUKOWE I

PERSPEKTYWY”

31 maja 2019 roku

Wrocław

2019

2

UDK 34+37+65+80+81+159.9+330+574+631

BBK 94

O - 83

(O-83) Osiągnięcia naukowe i perspektywy: Mater. I Międz. Konf. Nauk.-Prakt. /

Pod red. M.Andrzejewskiego. – Wrocław: Nowa nauka, 2019. – 112 s.

ISBN 978-83-7364-921-7

REDAKTOR NACZELNY: PROF. DR HAB. MARIUSZ ANDRZEJEWSKI, UNIWERSYTET

WROCŁAWSKI.

REDAKCJA: PROF. DR HAB. KATARZYNA KWINTA; DR HAB. OLHA TKACHENKO;

PROF., DR.SC. STANISŁAW I. BIAŁY; PROF., DOCTOR OF ECONOMICS IRINA SHCHADILO;

PROF., PH.D. IRYNA IVASHCHENKO; MGR ADAM J. SKOWRON.

REDAKTORZY TECHNICZNI: PH.D. NIKOLAY SZYJANOWSKI; MGR ZBIGNIEW TARGALSKY;

MGR JULIA PETRITSKAYA

Publikacja zawiera materiały z I Międzynarodowej Konferencji Naukowo-

Praktycznej „Osiągnięcia naukowe i perspektywy‖, która odbyła się 31 maja 2019 r.

Na konferencji, która miała charakter interdyscyplinarny, zostały omówione aktualne

problemy w zakresie ekologii, prawa, ekonomii, filologii, psychologii, pedagogiki,

przemysłu, rolnictwa i innowacji.

Dla naukowców, wykładowców wyższych uczelni, doktorantów oraz studentów.

Wszelkie prawa do artykułów z konferencji należą do ich autorów.

W artykułach naukowych zachowano oryginalną pisownię.

W przypadku cytowań obowiązkowe jest odniesienie się do zbióru.

ISBN 978-83-7364-921-7

© Autorzy materiałów, 2019

© «Nowa nauka», 2019

MTERIAŁY I MIĘDZYNARODOWEJ KONFERENCJI NAUKOWO-PRAKTYCZNEJ

3

NAUKI PEDAGOGICZNE

Шелестова Л. В., д. п. н., старший науковий співробітник,

провідний науковий співробітник відділу дидактики

Інститут педагогіки НАПН України

ДО ПИТАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ НАВЧАЛЬНИХ ВИДАНЬ ДЛЯ

ЗАКЛАДІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

(НА ПРИКЛАДІ ПОСІБНИКА «ВЧИМОСЯ ЧИТАТИ»)

Одним із важливих засобів організації освітнього процесу у закладах

освіти є різноманітні навчальні видання (посібники, робочі зошити, підручники

тощо). Від їхньої якості значною мірою залежить ефективність процесу

навчання, виховання й розвитку дітей.

Загальновідомими вимогами до навчального видання є такі: зміст має

відображати сучасний рівень розвитку наукового знання у певній галузі, бути

системним і викладеним у доступній для розуміння дітьми певного віку формі;

структура має відповідати логіці певного предмета, сприяти цілісному і

системному засвоєнню змісту; містити організаційний апарат, який допомагає

ефективно опанувати зміст тощо. Ці вимоги уже давно напрацьовані у

педагогічній науці, що зобов’язує розробників навчальних видань для різних

ланок освіти використовувати їх як орієнтир у своїй роботі. Проаналізуємо одне

із інноваційних видань, яке має концептуальну чіткість і якісно розроблений

методичний апарат; дає змогу ефективно організувати процес навчання; має

позитивні відгуки практиків.

В основу 1 та 2 частини навчального видання «Вчимося читати» [1; 2]

покладено авторську технологію навчання читання дошкільників, яка є

науковою спробою реалізації завдань збереження дитячої субкультури,

орієнтування на цінності та інтереси дитини, її розвиток. Метою цих видань є, з

одного боку, формування навичок читання у дітей дошкільного віку, з іншого –

„OSIĄGNIĘCIA NAUKOWE I PERSPEKTYWY ‖

4

розвиток у них мислення, сприйняття, уяви, словникового запасу, дрібної

моторики, уявлень про навколишній світ.

Перша частина посібника «Вчимося читати» розрахована на

чотирирічних дітей: кількість об’єктів на сторінці, величина букв, рівень

складності завдань, пропоновані види діяльності, темп виконання завдань

вибудовувалися з урахуванням вікових особливостей дітей саме цього віку.

Однак багаторічний досвід використання посібника у практиці свідчить про те,

що пропоновані завдання посильні й цікаві для трирічних малюків. У цьому

випадку завдання слід виконувати у значно повільнішому темпі і з більшою

допомогою дорослого. За пропонованим посібником можуть навчатися читати

й п’ятирічні малюки, їм цікаво виконувати завдання, проте темп виконання

завдань буде вищим, порівняно із чотирирічними дітьми.

Оскільки зміст навчання є одним із основних чинників впливу на

свідомість дитини, його дібрано відповідно до загальнодидактичних критеріїв

(значущість для розвитку дитини, відповідність сучасному стану розвитку

науки, доступність, відповідність віковим особливостям) та специфічного

критерію – забезпечення одиницями змісту можливостей для формування

уявлень про основні сфери буття людини (природа, суспільство, власне Я,

культура). Для реалізації поставлених завдань було розроблено зміст навчання

читання дошкільників, а саме: збагачено тематичний спектр текстів; збагачено

емоційним, особистісно значущим матеріалом; поєднано логічне й образне

мислення у процесі пізнання; враховано пізнавальну спрямованість інтересів

сучасних дошкільнят; зміст дає змогу встановлювати зв’язки між об’єктами

навколишньої дійсності; здійснено специфічне структурування.

У 1 частині посібника зміст структуровано відповідно до послідовних

етапів процесу навчання читання: діти спочатку вивчають літери, що

позначають голосні звуки; у наступному розділі знайомляться зі літерами, що

позначають приголосні звуки та вчаться читати відкриті склади з ними,

пізніше – простих двоскладових слів; після чого – вивчають йотовані літери;

далі – вчаться читати закриті склади з вивченими раніше літерами; потім –


5

вчаться читати склади зі збігом приголосних; насамкінець – читають слова,

шліфуючи раніше здобуті навички читання. У 2 частині посібника зміст

структуровано відповідно до різних сфер буття, в межах якої діти читають

лексику різного рівня складності (слова, словосполучення, речення, тексти) з

кожної теми. Ця частина містить такі розділи: «Я. Я та інші», «Що я споживаю»,

«В оселі та поза нею», «Гра і мистецтво», «Час», «Планета Земля», «Рослини,

гриби, тварини».

У посібнику «Вчимося читати» процесуальний компонент є засобом

організації навчання читання та засобом різнобічного розвитку дітей

дошкільного віку. Тому кожна частина посібника є логічно вибудуваною

системою навчально–розвивальних завдань, в яких спочатку акцентується увага

на тих видах діяльності, які подобаються дітям і які вони легко виконують, а

потім - уже на самому читанні. Опанування навичок читання відбувається за

певним алгоритмом, тому процес навчання читання поділено на простіші

процеси: упізнавання і називання букв; упізнавання і називання складів;

вирізнення складів у структурі слова; називання складів у слові (читання слів)..

Вивчення кожної букви передбачає певний порядок дій: ознайомлення з

буквою; ознайомлення зі складами; відшукування певних складів серед інших;

виділення певних складів у словах в різних позиціях (на початку, в середині та в

кінці слова); складання слів із уже відомих складів. Оскільки дошкільнята

мають певні труднощі у об’єднанні букв у склади і злитому їх прочитанні, тому

передбачається багаторазове (але неодноманітне) оперування дитиною цією

категорією. Таке багаторазове повторення складів в різних варіантах та з

використанням різних видів діяльності поступово формує у свідомості дитини

механізм утворення складів.

Перехід від читання слів до читання текстів також здійснюється за певним

алгоритмом, який діє в межах завдань з однієї теми. В основі цього алгоритму

також покладено рух від простого до складного: читання слів певної тематики;

поєднання слів у словосполучення та їх читання; читання речень із цієї ж теми;

читання коротких текстів.


6

Усталеною у психології є теза про важливість мотивації, пізнавального

інтересу у навчанні й розвитку дитини. Тому автором посібника приділено

особливу увагу до підвищення мотивації дітей до пізнання у процесі навчання

читання. Для цього використано такі прийоми: формулювання завдань

посібника містить у собі принцип добровільності («якщо хочеш», «якщо тобі

цікаво» тощо); у змісті завдань використовується велика кількість різних

образів тварин та казкових персонажів; лексика близька і зрозуміла

дошкільникам, цікава тематично; лексика має позитивну емоційну

забарвленість, що створює оптимістичний і радісний настрій тощо.

Одним із чинників, який перешкоджає успішному навчанню дітей, є

комплекс складності навчального завдання, який не дає змогу кожній дитині

відчути себе успішною і знижує самооцінку. Щоб уникнути цієї ситуації, у

завданнях спочатку акцентується увага на тих видах діяльності, які

подобаються дитині (малювання, вирізання, конструювання тощо) і які вона

легко може виконати, а потім на процесі навчання читання як такому. Окрім

того, ознайомлення з кожною темою розпочинається із найпростішого

завдання, плавно переходячи до складнішого і найскладнішого.

Формування навичок читання пропонується здійснювати із залученням

природного та ілюстративного матеріалу, що дає можливість задіяти у роботу

паралельно й одночасно ліву та праву півкулі головного мозку, тобто

поєднувати у пізнавальній діяльності як асоціативно-образне, так і логічне

мислення у сприйманні нового. Окрім того, робота з малюнками сприяє

розширенню уявлень дітей про навколишній світ та збагаченню їхнього

словникового запасу.

Навчання читання проходить в ігровій діяльності. Діти виконують

завдання, граються, малюють, вирізають і непомітно для себе навчаються

читати. За 1-ою частиною посібника діти вчаться читати склади і слова, за 2-ою

частиною – читати слова, словосполучення, речення та коротенькі тексти.


7

Процес навчання читання передбачає врахування індивідуальних

особливостей дітей, дає змогу варіювати кількість завдань, місце та темп їх

виконання: завдання можна виконувати не за столом, а, наприклад, на килимку;

якщо дитина любить розфарбовувати, можна для неї збільшити саме цей тип

завдань; кожна дитина має змогу виконувати завдання у зручному для неї темпі

тощо. Завдання посібника можна виконувати як індивідуально, так і в груповій

роботі.

Цінність посібника «Вчимося читати» для практичного працівника

полягає у технологізованості матеріалу, що дає змогу педагогу чи батькам

зекономити час і зменшити зусилля для підготовки занять з дитиною.

Водночас, дорослий має можливість виявити власну творчість у способах

подачі завдань, у використанні додаткових ігрових прийомів. Обидві частини

книги виконують подвійну функцію: робочого зошита для дітей з оволодіння

процесом читання і посібника для дорослих з питань організації та методики

навчання.

Таким чином, на основі здійсненого аналізу можемо зробити висновок:

запропоноване навчальне видання враховує вимоги стандарту дошкільної

освіти в Україні щодо мовленнєвого розвитку та навчання елементів грамоти

дошкільників. У ньому дотримано загальнодидактичних вимог до навчальних

видань: враховано вікові особливості дітей означеного віку; відображено

базовий мінімум наукового знання; зміст навчання викладено системно; він

містить необхідні ілюстрації і сприяє різнобічному розвитку дітей; посібник

містить добре розвинений методичний апарат, який дає змогу організувати

диференційоване навчання і самостійну роботу дітей.

Література:

1. Шелестова Л. В. Вчимося читати. Робочий зошит для дітей 4 – 5 років.

Частина 1. – К.: Фенікс, 2018. – 272с.

2. Шелестова Л. В. Вчимося читати. Робочий зошит для дітей 6 – 7 років.

Частина 2. – К.: Фенікс, 2018. – 276с.


8

Чорноус О.В., канд. пед. наук,


МУЛЬТИМЕДІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ, ЯК ЗАСІБ АКТИВІЗАЦІЇ

ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ПРОФІЛЬНОГО

НАВЧАННЯ

Проблема активізації пізнавальної діяльності в умовах профільного

навчанняі є однією з головних проблем, особливо у звя’зку з переходом від

традиційніх технологій навчання до активних форм. Структурне компонування

мультимедійних технологий з застосуванням гіпертекстових посилань сприяє

розвитку системного, аналітичного мислення та активізації пізнавальної

діяльності. За допомогою мультимедійних технологій можна використовувати

різноманітні форми організації пізнавальної діяльності в освітньому

середовищі: фронтальну, групову, індивідуальну. Мультимедіа - це

представлення об'єктів і процесів не традиційним текстовим описом, а з

допомогою фото, відео, графіки, анімації, звуку, тобто у всіх відомих формах.

Одна сторінка тексту містить близько 2 Кбайт інформації. Викладач вимовляє

цей текст приблизно протягом 1-2 хвилин. За ту ж хвилину повноекранне відео

приносить близько 1,2 Гбайт інформації. Ось чому "краще один раз побачити,

ніж сто разів почути". Методика використання мультимедійних технологій

передбачає: удосконалення системи управління навчанням на різних етапах

уроку, посилення мотивації навчання, поліпшення якості навчання і виховання,

що підвищить інформаційну культуру учнів, підвищення рівня підготовки учнів

в галузі сучасних інформаційних технологій, демонстрацію можливостей

комп'ютера не лише як засобу для гри. Мультимедійні уроки допомагають

вирішити наступні дидактичні завдання: засвоїти базові знання з предмета,

систематизувати засвоєні знання, сформувати навички самоконтролю,

сформувати мотивацію до навчання в цілому і до інформатики зокрема, надати

навчально-методичну допомогу учням у самостійній роботі над навчальним


9

матеріалом. На етапі створення мультимедійної презентації необхідно

враховувати наступні моменти: психологічні особливості учнів даного класу,

цілі та результати навчання, структуру пізнавального простору, розташування

учнів, вибір найбільш ефективних елементів комп'ютерних технологій для

вирішення конкретних завдань конкретного уроку, кольорову гаму оформлення

навчального матеріалу.

Використання мультимедійних технологій найбільш оптимально і

ефективно відповідає триєдиній дидактичній меті уроку:

Освітній аспект: сприйняття учнями навчального матеріалу, осмислення

зв'язків і відносин в об'єктах вивчення.

Розвиваючий аспект: розвиток пізнавального інтересу в учнів, уміння

узагальнювати, аналізувати, порівнювати, активізація творчої діяльності учнів.

Виховний аспект: виховання наукового світогляду, вміння чітко

організувати самостійну і групову роботу, виховання почуття товариства,

взаємодопомоги.

Переваги, пов'язані із застосуванням мультимедійних технологій в

освітньому середовищі, дозволяють підвищити ефективність як діяльності

педагога, так і самих учнів за рахунок цілого ряду факторів:

- процес навчання охоплює всіх учнів, їх поведінка при цьому

контролюється педагогом і однокласниками;

- гра не викликає стресової реакції;

В процесі мультимедійного уроку розвиваються елементи творчості і

самоаналізу, включаються додаткові резерви особистості, підвищується

мотивація учнів до успішної діяльності. Учень прагне знайти нові грані у того

чи іншого явища, переосмислити поняття з урахуванням власного досвіду та

ситуації. Розвивається продуктивна, активно-пошукова діяльність, мислення.

Мультимедійні програмні засоби володіють великими можливостями у

відображенні інформації, значно відрізняються від звичних, і роблять

безпосередній вплив на мотивацію учнів, швидкість сприйняття матеріалу,

стомлюваність і, таким чином, на ефективність навчального процесу в цілому.


10

При використанні мультимедійних технологій в умовах профільного

навчання необхідно насамперед враховувати психофізіологічні закономірності

сприйняття інформації з екрану комп'ютера, телевізора, проекційного екрану.

Робота з візуальною інформацією, яка подається з екрана, має свої особливості,

оскільки при тривалій роботі викликає стомлення, зниження гостроти зору.

Особливо трудомісткою для людського зору є робота з текстами.

Використання мультимедійних технологій принципово не впливає на

структуру урока. У ньому, як і раніше, зберігаються всі основні етапи,

змінюються, можливо, тільки їх часові характеристики. Необхідно відзначити,

що етап мотивації в даному випадку збільшується і несе пізнавальне

навантаження. Це необхідна умова успішності в умовах профільного навчання,

оскільки без інтересу до поповнення відсутніх знань, без уяви і емоцій

неможлива творча діяльність учня.


1. Дидактичні основи створення аудіовізуальних електронних засобів для

середньої загальноосвітньої школи: монографія / Волинський В.П., Чорноус

О.В., Якушина Т.В., Красовський О.С. – К.: Педагогічна думка, 2013. – 320 с.

2. Трубачева С. Е. Формування навчальних компетентностей в умовах

професійно зорієнтованого освітнього середовища навчального закладу [Текст]

/ С. Е. Трубачева, С. І. Трубачев // Педагогика: традиции и инновации:

Матеріали ІУ Міжнародної науково-практичної конференції (г. Запорожье, 17-

18 февраля 2017 г.) — Херсон : Издательский дом "Гельветика", 2017. – Ч ІІ. –

С.105-108.


11

Заїка О.Я., к.п.н., старший викладач кафедри

теорії і методики дошкільної освіти

Глухівський національний педагогічний університет

імені Олександра Довженка

МЕТОДИ ЕФЕКТИВНОГО РОЗВИТКУ ХУДОЖНЬО-ТВОРЧИХ

ЗДІБНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ЗАСОБАМИ КОНЦЕРТНО-

ВИКОНАВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Мистецьке навчання спрямовано на розвиток особистісних властивостей

вихованців за допомогою методів стимулювання мистецького навчання,

сутністю якого є застосування різноманітних педагогічних спонук

цілеспрямованого залучення до художнього пізнання; активізація художньої

діяльності; цілеспрямована художньо-психологічна підтримка, регуляція

вольових зусиль.

Нами визначено такі блоки методів розвитку художньо-творчих

здібностей у майбутніх педагогів.

Емпатійно-мотивуючий блок передбачає спонукання студентів до

емпатійного переживання художніх образів у різних видах мистецтва на основі

створення художньо-пошукових ситуацій, стимулювання інтересу до

виконавської діяльності шляхом запровадження різних способів аналізу її

результатів, а також створення ситуацій «актуальності переживання», що

сприяють збудженню позитивних емоцій, активізації почуття впевненості

студентів у власних силах.

Потрібно забезпечувати поглиблення художньо доцільних, естетично

виправданих емоцій і почуттів, що виникають у студентів під час

інтерпретаційного процесу. Розуміння цих емоцій нерозривно пов'язане

з емпатійним ототожненням внутрішнього світу автора зі своїм власним і має

суб’єктивний характер через необхідність звертатися до власного емоційного

досвіду, емоцій, які йому довелося переживати особисто.


12

Емоційно-гностичний блок методів і прийомів спрямовано на

забезпечення загальної обізнаності студентів у мистецтві, підвищення їхньої

загальної освіченості та культури, розширення художньо-естетичного

кругозору шляхом залучення їх до активного усвідомлення, обробки

різнобічної інформації про розучувані твори, до емоційно-естетичного

осягнення їх образного змісту.

Для створення на занятті атмосфери творчості, підтримання контакту в

спілкуванні студентів з метою заінтригування їхньої уваги, використовують

прийоми емоційного впливу: проблемні ситуації, навчальні діалоги та дискусії,

ігри, колективний естетичний аналіз творів; прийоми, спрямовані на створення

під час заняття психологічного комфорту як в індивідуальному, так і в колек-

тивно-груповому планах.

Гностичні емоції виникають на основі потреби в пізнанні; прагнення

щось зрозуміти, увійти в сутність явища; почуття здивування; нестримного

прагнення подолати суперечності у власних міркуваннях, привести все в

систему; почуття близькості рішення, радість відкриття істини.

Критично-інтерпретаційний блок методів і прийомів орієнтує навчально-

виховний процес на активізацію самостійної думки студентів щодо художніх

цінностей і передбачає впровадження аксіологічного та художньо-

виконавського аналізу твору, залучення студентів до варіативного вирішення

виконавських творчих проблем, створення ситуацій художньо-вмотивованого

вибору.

Намагаючись виявити сутність музичного образу та неповторні риси, які

в першу чергу захоплюють уяву і запам’ятовуються, сприяють пробудженню

ціннісного і творчого відношення до твору, педагог вдається до методів

аксіологічного та художньо-педагогічного аналізу, асоціацій, порівняння,

вербалізації змісту музичних творів.

Мета методів і прийомів креативно-сугестивного блоку полягає в

активізації самостійних проявів студентів у творчій діяльності й орієнтації їх на

майбутню художньо-виховну роботу зі школярами шляхом залучення до різних


13

способів виконавської самопрезентації, самостійного створення концертно-

виконавських програм, упровадження різноманітних тренінгів на зосередження

уваги, мобілізацію творчої енергії, створення мистецьких зразків, розробку

оригінальних художніх ідей.

Креативні методи забезпечують можливість створення власних освітніх

продуктів, досягнень: «мозковий штурм», метод емпатії; метод образного

бачення; метод порівняння; метод гіперболізування.

Сугестивний метод – це психологічний вплив однієї особи на іншу чи

групу осіб засобами неспецифічної психічної реактивності: інтонацією голосу,

жестом, мімікою, виразом очей, поставою, словом – тобто всім, що пов’язане з

вимовою слова.

Проективно-експонуючий блок методів і прийомів сприяє активізації

художньої уяви студентів шляхом залучення їх до моделювання різноманітних

ситуацій концертних виступів, проектування ситуацій художнього спілкування

з учнівською аудиторією.

Найбільш ефективними у виховному процесі є інтерактивні технології. За

їх використання відбувається переорієнтація із словесно-інформаційних на

проектно-діяльнісні методи виховної взаємодії, різноманітні за формою

проведення (екскурсії, експедиції, дебати, «круглі столи», конференції,

фестивалі тощо).

Визначені блоки методів розвитку художньо-творчих здібностей у

майбутніх педагогів сприяють ефективному розвитку художньо-творчих

здібностей студентів засобами концертно-виконавської діяльності.


14

Кравчук О. П., кандидат педагогічних наук,

старший науковий співробітник відділу дидактики


ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ БАЗОВОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ

ПРОФІЛЬНОГО НАВЧАННЯ ЗА ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИМ

СПРЯМУВАННЯМ

Розробляючи концепцію профільного навчання за певним змістовим

спрямуванням важливим кроком є визначення (розроблення) базової

педагогічної технології, що забезпечуватиме досягнення бажаного

компетентнісного результату навчання та, відповідно, організовуватиме

загальний план діяльнісної взаємодії між усіма учасниками освітнього процесу.

Перспективність створення дидактичної моделі профільного навчання на

еколого-економічному змісті визначається у зв’язку з можливістю реалізувати

природну потребу людини до пізнання світу навколо себе та себе у світі,

створити умови для забезпечення особистісного розвитку учнів у навчанні

через спонукання їх до участі у дослідницьких заходах і опанування

дослідницькими методами пізнання, прийомами творчого використання

наявних ресурсів, пошуку нових (нестандартних) прийомів вирішення

проблемних питань (завдань), набування досвіду вибудовування, аналізу і

корекції власного сценарію життя, стратегії поведінки в швидкоплинних і

екстремальних життєвих ситуаціях. Суспільно ціннісним і компетентнісним

результатом навчання за даною моделлю ми вбачаємо збереження

біорізноманіття та створення екологічно сприятливого для здорового,

безпечного і повноцінного життя української громади простору. Але досягти

його можливо тільки за умови системного втілення ідеї на теренах України.

Базова педагогічна технологія має забезпечувати концептуальну

цілісність, керованість, контрольованість, розвиток освітнього процесу,

гарантованість у досягненні державних стандартів навчання, індивідуальний

освітній та особистісний розвиток учнів, стійкість у досягненні суспільно

ціннісних результатів. У ній мають бути закладені механізми, що


15

спонукатимуть керівників освіти та вчительство до підвищення власного

фахового рівня і розкриття особистого потенціалу.

Польові дидактичні дослідження в Житомирській, Київській та

Черкаській областях показують, що настав час провести певну селекційну

роботу серед тих, хто займається вихованням підростаючого покоління. Батьки

часто дивуються низькій культурі спілкування, яку сповідують учителі, та їхній

малій академічній обізнаності. Але ж педагогічне спілкування є основою

навчального діалогу.

Найбільш природною технологією здобування знань і зростання

особистості у профільному навчанні за еколого-економічним спрямуванням є

практика дослідження і вирішення відповідних проблемних життєвих ситуацій,

природних і антропогенних об’єктів доступних для індивідуального або

групового вивчення. Системне її застосування створює змістове поле

діяльнісного розвитку особистості, забезпечує рефлексію індивідуального

виконання ролей виконавця, керівника і творця. Дана технологія може

реалізовуватися у профілях з поглибленим вивченням біології, екології,

географії та економіки, так і у профілях з іншими академічними орієнтирами. В

другому варіанті більше навантаження лягає на створення міжпредметної

змістової взаємодії та системну позакласних заходів.

Для учнів як учасників і замовників профільного навчання важливо

розробити програми забезпечення індивідуального освітнього розвитку,

орієнтовані на певний компетентнісний результат. В індивідуальній програмі

має бути відображені головні орієнтири, які реалізуються у процесі навчання:

державне освітнє замовлення, соціокультурні освітні потреби територіальної

громади, освітній запит родини учня і особисті очікування. Таким чином учень

отримує орієнтир для аналізу якості досягнутих результатів та отриманих

освітніх послуг.

Створення базової педагогічної технології профільного навчання за

еколого-економічним спрямуванням є кропіткою та інноваційною роботою. У

ній мають брати участь вчителі та науковці.


16

Барановська О. В., канд. пед. наук.,

старший науковий співробітник,


ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ

ТЕХНОЛОГІЙ ПРОФІЛЬНОГО НАВЧАННЯ ЗА ГУМАНІТАРНИМ

СПРЯМУВАННЯМ

Основними категоріями, що визначаються в державних документах про

освіту, є: освітній процес, особистісно орієнтований підхід, освітні технології,

гуманітаризація освіти, профільне навчання. Особистісно-гуманітарна

орієнтація навчального процесу включає в себе модернізацію змісту і

технологій навчання змісту освіти, становлення активної позиції у напрямку

вибору майбутньої професії, творчого стилю діяльності, формування

комунікативної та інформаційної культури. Вивчивши досвід, напрацьований

педагогами, психологами та методистами, ми зробили висновок, що

провідними проблемами на даний час можна виділити проблеми гуманізації,

гуманітаризації, інтеграції, прогнозування, профілізації, фундаменталізацїі,

змісту і технологій загальної середньої освіти. Наразі ряд українських

науковців удосконалюють напрацьовану базу, нарощують науковий потенціал,

зокрема, О. Барановська, С. Бондар, М. Бурда, Г. Васьківська, М. Головко,

С. Гончаренко, К. Гораш, І. Єрмаков, Т. Засєкіна, В. Ільченко, В. Кизенко,

С. Косянчук, О. Кравчук, Л. Курач, Л. Липова, Ю. Мальований, О. Ляшенко,

О. Мариновська, Вал. Паламарчук, О. Пєхота, В. Піддячий, О. Савченко,

А. Самодрин, О. Топузов, С. Трубачева, О. Чорноус, та ін. Аналіз наукової

літератури з дидактики та методик навчання дозволив зробити висновок, що

перспективними напрямками для успішного функціонування в профільній

школі комплексу педагогічних технологій за гуманітарним спрямуванням має

бути розроблення наукових тенденцій та підходів, базових принципів і

обґрунтування особливості їх реалізації в освітньому процесі.


17

Основними тенденціями педагогічних технологій профільного навчання

за філологічним спрямуванням ми виділяємо тенденцію гуманітаризації освіти

(процес, спрямований на засвоєння особистістю гуманітарного знання,

гуманітарного потенціалу кожної галузі знань, присвоєння особистістю

загально значущих цінностей кожної з них); тенденцію інтеграції навчання

(процес, який включає використання інтегрованого підходу у вивченні

предметів гуманітарного циклу, впровадження міждисциплінарних зв’язків

гуманітарних та природничих предметів у навчальний процес закладів

загальної середньої освіти); тенденцію варіативності (процес постійного

оновлення змісту основних предметів в інформаційному просторі).

Перспективами реалізації педагогічних технологій профільного навчання в

умовах єдиного освітнього простору можна виокремити такі: створення

науково обґрунтованої концепції безперервного особистісно орієнтованого

навчання; створення концепції гуманітаризації освіти з огляду на потреби

профільної школи; удосконалення технології інтеграції навчання для

гуманітарного циклу; постійне оновлення (варіативність) змісту основних

предметів в інформаційному просторі.


1. Гуманізація процесу навчання в школі : навчальний посібник / за ред.

С. П. Бондар. – 2 вид., доповн. – Київ : Стилос. 2001. 256 с.

2. Паламарчук В. Ф., Барановська О. В. Педагогічні технології навчання в

умовах нової української школи: вектор розвитку. Український педагогічний

журнал. 2018. № 3. С. 60–66.

3. Формування змісту профільного навчання: теоретико-методологічний

аспект: кол. монографія / [авт. кол.: Г. О. Васьківська, В. І. Кизенко, С. В.

Косянчук, О. В. Барановська, та інші.]; за наук. ред. д-ра пед. наук Г. О.

Васьківської. Київ, КОНВІ ПРІНТ. 2018. 260 с.


18

FILOLOGIA

Новиков А. О., д. філол. н., професор, завідувач кафедри

української мови, літератури та методики навчання.



ДОВЖЕНКО – ХУДОЖНИК

10 вересня 2019 року виповнюється 125 років від дня народження

уславленого українського кінорежисера й письменника Олександра Довженка.

А проте неабияких успіхів досяг митець і як художник-ілюстратор.

Малювати Довженко любив з дитинства і тривалий час твердо був

переконаний, що саме ця царина мистецтва і є його покликом. Наприкінці 1917

року, за гетьмана Павла Скоропадського, він навіть поступив було до щойно

відкритої у Києві «Академії художеств», однак уже наступного року покинув

навчальний заклад. Мабуть, це було пов’язано з його службою в армії

Української Народної Республіки. Продовжив навчання живопису митець

восени 1922 року після закінчення своєї дипломатичної місії в Берліні. Тоді він

кілька місяців брав уроки у професора Віллі Єккеля – відомого самобутнього

живописця. А потім, живучи в Харкові, з липня 1923 до червня 1926 року

Довженко працював художником-ілюстратором в урядовій газеті «Вісті

ВУЦВК». Ця справа не була для нього новою, оскільки свої малюнки-

карикатури до нью-йоркського сатиричного журналу «Молот» він почав

надсилати ще з Берліну. Тож не дивно, що, виконуючи подібну роботу в одній

із провідних харківських газет, талановитий художник досить скоро завоював у

читачів неабияку популярність.

Довженкові малюнки належали до жанру модної в ті часи політичної

сатири. Митець, як і більшість його тогочасних колег, виконував ідеологічні

замовлення більшовицької партії. Карикатури доводилося створювати в

основному на відомих представників української політичної еміграції –

Михайла Грушевського, Володимира Винниченка, Нестора Махна, а також


19

європейських політичних діячів – Муссоліні (Італія), Чемберлена (Англія),

Пуанкаре (Франція) тощо. Ці твори зазвичай мали відповідні гострі назви на

кшталт «Муссоліні – троянський кінь фашизму», «Прах раба Симона

Петлюри» і т. п. Оприлюднював їх митець під псевдонімом «Сашко».

Прикметно, що чимало шаржів Довженко створив у ці роки і на своїх

товаришів по мистецтву. Микола Бажан, зокрема, згадував: «Серед цих

карикатур була замальована й присадкувата, увінчана купою чорного,

шорсткого, начебто наелектризованого волосся Семенка, й поважна, дебела

постава «плужанського батька» – Сергія Пилипенка, й поривиста, рухлива,

довгорука фігура Сашка Копиленка, й горбоносий, козацький профіль

Панча…». Намалював шарж тридцятилітній художник і на самого себе,

«відбивши й задерикуватість, і внутрішню гордливість своєї художницької

темпераментної натури, яка не давала йому й миті супокою» [2, с. 173 – 174].

Це була доба неабиякого творчого піднесення Довженка. Він працював

не тільки як художник, а й сам продовжував учитися живопису, влаштувавши

майстерню спочатку у великій залі в будинку на вулиці Пушкінській, де

мешкав, а потім просто у своїй квартирі [1, с.14].

Захопившись кінематографом, Довженко влітку1926 року їде працювати

на Одеську кінофабрику. Роки, проведені митцем у першій столиці радянської

України, належать до одного з кращих періодів у його творчій біографії. В цю

добу майбутній всесвітньовідомий кінорежисер і письменник не тільки

увійшов до кола тодішньої мистецької еліти, а й завоював серед широких

верств населення неабияку популярність як художник.


1. Новиков А., Троша Н. Максимчук-Макаренко С. Літературні пріоритети

Олександра Довженка: монографія /за ред. проф. А. О. Новикова. Суми :

Видавництво Вінниченка Миколи Дмитровича, 2016. 212 с.

2. Полум’яне життя. Спогади про Олександра Довженка. К.: Дніпро, 1973.

720 с.


20

Клейменова Т. В., к. філол. н., старший викладач кафедри української

мови, літератури та методики навчання

Глухівський національний педагогічний університет імені

Олександра Довженка

ОБРАЗ ПЕДАГОГА У ПОВІСТЕВІЙ ПРОЗІ М. КОЛЦУНЯК

Своєрідною частиною національного літературного набутку є художня

творчість письменників, які були педагогами та працювали на ниві освіти й

розвитку рідного народу. Серед таких постатей в українській літературі другої

половини ХІХ – початку ХХ ст. багато видатних (І. Нечуй-Левицький, подружжя

Грінченків, Степан Васильченко, О. Маковей, Дніпрова Чайка, Є. Ярошинська та

ін.) і малознаних митців. Досі є відомими лише вузькому колу науковців і

читачів ім’я та художній доробок Марії Колцуняк (1884–1922) – учительки з

Покуття, письменниці, представниці літературного процесу кінця ХІХ – початку

ХХ ст., яка творчо реалізувалась в оповіданнях, нарисах, повістях.

Повістева проза М. Колцуняк представлена творами «Настрічу сонцю

золотому» (1904) та «Проти хвиль» (1921). Вони присвячені актуальній на межі

ХІХ–ХХ століть темі становлення української інтелігенції та її вагомої ролі в

житті народу. Головне ідейне навантаження у повістях М. Колцуняк несуть

образи національно свідомих інтелігентів, передусім, народних учителів.

Так, найбільший за обсягом твір письменниці – повість «Настрічу сонцю

золотому» (1904) - є життєписом талановитого юнака з бідної селянської

родини Штефана Марчука, який ціною величезних зусиль здобув

університетську освіту і вважав справою свого життя виховання нової народної

інтелігенції, та пасербиці дрібномістечкового чиновника, народної вчительки

Ліди Оменської. Головні персонажі повісті – ідеальні типи інтелігенції, глибокі,

суспільні, людяні натури, які опікуються долею рідного народу й нації.

На думку Р. Кирчіва, герої повісті «Настрічу сонцю золотому» (молодий

історик Штефан, учителька Ліда) «наділені здебільшого рисами інтелігентів-


21

просвітян, у своїх діях, мріях та сподіваних наслідках вони нерідко виходять поза

реальні виміри свого оточення і часу» [2, с. 13]. Однак, подібно до І. Франка,

Б. Грінченка, І. Нечуя-Левицького, М. Колцуняк не обмежує завдання

національно свідомих учителів лише просвітницькою діяльністю, навчанням та

вихованням дітей, а вимагає єднання їх із народом, вважає вчительську працю

шляхом до національно-культурного поступу українців: «…та вся робота має

вести в першій лінії до самосвідомості національної та почуття народної честі

серед люду» [2, с. 186]. У характерах головних персонажів письменниця

наголошує на патріотизмі, пріоритеті суспільних і національних цінностей над

особистими інтересами, на готовності працювати задля покращення рівня

життя селянства, оптимістичному настрої на результативність діяльності.

Вагомими в ідейно-художньому задумі М. Колцуняк є ті епізоди повісті,

у яких відображено життя і побут західноукраїнських народних педагогів на межі

ХІХ і ХХ століть. Вони збагатили характер героїні та дозволили авторці

наголосити на близьких їй проблемах. У непростих взаєминах Ліди з селянами,

які не хотіли відпускати дітей до школи, а дехто й не мав поваги до особистості

вчительки, зчиняючи з нею сварки, М. Колцуняк, вірогідно, описала свій досвід

педагога-початківця в налагодженні порозуміння з батьками учнів.

Учительська праця в сільських школах та в Коломиї дала письменниці

можливість створити зрілу повість «Проти хвиль» (1921), головною героїнею

якої є молода інтелігентка, народна вчителька Дарійка, яка самовіддано працює

на освітянській ниві, здійснює громадсько-просвітницьку діяльність задля

піднесення культурного рівня і національного духу рідного народу.

М. Колцуняк достатньо вправно відобразила її психологічний і моральний

стани, риси вдачі, які є складовими особистості національно свідомого

інтелігента-українця, етичного ідеалу авторки-педагога.

У повістях М. Колцуняк простежуємо контекст із ідеями жіночого руху в

Галичині, очолюваного Н. Кобринською, зі змістом альманаху «Перший вінок»

(Львів, 1887). Письменниця порушила проблеми жіночого виховання і освіти та

становлення нового типу жінки-інтелігентки, головна життєва мета якої -


22

самореалізація. Так, Ліда, героїня повісті «Настрічу сонцю золотому», не

мириться з дискримінацією жіночих прав та врешті стає сільською вчителькою,

а талановита інтелігентка Дарійка («Проти хвиль») не сприймає стереотипності

чоловічого погляду на жінку виключно як на дружину й матір і, прагнучи бути

корисною суспільству, поєднує вчительську працю з літературною.

Постаті протагоністів повістей письменниця створює здебільшого

традиційними засобами: авторська, авто- й опосередкована характеристики,

діалогічне й внутрішнє монологічне мовлення, фактура якого наснажена

авторськими інтенціями й міркуваннями з приводу необхідних особистих і

професійних якостей, високого призначення вчителів у суспільстві. Так, у

роздумах героїні повісті «Проти хвиль» над вирішенням педагогічних проблем

(наприклад, виховання національно свідомої молоді, здатної здобути

незалежність рідній країні), у занотованих Дарійкою думках її подруги із цього

приводу, поданих у формі монологу-звернення до вчительської інтелігенції,

угадуємо переконання самої М. Колцуняк-педагога, що в дітей, передусім,

треба виховувати патріотичні почуття, привчати їх «до праці безвпинної,

невтомимої, <…> праці-обов’язку, що одинока двигне нас з неволі» [1, с. 88].

Таким чином, персонажі-педагоги виступають у повістях М. Колцуняк

ідеологічним другим «я» письменниці. Вони вбачають свою місію в

подвижницькій культурно-просвітницькій та суспільно-громадській діяльності

з метою національно-культурного поступу народу. Окреслений у творах

М. Колцуняк тип національно свідомого, соціально активного педагога своєю

високою моральністю, громадянськістю, самовідданістю в педагогічній праці

може слугувати гідним прикладом для сучасних поколінь української

вчительської інтелігенції.


1. Колцуняк Кузьма М. Проти филь. Станиславів-Коломия, 1921. 98 с.

2. Колцуняк М. Настрічу сонцю золотому: Повість, оповідання / упоряд.

О. Н. Мороза та Р. Ф. Кирчіва; вступ. стат., прим. Р. Ф. Кирчіва. Львів :

Каменяр, 2004. 206 с.


23

Турко Ольга, к. філол. н.,

доцент кафедри філологічних дисциплін початкової освіти

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АСПЕКТ СИНТАКСИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ РЕЧЕНЬ В

АНГЛІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ

Інтенсивне розширення міжнародних зв’язків України, активне її

входження в європейський простір спричинили підвищення уваги до

академічної мобільності як фактора інтеграції держави у світове науково-

освітнє співтовариство. Важливим кроком розвитку мобільності є побудова

системи національної мобільності, яка дасть змогу здобути високий та якісний

освітній і науковий рівні затрачаючи помірні ресурси. Обговорення

різноманітних аспектів розвитку національної мобільності потрібне для

напрацювання рекомендацій щодо формулювання завдань, створення

організаційно-правових механізмів та визначення джерел фінансування

розвитку національної мобільності професорсько-викладацького складу та

студентів в Україні, зокрема, напрацювання проектів нормативних документів

із цих питань.

Водночас зростає інтерес й до засобів (соціальних, економічних,

міжкультурних тощо) ефективного досягнення мети означених процесів.

Визначальну роль у цьому, без сумніву, відіграє комунікативний засіб.

Оскільки саме мова є тим інструментарієм, за допомого якого здійснюється

організація, упровадження, аналіз тощо міжнаціональної взаємодії.

Релевантним у граматичній парадигмі мов є речення, що пояснено, по-

перше, лексичною реалізацією словникового арсеналу мови, збагаченням її

емоційно-оцінної семантики; по-друге, модифікацією дериваційних

можливостей компонентів речення; по-третє, активним залученням усіх мовних

рівнів до побудови речення.


24

Питання розвитку та функціонування романо-германських мов

досліджували О. О. Крашеніннікова, Н. А. Сазонова, Л. С. Бархударов,

Ж. Марузо, Б. А. Успенський, К. А. Гузеєва, О. І. Реунова, Л. Л. Іофік,

Г. В. Колшанський, Г. П. Ятель та ін.

Граматичні особливості розвитку сучасної української мови представлено

працями І. Р. Вихованця, К. Г. Городенської, А. П. Грищенка, А. П. Загнітка,

І. І. Слинька, М. І. Степаненка, М. Я. Плющ, А. К. Мойсієнка, Н. В. Гуйванюк,

М. Ф. Кобилянської, М. В. Мірченка, К. Ф. Шульжука, Н. Л. Іваницької та

інших дослідників.

Речення – синтаксична одиниця, що має свою природу та закони

розвитку, зумовлені комунікацією та мисленням. Синтаксичні ж категорії

досліджують у різних аспектах – семантико-синтаксичному, формально-

синтаксичному, комунікативному та ін.

Численні визначення поняття «речення» дають підстави виокремити такі

реченнєві категорії: структурна та інтонаційна завершеність, модальність та

предикативність.

Структурна та інтонаційна завершеність речення – це функція задуму, що

покладений в основу речення й розгортається в ньому. Категорія завершеності

проводить межу розгортання речення стосовно іншого речення. У поняття

модальності входить сукупність мовних явищ, неоднорідних за своїм

призначенням, семантикою, граматичними властивостями, своєю

приналежністю до того чи іншого рівня мовної системи. До модальних за

значенням відносять такі: 1) протиставлення речення за метою висловлювання

(ствердження, питання або спонукання), 2) протиставлення речень за ознакою

твердження / заперечення, 3) протиставлення за ознакою

реальність / нереальність, 4) різні видозміни зв’язку між підметом і присудком,

виражені деякими дієсловами, званими модальними (хотіти, могти), і

предикативами (повинен, необхідно, потрібно). Розрізняють об’єктивну

модальність та суб’єктивну модальність. Об’єктивна модальність збігається з

категорією синтаксичного способу. Категорія об’єктивної модальності


25

реалізується за допомогою категорії синтаксичного способу. Категорія

суб’єктивної модальності виражає відношення мовця до повідомлення різними

засобами: спеціальними модальними частками (ніби, либонь, навряд),

модальними (вставними) словами (можливо, імовірно), вигуками, інтонацією,

порядком слів тощо.

Предикативність – комплексна синтаксична категорія, яка виражає

відношення повідомлюваного до дійсності й формує речення як комунікативну

одиницю. Предикативність поєднує в собі дві синтаксичні категорії – часу,

актуалізаційну за своєю природою, та модальності, що вказує на інтерпретоване

мовцем відношення змісту речення до дійсності.

Типологія речень в англійській та українській мовах формується за

такими критеріями: за метою висловлювання (в англійській мові: розповідні,

питальні, наказові, окличні; українській мові: розповідні, питальні,

спонукальні); за будовою, способом вираження головного члена речення (в

англійській та українській мовах – прості, складні).

Відмітними в англійській та українській мовах є такі граматичні ознаки:

порядок слів (в англійській чіткий, сталий; в українській – відносно

довільний);

типологія односкладних речень (в англійській мові в основу поділу

покладено наявність чи відсутність особи, що виконує дію; в українській мові

типи односкладних речень співвідносяться із особовими займенниками я, ми,

ти, ви, вони, способом та часом);

типологія ускладнювальних компонентів (в українській мові є

відокремлені означення – прикладка, дієприкметниковий, прикметниковий,

іменниковий звороти, відокремлена обставина – дієприслівниковий зворот,

прислівниковий зворот, іменниковий зворот, відокремлений додаток; в

англійській мові ускладнення представлено однорідними компонентами,

звертаннями та вставними (модальними) компонентами).

Означені граматичні показники речень в англійській та українській

мовах, без сумніву, варто брати до уваги під час перекладу наукових текстів на


26

обидві мови. Крім цього, доцільно знати й стилістичні особливості наукового

стилю порівнюваних мов. Найбільш помітною в англійській мові, незважаючи

на те, що науковий стиль становить формально-логічний виклад інформації, є

наявність особистісного аспекту, пов’язаного із індивідуальним стилем автора.

Велику роль у цьому відіграють займенники ―I‖ та ―we‖. Крім займенників,

автори наукових робіт мають змогу проявити свою індивідуальність у

конструюванні специфічної термінології, способах використання графічних

засобів виразності тощо. Натомість в українській мові вживання займенника

«ми» є виявом коректності стосовно тих науковців, на праці яких робить

дослідник покликання. Ще однієї стилістичною відмінністю є власне-

синтаксична риса: в українській мова використовують складні підрядні, сурядні

та безсполучникові речення, а в англійській – підрядні та сурядні. Крім цього,

час як граматична категорія визначає структуру речень в англійській мові, а в

українській – будова речення (складна синтаксична конструкція) із вставними

словами на позначення послідовності викладу думку, ствердження, сумніву

тощо.

Питання класифікації наукових текстів у сучасній науці не має

остаточного вирішення, проте доцільно розрізняти в обох мовах наукові тексти

академічного, навчально-довідникового та інформативно-оцінного характеру. В

англійській мові виокремлюють усну презентацію наукового матеріалу, що має

такі важливі аспекти: усна презентація відрізняється від письмової (передусім,

степенем емоційності й більшим виявом особистості автора); під час усної

презентації доповіді англійською мовою необхідно звертати особливу увагу на

інтонацію, а також на специфічну мовленнєву етику, притаманну більшості

англомовних країн; англійській мові взагалі й особливо науковому стилю

англійської мови притаманна підкреслена лаконічність.

У перекладі на українську та англійську мови наукових текстів слід

звертати увагу на жанр наукового тексту та мету його оприлюднення. Серед

труднощів перекладу розрізняють такі: відмінності в структурі мов, у наборі

їхніх граматичних категорій, форм і конструкцій; інший обсяг змісту форм і


27

конструкцій, подібних двома мовами; відмінності мовно-лінгвістичних норм

текстів оригіналу та перекладу.


1. Кириленко К. І. Теорія і практика перекладу / К. І. Кириленко,

В. Т. Сухаревська. – Вінниця : Нова книга, 2003. – 410 с.

2. Львовская З. Д. Современные проблемы перевода / Львовская З. Д. –

М.: ЛКИ, 2008. – 224 с.

3. Мальцева В. А. Стилистика английского язика: [учеб. пособие.] /

Мальцева В. А. – Минск: Выш. шк., 1984. – 117 с.

4. Норман Б. Ю. Факторы, обусловливающие выбор говорящим

синтаксической конструкции / Б. Ю. Норман // Современный русский

синтаксис: словосочетание и предложение : [межвузовский сборник научных

трудов]. – Владимир : Изд-во ВГПИ, 1986. – С. 3–10.

5. Петрук О. М. До проблеми навчання української мови на функціонально-

комунікативних засадах / О. М. Петрук // Нова педагогічна думка. – 2003.– №3. –

С. 70–71.

6. Сазонова Н. М. К вопросу о теории предложения / Сазонова Н. М. – К.,

1974. – 86 с.

7. Федоренко С. В. Міжкультурний аспект перекладу наукової літератури

/ С. В. Федоренко // Філологічні трактати. – 2012. – Т. 4, №1. – С. 123–125.

8. Сharleston B. M. Studies of the Syntax of the English Verb / B. M.

Charleston. – Bern, 1941. – 455 p.

9. Radford A. English Syntax / A. Radford. – Cambridge: Cambridge

University Press, 2004. – 259 p.


28

Троша Н. В., к. філол. н., ст. викл. кафедри української мови,

літератури та методики навчання,



МОТИВ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ПАМЯТІ В СЦЕНАРІЇ

О. ДОВЖЕНКА «ЗВЕНИГОРА»

Великий український письменник і кінорежисер світового масштабу

О. Довженко у своєму творчому доробку велику увагу приділяв необхідності

збереження історичної пам’яті. Спираючись на трактування лексеми «пам’ять»,

учені виділяють чотири її концептуальні зони: «здатність запам’ятовувати»,

«запас вражень», «згадка», «свідомість». У творчості митця найвиразніше

представлені – «пам’ять – запас вражень» і «пам’ять – свідомість». Автор

наголошує на безсмерті пам’яті, що набуває значення «вічність, безсмертя».

У поняття «історична пам'ять» він вкладав не лише факти і події, що

закарбувалися в пам’яті українців, а й збереження і дотримання моральних

законів, етичних норм, що визначають національний дух. Не випадково у

сценарії «Звенигора» народ в особі «тисячолітнього» діда переконаний, що

основний свій скарб – свою ідентичність та ментальність – він усе ж не втратив

і знайде його обов’язково [2, с. 874].

Мотив пошуку скарбу не є новим в українській культурі, він є постійним

у нашій історії. С. Тримбач наводить як приклад творчість Т. Шевченка, а саме

вірш «Розрита могила», у якому приєднання до Росії автор визначає як причину

загибелі України [4, с. 207].

Образ діда, який проходить крізь товщу віків, у картині є носієм одного з

національних стереотипів. Його сутність полягає в уявленні про Україну, яка

померла, проте обов’язково воскресне. Дід весь час шукає скарб, у якому

уособлюється суспільне відродження, пробудження України як нації.


29

У сценарії є епізоди, події в яких відбуваються в ІХ–ХІ століттях. Мова

йде про дівчину Роксану, яка зрадила свій народ, покохала вождя завойовників,

а потім, пробудившись, повстала проти ворога. Помстою стало закляття героїні

й усіх скарбів, які потрапляють під землю і стають предметом пошуків у

майбутніх століттях. Далі дія переноситься в добу Гайдамаччини (ХVІІІ

століття), а потім – у часи громадянської війни та 1920-х років. У кінці фільму

з’являється образ майбутнього, яке перемагає, несучи індустріалізацію й

загальну освіту.

Т. Панасенко з цього приводу висловлює думку про те, що «фантастично-

символічний і реальний плани дії, химерно переплітаючись навколо

наскрізного героя – шукача скарбу діда Невмирущого, що живе вже друге

тисячоліття, – створювали почуття своєрідної біографії України, її окремого

надзвичайного історичного шляху. Тут уперше виявилось оте довженківське

почуття вічної краси природи та його суто козацьке трактування смерті як

складника життя» [3, с. 34].

Роботу над фільмом «Звенигора» О. Довженко розпочинав не за власним

сценарієм. Однак під час зйомок кінокартини він не міг знайти спільної мови зі

сценаристами Майком Йогансеном і Юрієм Тютюнником. Причину режисер

пояснив у автобіографії: «В сценарії було багато чортовиння і націоналістичних

тенденцій. Тому я переробив його процентів на дев’яносто, внаслідок чого

автори демонстративно ―зняли свої імена‖ і це стало початком розходження з

харківськими письменниками» [1, с. 28]. Таким чином, обставини змусили

митця працювати над фільмом і в якості режисера, і в якості автора сценарію.

Вихід картини став неординарною подією не тільки у творчій біографії

О. Довженка, а і всієї національної культури загалом. Оскільки це був, по суті,

перший український фільм, на чому наголошувало чимало кінознавців. На

думку С. Тримбача, «просто раніше абсолютна більшість знятого або взагалі не

мала жодного стосунку до України, або ж демонструвала такий собі

шароварно-гопаковий, ілюстративний підхід до національного матеріалу». Інша


30

справа «Звенигора» – «…такий собі конденсат легенд і міфів, одначе ж

виведений за рамки звичного, прикладного, шароварного» [4, с. 205].

Таким чином, поняття «історична пам’ять» у доробку майстра асоціюється

з поняттями «історія», «нащадки», «безсмертя», наповненими новим змістом,

авторським задумом.


1. Довженко О. П. Лист Довженка О. П. Довженку П. С. і Довженко О. Є.

/ О. П. Довженко. – ЦДАМЛМ України, ф. 690, оп. 4, спр. 132. – 2 арк.

2. Наєнко М. Художня література України / М. Наєнко. – К. : Просвіта. –

2008. – 1063 с.

3. Панасенко Т. М. Олександр Довженко / Т. М. Панасенко. – К. :

Укрвидав-поліграфія, 2012. – 120 с.

4. Тримбач С. Олександр Довженко : Загибель богів. Ідентифікація автора

в національному часо-просторі. – Вінниця : ГЛОБУС-ПРЕС, 2007. – 800 с.


31

Лаухіна І. С., канд. пед. н, доцент кафедри теорії

та практики іноземних мов

Побережник О.В., викладач

Уманський державний педагогічний університет

імені Павла Тичини

ДОСЛІДЖЕННЯ ВЕРБАЛЬНОГО ВИРАЖЕННЯ ЕМОЦІЙНИХ

СТАНІВ ЛЮДИНИ В РУСЛІ АНТРОПОЦЕНТРИЧНОЇ ПАРАДИГМИ

У кінці ХХ ст. у мовознавстві виник новий напрям досліджень мовних

явищ, який ґрунтувався на концепції антропоцентризму, згідно з якою людина

вважається центром світобудови, а мова – це своєрідний інструмент, за

допомогою якого вона вивчає світ. Антропоцентричний підхід до аналізу

лінгвістичних явищ полягає в тому, що вчені розглядають їх у нерозривному

зв’язку мови, людської свідомості й пізнання особистістю світу. З огляду на це

увага багатьох сучасних мовознавців зосереджена на тих ментальних

утвореннях людської психіки, які пов’язані з емоційною сферою індивіда, що й

визначило актуальність теми нашого дослідження.

Аналіз останніх джерел і публікацій свідчить, що питанню когнітивного

підходу до вивчення мовних феноменів присвятили свої праці Ю. Апресян, Н.

Арутюнова, М. Одинцова, Ю. Степанов, В. Телія,

М Степанюк та ін.

Мета статті – розглянути теоретичні засади вивчення мовних

репрезентацій базових емоцій людини з точки зору антропоцентричної

парадигми.

В основі антропоцентричного підходу до вивчення лінгвістики

знаходиться людина як суб’єкт і об’єкт мовної діяльності. Сьогодні семантика

оперує такими термінами й поняттями, як «мовна картина світу», «концепт»,

«мовна особистість» тощо.


32

Дослідження базових емоційних концептів опирається на мовну картину

світу, основним елементом якої є концепт. З лінгвокогнітивної точки зору

поняття концепту розглядають учені О. Кубрякова, В. Дем’янков,

М. Красавський. Так, О. Кубрякова вважає, що концепт як термін слугує для

пояснення одиниць ментальних або психологічних ресурсів нашої свідомості й

тієї інформаційної структури, яка відображає знання та досвід людини. На

думку вченого, концепт – це «оперативна змістова одиниця пам’яті,

ментального лексикону, концептуальної системи і мови мозку (lingua mentalis),

усієї картини світу, відображеної в людській психіці» [5, с. 90]. Отже, з

лінгвокогнітивної точки зору концепт як операційна одиниця мислення – це

спосіб і результат категоризації знання, оскільки його об’єктом є ментальні

сутності, що мають означальні характеристики й утворення яких значною

мірою визначається через абстрагування.

Образи світу й уявлення самої людини відображені в семантиці мови, у

внутрішній формі самих висловлювань. На думку М. Одинцової, «образ

людини в мовній картині світу – це концентроване втілення сутності тих

уявлень людини про людину, які об’єктивовані всією системою семантичних

одиниць, структур і правил тієї чи тієї мови» [9, с. 8].

В. Маслова вважає, що мовну картину світу маркує концепт, який

відображає етнічне світовідчуття [8, с. 36], тому носій мови є одночасно

репрезентантом певних концептуальних систем.

О. Кубрякова стверджує, що поняття концепту відповідає уявленню про

ті смисли, якими оперує людина під час мислення і які відображають зміст

досвіду і знань, результатів усієї людської діяльності й процесів пізнання світу

у вигляді деяких «квантів» знання [5, с. 178].

Сьогодні в лінгвістиці з’явилися різні підходи до розуміння концепту

(когнітивний, культурологічний, психолінгвістичний), які базуються на

загальному положенні: концепт – це те, що відображає зміст поняття [5, с. 31].

Учені виділяють різні типи структур представлення знань: схему, гештальт,

скрипти і т. ін. Їх об’єднує те, що вони позначають сукупність інформації, яка


33

зберігається в пам’яті людини й забезпечує адекватну когнітивну обробку

стандартних ситуацій. Так, сценарії складаються із декількох актів або епізодів,

кожний із яких поділяється на більш зручні одиниці, а їх значення залежать від

культурних і соціальних факторів [13], [14].

Гештальт можна пояснити як цілісний образ, який сполучає почуттєві й

раціональні елементи, динамічні й статичні акти певного об’єкта або явища (Ю.

Караулов) [3]. Фрейм визначають як структуру даних для представлення

стереотипної ситуації, особливо при організації великих обсягів пам’яті

(З. Попова, І. Стернін, О. Кубрякова та ін.) [10], [5].

Для нашого дослідження найбільш цікавими є праці О. Вольф, на думку

якої висловлювання, що описують емоційні стани людини, інтерпретуються у

вигляді моделі відповідно до фрагментів внутрішнього світу людини. Їх можна

представити як систему фреймів, до якої входять елементи відповідних

ситуацій, зокрема емотивний стан людини: суб’єкт моделі, власне емоційний

стан і його причина [1, с. 55].

А. Рябкова, досліджуючи емоції «радість» і «сум» у російській та

німецькій мовах, вважає, що ментальна репрезентація лексичних одиниць має

вигляд фреймів, які стійко функціонують у текстах, варіюючи вже існуючі

фрагменти відображеної у свідомості дійсності, вибудовуючи нові структури,

розширюючи смисловий супровід і збільшуючи обсяг домінантного смислу [11,

с. 10].

У роботі, присвяченій дослідженню емоційних концептів у російській і

німецькій лінгвокультурах, М. Красавський дає визначення

лінгвокультурологічного підходу до вивчення репрезентацій емоційної сфери,

який полягає в тому, що він дозволяє виявити особливості культурних

домінант, у цілому специфіку будови психічного, внутрішнього, ментального

світу представників певної етнічної спільноти, мовного колективу, його

менталітет [4, с. 5].

Дж. Лакофф і М. Джонсон запропонували використовувати

метафоричний підхід до вивчення мовного вираження емоцій людини. На їх


34

думку, емоції майже ніколи не виражаються безпосередньо, але завжди

уподібнюються до чогось, тому дослідники описали їх за допомогою ієрархії

метафор, у яких метафори нижчого порядку успадковують структуру метафор-

«предків» [6, с. 387-415].

За допомогою лінгвопсихологічного підходу досліджують мовні

репрезентації емоцій людини В. Дем’янков, Л. Воронін та ін. Предметом

учених стала емоція, відображена в мові, лінгвістичний образ як елемент

мовної картини світу. Так, мовознавці використовують когнітивні поняття

«гештальт» і «мовні сценарії», які мають ментальне походження, але

характеризують одиницю збереженої в пам’яті інформації з різних позицій.

Гештальт підкреслює цілісність образу, сценарії представляють фрейм як

розгорнену в часі певну послідовність епізодів [2, с. 29-36].

М. Степанюк, досліджуючи емоційні стани художнього персонажа в

англійському жіночому романі, зупинилася на лінгвокогнітивному та

гендерному аспектах вираження емоцій у художньому тексті. Вона виявила, що

«феномен емотивності художнього тексту… характеризується складною

лінгвокогнітивною природою», яка виникає в результаті взаємодії таких

чинників: екстралінгвальних, жанрових, текстових, лінгвальних,

лінгвокогнітивних та гендерних [12]. Науковець з’ясувала, що ключові емоційні

концепти (радість, гнів, здивування, огида, страх) є гендерно маркованими, а

тому це яскраво проявляється в когнітивній спрямованості світогляду

британських письменниць.

С. Мандер, порівнюючи емоції та їх вербальну репрезентацію в

українській та американській лінгвокультурах, з’ясував спільні та відмінні риси

у вираженні та інтерпретації емоційних станів в обох мовних картинах світу.

Він підкреслив, що кожна мова має власний лексикон на позначення ключових

емоцій, що складається переважно з іменників і прикметників, обидві мови не

мають цілковитих еквівалентів номінацій емоцій, інтернаціональними емоціями

є здебільшого негативні: страх, злість, смуток [7].


35

Отже, сучасні дослідження вербального вираження базових емоцій

людини опираються на основні принципи антропоцентричного підходу. В

основі антропоцентричної парадигми знаходиться людина як суб’єкт і об’єкт

мовної діяльності, тому головними поняттями цього підходу є «мовна картина

світу» і «мовна особистість». Мовна картина світу базується на концепті –

національно маркованій сукупності досвіду і знань, результатів усієї людської

діяльності й процесів пізнання світу. Висловлювання, що описують емоційні

стани людини, інтерпретуються у вигляді моделі відповідно до фрагментів

внутрішнього світу людини. Їх можна представити як систему фреймів, до якої

входять елементи відповідних ситуацій, зокрема емотивний стан людини:

суб’єкт моделі, власне емоційний стан і його причина.


1. Вольф О. М. Функціональна семантика оцінки – М.: Комкнига, 2006. –

158 с.

2. Демьянков В. З., Воронин Л. В., Сергеева Д. В., Сергеев А. И.

Лингвопсихология как раздел когнитивной лингвистики, или: Где эмоция – там

и когниция // С любовью к языку: Сб науч. тр. – М.: Наука, 2002. – С. 29-36.

3. Караулов Ю. Н. Показатели национального менталитета в

ассоциативно-вербальной сети // Языковое сознание и образ мира: Сб. статей. –

М., 2000. – С. 191-206.

4. Красавский H. A. Эмоциональные концепты в немецкой и русской

лингвокультурах. – Волгоград: Перемена, 2001. – 495 с.

5. Кубрякова Е. С. Эволюция лингвистических идей во второй половине

20 века // Язык и наука конца 20 века. – М., 1995. – С. 144-238.

6. Лакофф Дж., Джонсон М. Метафоры, которыми мы живем // Теория

метафоры. – М.: Прогресс, 1990. – С. 387-415.

7. Мандер С. М. Емоції та їх вербальна репрезентація в українській та

американській лінгвокультурах. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://philology.knu.ua/files/library/movni_i_konceptualni/50-2/8.pdf


36

8. Маслова В. А. Когнитивная лингвистика. – Минск: Тетра Системе,

2004. – 256 с.

9. Одинцова М. П. Языковые образы «внутреннего человека» // Язык.

Человек. Картина мира. Лингвоантропологические и философские очерки (на

материале русского языка). – Омск: ОмГУ, 2000. – С. 11-28.

10. Попова З. Д., Стернин И. А. Очерки по когнитивной лингвистике. –

Воронеж: Изд-во Воронеж, ун-та, 2002. – 191 с.

11. Рябкова A. B. Лексико-семантическая таксономия фреймов

«радость-печаль» (на материале русского и немецкого языков): автореф. дис.

канд.филол. наук. – Тюмень, 2002. – 17 с.

12. Степанюк М. П. Репрезентація емоційного стану художнього

персонажа у жіночому романі: лінгвокогнітивний і гендерний аспекти (на

матеріалі романів Ш. Бронте та Е. Бронте): автореф. дис. на здобуття наук.

ступеня канд. філол. наук. – Херсон, 2016.

13. Abelson R. Constraint, Construal and Cognitive Science // Proceedings of

the Third Annual Conference of the Cognitive Science Society. Berkeley: University

of California, 1981.

14. May J. L. Between Rules and Principles: Some Thoughts on The Notion

of «Metapragmatic Constraint» // Acta Lingüistica Hungarica. – Budapest, 1992, v.

38 (№ 1-4).


37

Кирилюк М.А., канд.філолог.н,доц.,

доцент кафедри теорії та практики іноземних мов

Сулимко І.В., студентка Iм курсу навчання,

факультет іноземних мов,



СПЕЦИФІКА ФУНКЦІОНУВАННЯ ВЛАСНИХ ОСОБОВИХ ІМЕН

У СУЧАСНІЙ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

Вивчення імен та прізвищ має тривалу історію, у результаті якої

накопичений значний фактичний матеріал про виникнення, семантику,

творення й функціонування антропонімів. Власне особове ім’я відіграє важливу

роль у житті людини не тільки як окремої особистості, але і як представника

певного етносу, оскільки може вказувати на приналежність індивіда до

спільноти за національними, релігійними та іншими ознаками, воно є носієм

національного коду, відображає особливості ментальності та культури, що є

важливим чинником для усвідомлення власної ідентичності на тлі світової

глобалізації. Саме тому культурно-історичний підхід до вивчення

антропонімічної англійської лексики в руслі сучасних мовознавчих досліджень,

які розглядають лінгвістичні явища в єдності з духовним світом людини,

визначив актуальність нашого дослідження.

Аналіз останніх джерел і публікацій свідчить, що питання англійської

антропонімії розглядалися такими вченими, як О. А. Плахова Т. П. Єгорова,

А. Ф. Артемова, П. Хенкс, Дж. Робсон та інші.

Метою дослідження є основні тенденції функціонування власних імен у

сучасній англійській мові.

Великобританія складається з трьох історичних областей – Англії,

Шотландії, Уельсу. Більше 4/5 населення – це англійці, офіційна мова –

англійська. Більшість віруючих – протестанти. Перепис населення 2001 року


38

показав, що 31% населення Англії ідентифікує себе як «британці», 50% – як

«англійці» або як «шотландці» або як «уельсці» (валійці), 13% – як «британці +

уельсці / шотландці / ірландці», 2% дали інші комбінації, 4% ідентифікували

себе з іншими етносами (найбільш численні серед них – індуси, пакистанці,

афроамериканці, жителі Карибів, Бангладешу).

Оскільки етнічні відмінності жителів Великої Британії проявляються в

багатьох сферах суспільного життя, зокрема й в іменуванні громадян, то

сьогодні в Об’єднаному Королівстві державні органи активно використовують

антропонімічні дані для організації своєї діяльності [4]. На основі можливого

походження все населення країни поділено на 185 незалежних груп – Cultural

Ethnic and Linguistic Groups (CEL). Поняття CEL включає 4 виміри ідентичності

людини: релігію, географічне походження, етнічну основу й мову. Ці показники

виводяться на основі особового імені та прізвища – їх морфології, етимології,

історичної й сучасної географічної дистрибуції. Ономастичний критерій цієї

методики полягає в установленні груп антропонімів, об’єднаних частотністю

вживання в індивідів імен і прізвищ. Мовний аналіз включає: розділення основ

імен і закінчень: аbd – переважно частина арабських особових імен, -ова –

закінчення російського/чеського прізвища жіночого роду; урахування

послідовності букв, їх наявність/відсутність у мові: так, наприклад, в

іспанських особових іменах не буває букв k, w [3].

Однак сьогодні національна ідентичність британців зазнає певних змін у

зв’язку з глобалізаційними процесами, тому можна виділити три аспекти таких

трансформацій: 1) американізація британської культури, стирання її

ідентичності; 2) розквіт самобутності інших етнічних груп країни; 3) поява

нових форм маніфестації етнічної ідентичності [1].

Ці процеси в сучасній Британії впливають і на ставлення до особового

імені, мотивів ім’янаречення. Так, конформізм, бажання стати своїм у певній

групі проявляється в тому, що багато неанглійських імен та прізвищ

переробляються на англійські. Основні способи асиміляції іншомовних прізвищ

– зміна їх написання, фонетична переробка і переклад. Написання може


39

змінитися через відсутність в англійському алфавіті необхідних букв або

діакритичних знаків, пор.: німецьке прізвище Müller перетворюється на Muller

або Miller; прізвище König починає писатися як Konig або перекладається як

King; Ivanovich стає Johnson. Переклад прізвищ був поширений ще у ХVІІІ ст.,

коли німецькі прізвища Zimmermann, Braunfeld, Grünbaum перетворилися на

Carpenter, Brownfield, Greentree відповідно. Прізвище може бути довгим або

незручним в іншому мовному оточенні, тому в англійській мові зазвичай його

скорочують, наприклад: Tomaszewski > Thomas, Szymanovski > Simon,

Pappadimitricopoulos > Pappas.

Слід зауважити, що структура антропонімів у країні підлягає державно-

правовому регулюванню. По-перше, у Великобританії в кожного громадянина

повинне бути особове ім’я та прізвище. По-друге, вони повинні чітко

вимовлятися, не мати цифр, символів і пунктуаційних знаків, за винятком

традиційних: апострофа, крапки, дефісу. По-третє, ім’ям не може бути слово,

яке позначає звання або титул (Sir, Doctor тощо).

Юридична практика відносно зміни імені у Великобританії полягає в

подачі прохання для Королівського дозволу (Royal License) або в оформленні

зміни імені за правом давності (by prescription), якщо людина в повсякденному

житті користується іншим іменем. Змінити ім’я можна за допомогою

процедури Deed Poll (юридичного акту, який стосується однієї особи і вимагає

трьох заяв: відмови від колишнього імені, зобов’язання використовувати

надалі нове ім’я й вимогу сповістити всіх про його зміну). Законом

передбачено найбільш поширені причини зміни імені: 1) жінка після

одруження приймає прізвище чоловіка або залишає дівоче прізвище як своє

середнє ім’я; 2) жінка після розлучення повертає своє дівоче прізвище; 3)

жінка, яка має дітей, одружуючись, дає їм своє нове прізвище; 4) подружжя

бере подвійне прізвище на основі обох колишніх або створює нове; 5) молоді

люди з 16 років хочуть узяти прізвище матері або вітчима; 6) британці хочуть

припинити зв’язки зі своєю родиною; 7) певним особам не подобається їхнє

ім’я; 8) англізація імені / прізвища через дискримінацію або для полегшення


40

вимови чи написання; 9) зміна релігії; 10) зміна статі; 11) псевдоніми; 12) дехто

хоче мати «потішне» ім’я тощо.

Британці дуже відповідально ставляться до вибору імені для дитини, і

серед основних факторів ім’янаречення можна виділити такі:

1. Традиції (культурні, соціальні, релігійні, родинні). Вони допомагають

зберегти певні етнічні імена, укріплюють сім’ю.

2. Новаторство (вибір нового, незвичайного імені).

3. Значення загальної назви, яка стала основою для власної.

4. Сумісність із прізвищем. Наприклад, довге особове ім’я краще

сполучається з коротким прізвищем; якщо прізвище починається з голосного

звука, то ім’я не повинне закінчуватися на голосний; треба уникати римування

імені та прізвища (Candy Grandy, May Fay); складання всіх початкових літер

особового імені та прізвища не повинно утворювати слова, яке викликатиме

небажані асоціації (Adam Scott Smith – A.S.S., Phoebe Imogen Green – P.I.G).

При незвичайному прізвищі бажано вибирати звичайне ім’я і навпаки: у

сполученні з прізвищем внутрішня форма слова, яке стало ім’ям, може

оживитися, утворене словосполучення не завжди буде прийнятним для носія

іменування, наприклад: Justin Heaven, Chrystal Chandelier, Forrest Green, Sandy

Beach.

5. Звучання.

6. Можливість утворення похідних форм імені та прізвиськ на його

основі.

Зауважимо, що в сучасному британському суспільстві вибрана людиною

форма імені може вказувати на її соціальний статус або самооцінку. Так, Е. С.

Сміт виділяє шість найбільш поширених варіантів імені та прізвища й

характеризує носія кожного з них:

1) John Baker – так називають себе «пересічні люди» («plain folks»);

2) John William Baker – це ім’я використовують ті, хто зазвичай хоче

виділитися й гордиться своїм ім’ям;


41

3) John W. Baker – найбільш популярний варіант у США: має солідний

вигляд, така форма використовується в комп’ютеризованих документах;

4) J. W. Baker – найбільш популярний варіант у Британії: стриманий,

загадковий, неможливо визначити стать носія;

5) J. William Baker – за цією формою приховується честолюбство, висока

самооцінка;

6) J. Baker – така самоназва свідчить про низьку самооцінку [5].

Найбільш соціально значущою ситуацією реалізації статусної оцінки і

демонстрації суб’єктивного ставлення до адресата є використання норм

звертання. Звертання, або локативи, існують у всіх мовах, відображають їх

національно-культурні особливості, неоднорідні за своїм складом,

використовуються в різних ситуаціях спілкування, де основна функція –

установлення і підтримка контакту між учасниками спілкування –

доповнюється регулятивною етикетною функцією [2]. Дослідники мовленнєвої

поведінки відзначають, що в Британії поведінкові характеристики виражаються

у високому самоконтролі, традиціоналізмі, сублімації освіти, статусних

конотацій в різних комбінаціях повного й скороченого іменування.

Таким чином, ім’я людини відіграє важливу роль у сприйнятті індивідом

самого себе, уявленні власного «Я», ототожненні людиною з таким

категоріями, як соціальний статус, стать, вік, група, культура, національність.

Під впливом численних лінгвістичних та екстралінгвістичних факторів особове

ім’я зазнає різних, іноді суттєвих змін в антропонімії певної мови.


1. Антишев А. Н. Когнитивные и лингвокультурологические аспекты

антропонимии в лингводидактике / А. Н. Антишев // Лингво-методические

проблемы обучения иностранным языкам в вузе: Матер. науч.-метод. конф. –

Уфа: БашГУ, 2004. – С. 6-9.

2. Суперанська A. B. Загальна теорія власної назви / A. B. Суперанська. –

М.: Наука, 2013. – 366 с.


42

3. Cook D. Uses of Surnames in Epidemiologic Research / D. Cook //

American Journal of Epidemiology. – 2002. – № 45. – P. 38-45.

4. Mateos P. A Review of Name-Based Ethnicity Classification Methods and

their Potential in Population Studies / P. Mateos // Population Space and Place. –

2007. – № 13. – P. 145-152.

5. Smith E.C. Treasury of name lore / E.C. Smith. – New York-L.: Harper &

Row, 2007. – 140 p.

6. www.statistics.gov.uk

7. www.ukdps.co.uk

http://www.statistics.gov.ukl/


43

NAUKI EKONOMICZNE

Титаренко Л.М. к.е.н., доцент кафедри

міжнародної економіки та маркетингу

Полтавський національний технічний університет

імені Юрія Кондратюка

ПРОБЛЕМИ УЗГОДЖЕННЯ ПОПИТУ ТА ІНВЕСТИЦІЙ

У СВІТОВІЙ ЕНЕРГЕТИЦІ

Фундаментальним протиріччям економічної науки є обмеженість ресурсів

та необмеженість потреб. Підтвердження цьому є розвиток світової економіки

та зростання населення, що супроводжуються збільшенням енергоспоживання,

та обмеженням викопаних види палив. Так, річний глобальний ринок

енергетичних ресурсів становить 11 500 млрд. дол. США, що є чи не

найбільшим показником серед усіх товарних груп [1]. Енергетика має

найбільший вплив на всі галузі господарства світу.

Екстенсивний шлях вирішення енергетичної проблеми передбачає

подальше збільшення видобутку енергоносіїв і абсолютне зростання

енергоспоживання. Вирішення цієї задачі залишається актуальним для

сучасної світової економіки. За прогнозами експертів світове споживання

електроенергії до 2040 року зросте на 58%, що відповідає 2%

середньомісячного зростання. Така динаміка споживання енергії все в більшій

мірі відривається від ВВП: прогнозується, що споживання електроенергії на

одиницю ВВП знизиться на 27% в період 2017-2040 років [2].

Водночас в ХХІ ст. ряд країн, серед них Китай, стикається з досягненням

межі власного виробництва енергоносіїв, а у Великобританії існує перспектива

скорочення цього виробництва. Такий розвиток подій спонукає до пошуків

способів більш раціонального використання енергоресурсів. Заслуговує на

інтенсивний шлях вирішення енергетичної проблеми – збільшенні

виробництва продукції на одиницю енерговитрат, впровадження

енергозберігаючих технологій, структурній перебудові економіки.

Такі заходи, найбільш послідовно проведені розвиненими країнами,

дозволили в значній мірі пом’якшити наслідки енергетичної кризи у світі.


44

Аналітики доводять, що тонна заощадженого, в результаті впровадження

зберігаючих технологій енергоносія, обходиться в 3-4 рази дешевше, ніж тонна

додатково добутого [1]. Це стимулює багатьох країн підвищувати

ефективність використання енергоносіїв. Так, за останні роки енергоємність

господарства США знизилася вдвічі, а Німеччини – в 2,5 рази [2].

Масштабна структурна перебудова економіки забезпечила енергоємність

машинобудування та сфери послуг в 8-10 разів нижче металургії. Енергоємні

виробництва згорталися і переводилися в країни, що розвиваються. Структурна

перебудова в напрямку енергозбереження приносить до 20% економії паливно-

енергетичних ресурсів в розрахунку на одиницю ВВП.

За міжнародними стандартами Україна – один із найбільш неефективних

споживачів енергії через велику частку енергоємних секторів. Важливим

резервом підвищення ефективності використання енергії для держави є

впровадження інноваційних технологічних процесів. Експерти доводять, що

цей напрямок є дуже капіталомістким, проте такі витрати в 2-3 рази менше

витрат, необхідних для еквівалентного підвищення видобутку палива і енергії.

При цьому основні зусилля необхідно спрямовувати на вдосконалення

технології всього процесу використання палива.

У цілому, підписавши угоду про асоціацію з Європейським Союзом,

Україна зобов’язалася відповідати високим європейським стандартам з

енергоефективності, брати участь у енергетичному ринку, впроваджувати

європейські норми для підвищення енергоефективності та енергозбереження: в

житловому секторі, промисловості, в секторі трансформації енергії, в секторі

послуг, сільського господарство та в будівництві.


1. Енергоефективність – ахілесова п’ята української економіки.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://ukr.lb.ua/blog/dombrovskiy/

367861_energoefektivnis

2. Світова енергетика в цифрах – що варто знати про 2017-2040 роки.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://nachasi.com/2017/06/22/energy-

faq

https://nachasi.com/2017/06/22/energy-faq

https://nachasi.com/2017/06/22/energy-faq


45

Єрмаков В.В., к.геогр.н., доцент

кафедри географії та методики її навчання

Полтавський національний педагогічний університет

імені В.Г. Короленка

ДО ПИТАННЯ ВИВЧЕННЯ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬНО-

ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ НА ПОЛТАВЩИНІ У ПЕРІОД ГЕНЕЗИ

ІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА

Суспільно-економічні процеси епохи індустріалізації наклали помітний

відбиток на галузеву і територіальну організацію промисловості Полтавщини.

В основі трансформаційних процесів у її господарському комплексі

знаходиться комплексна дія чинника суспільних відносин у поєднанні з

іншими чинниками природного і економічного характеру, які були спільними

для макрорегіону Лівобережної України.

Аналіз історико-економічних аспектів господарства Полтавщини

доцільно проводити, розглядаючи останню в складі більшої регіональної

одиниці – економічного району Лівобережної України (об’єднувала

Полтавську, Харківську та Чернігівську губернії) [2; 3], який мав низку

спільних рис господарського розвитку та економічної структури з

використанням порівняльно-типологічного методу. При цьому можливе

порівняння розвитку галузевих і територіальних структур Полтавщини з

аналогічними тенденціями в інших регіонах, де процеси становлення

капіталістичних форм господарства відбувалися за «класичною» схемою

(наприклад, у Причорномор’ї).

Головний зміст соціально-економічних процесів даного періоду –

розклад кріпосницьких відносин і розвиток капіталізму, а також основні

особливості цих процесів у країні – керованість (реформи «зверху»),

нерівномірність перебігу у часі, просторі та в рамках окремих секторів

економіки (у промисловості, сільському господарстві, транспорті) визначає

логіку аналізу проблеми. Остання передбачає врахування умов кризи


46

кріпосного ладу і всієї феодальної економічної системи окремо по кожному з

її основних елементів та в розрізі окремих регіонів. На цьому базується

історико-економічний підхід до аналізу галузево-територіальних структур

господарства у даний період. В даному плані слід погодитися з думкою

представника французької географічної школи Ж. Дреша, про те, неможливо

зрозуміти проблеми економічного розвитку без поєднання географічного та

історичного підходів [1, с.194].

Важливим аспектом вивчення ретроспективних особливостей галузево-

територіальної структури та організації господарства періоду формування

індустріального суспільства є ув’язка цього питання з виділенням проміжних

фаз ґенези його організаційно-економічних форм, які були пов’язані з

розвитком капіталістичних відносин. Це дозволить з’ясувати передумови

формування сучасної структури господарства Полтавщини і глибше пізнати

закономірності розміщення історичних форм виробництва у ретроспективі.

На практиці це означає врахування особливостей соціально-

економічних законів, які діють на певному етапі суспільного розвитку.

Економічні закони розвитку соціуму, загальний рівень розвитку продуктивних

сил, зумовлюючи характер і спосіб взаємодії природи і суспільства,

визначають у кінцевому випадку і специфіку соціально-економічних процесів,

співвідношення між зміненими та успадкованими елементами галузево-

функціональних і територіальних структур господарства та населення.


1. Баттимер А. Путь в географию. / Баттимер А.; [пер. с англ.]. – М.:

Прогресс, 1990. – 440 с.

2. Лановик Б.Д. Економічна історія України і світу: Підручник. / Лановик

Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М.; за ред. Б.Д. Лановика. – К.: Вікар,

1999. – 737 с.

3. Полтавська область: природа, населення, господарство. Географічний

та історико-економічний нарис. - Вид. 2-е, доп. і перер. За ред. К.О.Маца /

Полтава: Полтавський літератор, 1998. – 336 с.


47

Шаповал Л.П., к.е.н., доцент кафедри обліку і фінансів

Соломка О.С., студентка

Кременчуцький національний університет

імені Михайла Остроградського

ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН ПРИ

ОБОВ’ЯЗКОВОМУ СТРАХУВАННІ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ

ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової

відповідальності власників наземних транспортних засобів» набрав чинності

«01» січня 2005 року [1]. За час існування Закону до нього неодноразово

вносилися зміни та доповнення, що зробило його структуру громіздкою.

Протягом впровадження Закону також стало очевидно, що більша

частина його положень потребує системного оновлення відповідно до проблем

у практиці його застосування та необхідності його приведення у відповідність

до вимог Директиви 2009/103/ЄС.

Недосконалість системи обов'язкового страхування цивільно-правової

відповідальності викликає низку проблем, які заважають ефективному

виконанню системою покладених на неї соціальних функцій. Це такі явища як

істотне заниження недобросовісними страховиками вартості полісу, що

призводить до нехватки страхових резервів та, як наслідок, подальшої

неплатоспроможності таких страховиків, затягування здійснення виплат, або

необґрунтовані відмови у виплати потерпілим страхових відшкодувань,

поширене розповсюдження підроблених страхових полісів тощо.

Чинна система здійснення страхового відшкодування, на жаль, дає

можливість недобросовісним страховикам затягувати терміни виплати через

нечітко визначений регламент прийняття рішення про виплату. Також численні

суперечності виникають при розрахунку сум таких виплат.

Відповідно до чинного законодавства потерпілий звертається за

відшкодуванням до страховика, який застрахував відповідальність винного у


48

скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, а страхувальник не має безпосередніх

стосунків із страховиком, у якого був придбаний поліс. Як наслідок, потерпілий

має справу не з страховиком, якого обрав сам. Такий страховик не зацікавлений

у якісному обслуговуванні такого потерпілого.

Європейський досвід доводить, що система, коли потерпілий (у випадку,

якщо він не є пішоходом) звертається за відшкодуванням до страховика, який

застрахував його цивільно-правову відповідальність, сприяє більш повному

задоволенню потреб клієнта. Тобто, саме система прямого врегулювання

збитків покращить відносини між страховиком та страхувальником.

Моторно транспортне страхове бюро України є єдиним об'єднанням

страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової

відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну

третім особам.

Ключові зміни в законопроекті можна зобразити у порівняльній таблиці

до проекту Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової

відповідальності власників наземних транспортних засобів» [2] табл. 1

Таблиця 1

Порівняльна таблиця до проекту Закону України про обов’язкове страхування

цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів

Чинна редакція Редакція з урахуванням запропонованих змін

1 2

Виплата страхового відшкодування на

протязі 90 днів.

Виплата страхового відшкодування на

протязі 60 днів

Виплата моральної шкоди потерпілим в

розмірі 5 % від виплаченого страхового

відшкодування.

Виплата моральної шкоди у відповідність із

судовою практикою у розмірі до 25

мінімальних заробітних плат (80 000 грн)

Страховик має право звернутися до МТСБУ

із заявою про набуття членства за умови

наявності в нього ліцензії на здійснення

обов'язкового страхування цивільно-правової

відповідальності власників наземних

транспортних засобів. Та сплати вступний

внесок до фонду фінансування діяльності

МТСБУ, еквівалентну 500 тисячам євро.

Страховик має право звернутися до МТСБУ

із заявою про набуття членства за умови

наявності в нього ліцензії на здійснення

обов'язкового страхування цивільно-правової


транспортних засобів. Та сплати вступний

внесок до фонду фінансування діяльності

МТСБУ, еквівалентну 5 000 000 грн.


49

Продовження табл. 1

1 2

Страховик - член МТСБУ вважається таким,

що набув статусу повного члена, після

прийняття МТСБУ рішення про задоволення

відповідної заяви страховика, укладення між

МТСБУ та страховиком договору про

співпрацю щодо договорів міжнародного

страхування, а також сплати цим

страховиком гарантійного внеску до фонду

страхових гарантій, розмір якого не може

бути меншим за суму, еквівалентну 1

мільйону євро

Страховик - член МТСБУ вважається таким,

що набув статусу повного члена, після

прийняття МТСБУ рішення про задоволення

відповідної заяви страховика, укладення між

МТСБУ та страховиком договору про

співпрацю щодо договорів міжнародного

страхування, а також сплати цим

страховиком гарантійного внеску до фонду

страхових гарантій, розмір якого

визначається положенням про цей фонд та не

може бути меншим 10 000 000 грн.

Оформлення договорів страхування з

франшизою яка не перевищую 2 % від

страхової суми за шкоду заподіяну майну.

Оформлення договорів страхування з

нульовою франшизою.

Страхова сума за полісом обов’язкового

страхування цивільно-правової


транспортних засобів на одного потерпілого

за шкоду заподіяну життю і здоров’ю 200 000

грн, за шкоду заподіяну майну 100 000 грн.

Поступове підвищення страхових сум за

полісом обов’язкового страхування цивільно-

правової відповідальності власників

наземних транспортних засобів на одного

потерпілого за шкоду заподіяну життю і

здоров’ю з до 20 000 000 грн (на одну

страхову подію 100 000 000 грн), за шкоду

заподіяну майну до 8 000 000 грн (на одну

страхову подію 16 000 000 грн).

Виплата страхового відшкодування з

урахування фізичного зносу (строк

експлуатації автомобілів виробництва країн

СНД перевищує 5 років, строк експлуатації

інших легкових автомобілів перевищує 7

років).

Виплата страхового відшкодування без

урахування фізичного зносу не залежно від

віку та режиму експлуатації автомобілів.

Моторного (транспортного) страхового бюро

виплачувати компенсації за страховика –

банкрута, після завершення процедури

банкрутства.

Моторного (транспортного) страхового бюро

виплачувати компенсації за страховика –

банкрута, не чекаючи завершення процедури

банкрутства.

Запровадження обов’язкової системи

прямого врегулювання страхових випадків

при якій страховик, який застрахував

цивільно-правову відповідальність

потерпілого, виконує обов'язки страховика,

який застрахував цивільно-правову

відповідальність особи, яка завдала шкоду.

Запровадження укладення договору

обов’язкового страхування цивільно-

правової відповідальності власників

наземних транспортних засобів у

електронній формі

Складено автором за джерелом [2]


50

Прийняття данного законопроекту забезпечить розвиток обов’язкового

страхування цивільно–правової відповідальності власників наземних

транспортних засобів відповідно до європейських стандартів: удосконалить

порядок врегулювання страхових випадків шляхом спрощення процедури

повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду; запровадить чітку

регламентацію та часові межі для прийняття рішення про здійснення

страхового відшкодування та його виплати; підвищить відповідальність

страховика за порушення строків виплати страхового відшкодування

(регламентної виплати) з вини страховика особі, яка має право на отримання

такого відшкодування. Створить належні умови для своєчасного отримання

потерпілими у дорожньо-транспортних пригодах повного відшкодування

шкоди за договорами обов’язкового страхування цивільно-правової

відповідальності власників наземних транспортних засобів, а відповідно

підвищить якість обслуговування та рівень захисту потерпілих у дорожньо-

транспортних та довіру до згаданого виду обов’язкового страхування.


1. Закон України від 01.07.2004 р., № 3670-д «Про обов'язкове

страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних

транспортних засобів»: [Електронний ресурс] / Режим доступу:

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1961-15.

2. Проекту Закону від 13.02.2018 р., № 1961-IV «Про обов'язкове

страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних

транспортних засобів»: [Електронний ресурс] / Режим доступу:

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=63478.

3. Моторно транспортне страхове бюро України. [Електронний ресурс] /

Режим доступу: http://www.mtsbu.ua/ua/.

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1961-15


51

Донських Ю.А., студентка

Криворізький національний університет

СОЦІАЛЬНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО – НОВА ВІХА В РОЗВИТКУ

БІЗНЕСУ

Концепція інтеграції соціальних цілей з прибутком стала новою

тенденцією в сучасному світі, особливо після фінансової кризи 2007-2009 років,

яка розглядала проблеми формування та розподілу чистого прибутку.

Соціальне підприємство знаходиться в центрі нового руху, з метою інтеграції

соціальних цілей з прибутковою діяльністю, впроваджуючись сьогодні у все

більшу кількість напрямків та галузей.

Сам термін «соціальне підприємство» швидко набирає обертів як спосіб

опису нового важливого руху у сфері бізнесу та підприємництва.

Через недостатню вивченість не існує чіткої класифікації чи типології

даного виду підприємства. Крім того, значний вплив справляють територіальне

розташування та вибраний напрям політики уряду, що створюють підґрунтя для

формування характерних особливостей соціальних підприємств різних регіонів.

Це сприяє розмиванню його сутності та частого ототожнення з традиційними

підприємствами.

Саме тому доцільно запропонувати робочу версія терміну «соціальне

підприємство»: соціальне підприємство - специфічна форма господарської

діяльності, новий гібридний тип підприємств, що має особливий підхід до

ведення бізнесу, поєднуючи одночасно комерційну діяльність та філантропічну

орієнтацію, яка закладена в місії підприємства та орієнтована на актуальні

суспільні проблеми, такі як безробіття, покращення екології, захист прав людей

та інші. При цьому соціальна мета є пріоритетом їх діяльності (забезпечення

охорони здоров'я, надання безпечної питної води бідним, впровадження

поновлюваних джерел енергії, створення робочих місць для безробітних або


52

просування ініціатив у галузі освіти) тоді як самоокупність розглядається як

додаткова ознака.

Хоча прибуток не є основною мотивацією для соціального підприємства,

доходи, як і раніше, відіграють важливу роль у забезпеченні стійкості

підприємства. Насправді, стійкий дохід відрізняє соціальне підприємство від

традиційної благодійності, яка спирається на зовнішнє фінансування у вигляді

пожертвувань або грантів для досягнення своєї соціальної місії. Це не означає,

що соціальні підприємства не можуть бути високорентабельними, це просто

означає, що, їх пріоритетом є реінвестування прибутку в їх соціальну місію, а

не виплати акціонерам.

На перший погляд, багато соціальних підприємств виглядають,

відчувають себе і навіть діють як традиційні підприємства. Але, дивлячись

глибше, виявляються визначальні характеристики соціального підприємства:

місія знаходиться в центрі бізнесу, а дохідна генерація грає важливу допоміжну

роль (рис. 1)

Рис. 1. Визначальні риси соціального підприємництва

Джерело: Складено автором на основі [22; 23]

Наявність у

підприємця

соціальної місії, що

передбачає

вирішення наявних

актуальних

суспільних проблем Отриманий прибуток

реінвестується для

досягнення

поставлених цілей

Відкритість та

прозорість діяльності

підприємств, що

полягає у

всезагальному

висвітленні звітності

та зазначення власних

пріоритетів та цілей

Самоокупність та

прибутковість, фінансова

стабільність, достатність

коштів для реалізації

поставлених цілей

Швидке

розповсюдження ідей

Масштабованість бізнес-моделі

підвищує рівень

впливу

Екосвідомий бізнес

Eco-footprint

conscious

Соціальне

підприємництво

Розробка, поширення та

використання інновацій

в процесі діяльності


53

Перш за все, важливо відзначити, що, в цілому, основними факторами

традиційних підприємств є фінансова віддача і максимізація акціонерної

вартості. Проте створення вартості в глобальному світі 21-го століття вимагає

більш тісних відносин між суспільством, довкіллям та економічним

зростанням, ніж коли-небудь раніше.

Таким чином, можна зробити висновок, що актуальні проблеми у світі

обумовили появу нового підходу до вирішення соціальних та екологічних

проблем і досягнення стійкого економічного зростання. Даний напрям отримав

таке визначення як соціальне підприємництво. Соціальні підприємці покликані

вирішувати цільові соціальні проблеми і забезпечити інноваційні рішення за

допомогою ринкових механізмів.

Зважаючи на вищенаведене, Україна, яка на сьогоднішній день

знаходиться на шляху євроінтеграції та залучена до глобалізаційних процесів,

вимушена знаходити інноваційні рішення для покращення економічного

клімату в країні та соціального добробуту населення. Соціальне

підприємництво є саме тим драйвером, що здатен справити якісний вплив на

економічну ситуацію та здійснити позитивні перетворення у соціальній сфері

країни .


1. Social entrepreneurship Emerging business opportunities creating value for

society, 2014 Ernst & Young Accountants LLP All rights reserved URL:

http://www.ey.com/Publication/vwLUAssets/EY-social-entrepreneurship/%24FILE/

EY-social-entrepreneurship.pdf

2. Social Enterprise in a Global Context: The Role of Higher Education

Institutions Country Brief: California, USA British Council URL:

https://www.britishcouncil.org/sites/default/files/usa_california__social_enterprise_in

_a_ global_context_-_final_report.pdf

http://www.ey.com/Publication/vwLUAssets/EY-social-entrepreneurship/%24FILE/%20EY-social-entrepreneurship.pdf

http://www.ey.com/Publication/vwLUAssets/EY-social-entrepreneurship/%24FILE/%20EY-social-entrepreneurship.pdf

https://www.britishcouncil.org/sites/default/files/usa_california__social_enterprise_in_a_

https://www.britishcouncil.org/sites/default/files/usa_california__social_enterprise_in_a_


54

Cвятенко С.В., старший викладач

Криворізький національний університет

ДІАГНОСТИКА ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА НА

ОСНОВІ ПОКАЗНИКІВ ЕЛАСТИЧНОСТІ ТА АДАПТОВАНОСТІ

В математичній та економічній науках ступінь чутливості однієї

величини до зміни іншої прийнято визначати за допомогою показника

еластичності [4; 5].

Прикладом є визначення еластичності попиту та пропозиції, дослідження

еластичності функції тощо. Виходячи з цього, в роботі пропонується визначати

чутливість економічного розвитку підприємства до змін в економічному

розвитку ринку за допомогою коефіцієнта еластичності, який розраховується за

формулою:

,ЕРР

ЕРРЕРР

ЕРП

ЕРПЕРПКЕ

)1t(

)1t(t

)1t(

)1t(t

де КЕ – коефіцієнт еластичності економічного розвитку підприємства

(частки одиниці); ЕРПt, ЕРП(t-1) – показник економічного розвитку підприємства

в періодах t і (t-1); ЕРРt, EPP(t-1) – показник економічного розвитку ринку в

періодах t і (t-1); ЕРП, ЕРР >0.

Коефіцієнт еластичності характеризує рівень зміни економічного

розвитку підприємства при зміні економічного розвитку ринку на один

відсоток.

Якщо коефіцієнт еластичності дорівнює або більший за одиницю

(КЕ1), це свідчить про еластичність економічного розвитку підприємства,

тобто зміна рівня економічного розвитку ринку на один відсоток призводить до

зміни рівня економічного розвитку підприємства більше ніж на один відсоток.


55

Значення КЕ<1 свідчить про нееластичність економічного розвитку

підприємства. Також можливий варіант одиничної еластичності (КЕ=1).

Еластичний економічний розвиток підприємства характеризує високий

рівень чутливості останнього до зміни ринкових умов, як в позитивному, так і

в негативному напрямах.

Однак дослідження показали, що економічний розвиток підприємства за

сприятливих та несприятливих умов господарювання може мати різний рівень

еластичності. Це пов’язано з дією механізму адаптації підприємства до

зовнішніх умов.

Вищезазначене дозволяє зробити висновок про необхідність застосування

показника, який би характеризував рівень адаптації підприємства до

сприятливих і несприятливих ринкових умов. Оскільки саме здатність

підприємства до адаптації визначає його ефективність та

конкурентоспроможність.

Адаптованість підприємства до умов ринку пропонується визначати за

допомогою коефіцієнта адаптованості (КА):

,ЕРРЕРП

ЕРРЕРП

ЕРР

ЕРР

ЕРП

ЕРПКА

t)1t(

)1t(t

)1t(

t

)1t(

t

де КА – коефіцієнт адаптованості (частки одиниці); ЕРПt, ЕРП(t-1) –

показник економічного розвитку підприємства в періодах t і (t-1); ЕРРt, EPP(t-1)

– показник економічного розвитку ринку в періодах t і (t-1); ЕРП, ЕРР >0.

Якщо коефіцієнт адаптованості більший за одиницю (КА > 1) це означає,

що підприємство добре адаптоване до впливу зовнішніх чинників, а тому

менше від них залежить.

Якщо коефіцієнт адаптованості дорівнює одиниці (КА = 1) це означає, що

підприємство має нормальну адаптацію до зовнішнього середовища.

Якщо коефіцієнт адаптованості менший за одиницю (КА < 1) це означає,

що підприємство недостатньо адаптоване до зовнішніх чинників, а тому їх

вплив досить сильно впливає на економічний розвиток підприємства.


56

Таким чином, можна констатувати, що визначення коефіцієнтів

еластичності та адаптованості в діяльності підприємства дозволить більш точно

ідентифікувати стан та перспективи економічного розвитку підприємства в

ринкових умовах і, відповідно, розробити адекватні соціально-економічні

моделі поведінки підприємства.


1. Турило А.М. Теоретико-методичні основи фінансово-економічного

розвитку підприємства / Турило А.М., Святенко С.В. // Науково-теоретичний та

інформаційно-практичний журнал Міністерства фінансів України «Фінанси

України».- №2.-2010.- С.120-126.

2. Виханский О.С. Стратегическое управление: Учебник. - 2-е изд.,

перераб. и доп. / Виханский О.С. - М.: Гардарика, 1998. - 296 с.

3. Ляско В. И. Стратегическое планирование развития предприятия:

Учебное пособие для вузов / В.И. Ляско. — М . : Издательство «Экзамен»,

2005. — 288 с. (Серия «Учебное пособие для вузов»).

4. Макконелл К.Р. Экономикс: принципы, проблемы и политика /

Макконелл К.Р., Брю С.Л. [пер. с 14-го англ. изд.].- М.: ИНФРА-М, 2003.-

XXXVI, 972с.; С. 436.

5. Малугин В.А.Математика для экономистов: Математический анализ.

Курс лекций. / Малугин В.А.- М.: Эксмо, 2005. — 272 с.


57

EKOLOGIA

Chorna V.I., Dr. Sci. Biol., Prof. , Headof

Department of Ecology and environmental protection

Voroshylova N.V, Cand. Sc. (Biol.), Assoc. Prof.

Department of Ecology and environmental protection

Dneprovsk State Agrarian and Economical University

ECOSYSTEMIC APPROACH TO ASSESSING EFFECTIVENESS OF

RECULTIVATION

Technogenic edafotopes formed in the process of recultivation significantly

differ from zonal soils as for the level of their fertility (trophicity), physical, physical

and chemical, agrochemical and other ecologically important indexes. Heterogeneity

of soil and geochemical environment leads to a high variability of element

concentrations in the soil cover. Researching the balance of micro-elements is a

factor which determines productivity potential of cultivated crops.

During studying ways for restoring technogenically disturbed soils the first place

is taken by studying soil-forming processes. Soil-forming processes belong to

biophysical and chemical categories. Soil-forming agents are presented as living

organisms and products of their vital activities, water, oxygen, air, carbonic acid. The

most important components of the soil-forming process are as follows: 1)

transformation of minerals resented in rocks soil is formed of; 2) accumulation of

organic remains in rocks; 3) interaction of mineral and organic substances with

formation of complex organo-mineral compounds; 4) accumulation of biophilic

elements in the upper layer (including first of all elements of nutrition); 5) transfer of

soil-formation products into the soil profile by means of moisture flows.

Biological stage of recultivation is the final stage of restoration of disturbed

soils. Kinds of this stage include various methods of phytorecultivation with the use

of grass plantations, wood plantations and bush plantations [1] are aimed at formation

of ecologically balanced landscapes. On his stage of recultivation an important role in

formation of mechanisms of echosystem stability is played by soil mesofauna and in


58

particular by representatives of its saprotrophic complex (earthworms, enchitrides,

two-legged polygons etc.). In the result of their trophic and metabolic activity these

invertebrates make a significant contribution to the process of soil transformation [2].

It has been proved that the effectiveness of recultivated soil restoration is accelerated

if this soil is filled with coprolites of earthworms with simultaneous improvement of

the filled-up ground [3].

The purpose of the presented work consisted in assessing quality of

recultivated soils of Pokrovskyi Ore Mining and Processing Plant (Nikopol district of

Dnipropetrovsk region) concerning possibility of their economical use and suitability

for soil biota as well as in giving recommendations concerning further rational use.

On recultivated lands of Ordzhonikidze Mining and Processing Plant (OMPP)

it was determined that underlying layers influenced fertility of recultivated lands and

coefficient of influence is 0.97 (Table 1). Mechanical composition of recultivated

dump soils is characterized through composition of filled-up black earth layer as well

as through composition of underlying soils. Research of soil conditions was

performed by means of a series of soil cuts. Data collection and processing were

performed according to the following indexes: 1) thickness of the filled-up humused

layer (cm); 2) contents of humus in the filled-up layer (%); 3) contents of physical

clay in the filled-up humused layer and in the underlying layer (%) 4) granulometric

composition of one-meter thick filled-up layer; 5) salinity of the filled-up fertile layer

and underlying layers (degree); 6) composition and properties of underlying layers.

Mechanical composition of the filled-up chernozem is hard loamy one,

particles with diameter of less than 0.01 mm prevail (Table 1). Mechanical

composition of underlying layers is hard loamy one and clayey one. In average, in

the layer of 0–100 cm contents of physical clay (particles of 0.01 mm) is 52.9%.

Humus contents in the arable layer variates from 2.0% to 2.3% and is characterized

as a low one [4]. In the underlying maternal layer humus is presented in the residual

amounts and that is due to mixture of soil horizons of the usual black earth soil

during the technical stage of recultivation.


59

Table 1

Results of analysis of soil physical properties in the area of “OMPP” PJSC,

(2016., n = 5; х ± SD)

No

of c

ut Depth of

taking the

sample,

cm

Index of

horizons

Aqueous extract

dry remains, % anion-cation composition, mg-eq/100 g of soil

HCO3- Cl- SO4 2- Ca2+ Mg2+ Na+

1

0 – 10 H+Hp+Ph 0.076 ± 0.012 0.06 ± 0.011 0.73 ± 0.030 0.44 ± 0.022 0.73 ± 0.051 0.42 ± 0.024 0.08 ± 0.011

20 – 30 H+Hp+Ph 0.110 ± 0.011 0.83 ± 0.012 0.17 ± 0.011 0.62 ± 0.023 0.83 ± 0.032 0.72 ± 0.031 0.07 ± 0.010

40 – 50 H+Hp+Ph 0.338 ± 0.015 0.58 ± 0.040 0.58 ± 0.024 4.16 ± 0.162 2.91 ± 0.064 2.29 ± 0.051 0.12 ± 0.012

56 – 62 H+Hp+Ph 0.196 ±0.025 0.58 ± 0.010 0.62 ± 0.032 1.64 ± 0.050 1.14 ± 0.020 1.66 ± 0.036 0.04 ± 0.010

90 – 100 Рk 0.300 ± 0.012 0.58 ± 0.031 0.60 ± 0.030 3.23 ± 0.142 1.98 ± 0.015 2.18 ± 0.042 0.25 ± 0.010

2

0 – 10 H+Hp+Ph 0.208 ± 0.010 0.69 ± 0.031 0.69 ± 0.021 1.75 ± 0.036 1.56 ± 0.022 1.25 ± 0.020 0.32 ± 0.010

20 – 30 H+Hp+Ph 0.275 ± 0.032 0.71 ± 0.020 0.73 ± 0.031 2.75 ± 0.052 1.98 ± 0.026 1.14 ± 0.010 1.07 ± 0.022

40 – 50 H+Hp+Ph 0.218 ± 0.003 0.44 ± 0.024 0.73 ± 0.02 2.10 ± 0.040 1.98 ± 0.020 1.25 ± 0.011 0.04 ± 0.010

56 – 63 H+Hp+Ph 0.178 ± 0.001 0.48 ± 0.031 0.69 ± 0.011 1.71 ± 0.025 1.56 ± 0.021 1.25 ± 0.024 0.07 ± 0.010

90 – 100 Pk 0.187 ± 0.002 0.58 ± 0.041 0.73 ± 0.030 1.46 ± 0.010 0.94 ± 0.011 1.04 ± 0.010 0.79 ± 0.031

Analysis of aquatic extracts demonstrated that in composition of cations

calcium and magnesium are dominating. Sodium cations are presented in low

concentration and in the arable layer their concentrations reach the maximal value of

1.07 mg eq./100 g of soil at the depth of 23–30 cm of recultivated soil. But this value

is isolated and in most cases concentration of sodium cations in the arable layer does

not exceed 0.32 mg-eq/100 g of soil. Sulphates are dominating among anions and

chlorides and carbonates take a subordinate position (Table 2). At the depth of 90–

100 cm of the both soil profiles there is a certain increase of sodium concentration up

to 0.25 and 0.79 mg-eq/100 g of soil but at this depth toxic impact of sodium was not

determined.

According to indexes of dry remains presented as percentage salinization of the

arable layer of the recultivated lands are not observed as far as these indexes do not

exceed 0.30% at the depth of 0–10 cm of the both soil cuts (Arinushkina, 1970). In

the underlying layer of Cut 1 at the depth of 90–100 cm the index of dry remains is

0.30%, and so the soil at this depth is characterized as weakly salinized but this will

not influence genesis of recultivated soils as far as in conditions of watershed divide

there is almost no influence of groundwater on the soil profile. Results of analyzing


60

the aquatic extract of the soil Cut 2 proved that there is no salinization throughout the

profile of the recultivated lands [5].

Table 2

Results of analyzing chemical properties of soils of OMPP PJSC,

(2016., n = 5; х ± SD)

No

of c

ut

Depth of

taking the

sample,

cm

Index of

horizons

Aqueous extract

dry remains, % anion-cation composition, mg-eq/100 g of soil

HCO3- Cl- SO4 2- Ca2+ Mg2+ Na+

1

0 – 10 H+Hp+Ph 0.076 ± 0.012 0.06 ± 0.011 0.73 ± 0.030 0.44 ± 0.022 0.73 ± 0.051 0.42 ± 0.024 0.08 ± 0.011

20 – 30 H+Hp+Ph 0.110 ± 0.011 0.83 ± 0.012 0.17 ± 0.011 0.62 ± 0.023 0.83 ± 0.032 0.72 ± 0.031 0.07 ± 0.010

40 – 50 H+Hp+Ph 0.338 ± 0.015 0.58 ± 0.040 0.58 ± 0.024 4.16 ± 0.162 2.91 ± 0.064 2.29 ± 0.051 0.12 ± 0.012

56 – 62 H+Hp+Ph 0.196 ±0.025 0.58 ± 0.010 0.62 ± 0.032 1.64 ± 0.050 1.14 ± 0.020 1.66 ± 0.036 0.04 ± 0.010

90 – 100 Рk 0.300 ± 0.012 0.58 ± 0.031 0.60 ± 0.030 3.23 ± 0.142 1.98 ± 0.015 2.18 ± 0.042 0.25 ± 0.010

2

0 – 10 H+Hp+Ph 0.208 ± 0.010 0.69 ± 0.031 0.69 ± 0.021 1.75 ± 0.036 1.56 ± 0.022 1.25 ± 0.020 0.32 ± 0.010

20 – 30 H+Hp+Ph 0.275 ± 0.032 0.71 ± 0.020 0.73 ± 0.031 2.75 ± 0.052 1.98 ± 0.026 1.14 ± 0.010 1.07 ± 0.022

40 – 50 H+Hp+Ph 0.218 ± 0.003 0.44 ± 0.024 0.73 ± 0.02 2.10 ± 0.040 1.98 ± 0.020 1.25 ± 0.011 0.04 ± 0.010

56 – 63 H+Hp+Ph 0.178 ± 0.001 0.48 ± 0.031 0.69 ± 0.011 1.71 ± 0.025 1.56 ± 0.021 1.25 ± 0.024 0.07 ± 0.010

90 – 100 Pk 0.187 ± 0.002 0.58 ± 0.041 0.73 ± 0.030 1.46 ± 0.010 0.94 ± 0.011 1.04 ± 0.010 0.79 ± 0.031

So, during analysis of aquatic extracts of recultivated soils contents of water

soluble salts in the filled-up black earth layer did not exceed the threshold of toxicity

throughout the territory of the area. In order to determine the yield class grade of

recultivated soils on the territory of dump the presented indexes of their properties

were used (in average throughout the area).

In the result of the technical stage of recultivation artificial recultivated soils

were obtained. According to their characteristics these soils are similar to initial zonal

soils located in this area before mining activities. Despite the fact that such soils have

a slightly lesser fertility, greater density and higher contents of carbonates in lower

horizons they can be used for agricultural purposes. Compensation factors for

underlaying and salination have almost no effect on results of assessing and this

proves that its main physical and chemical properties of recultivated soils are close to

respective characteristics of natural soils. The obtained results prove that artificially

created soils on the recultivated territory of Zaporizhia dump OMPP will in future

have ecological conditions favorable for vital activities of soil invertebrates.


61

Reference

1.Lovinska V., Sytnyk S., Kharytonov M., Loza I. (2016) Features of pine

stands function in Dnieper North Steppe, Ukraine.The Journal "Agriculture and

Forestry",Vol. 62, Iss. 1, рр. 155-163.doi: 10.17707/AgricultForest.62.1.18

2.Eisenhauer, N.(2010). The action of an ecosystem engineer: identification

of the main mehanizms of earthworm impacts on soil microarthropods.

Pedobiologia, 53(I), 343-352/

3.Kulbachko Y. L., DidurО. А., Loza I. M., Kryuchkova A. I. (2016) Effects

of saprophages (Earthworms, Lumbricidae, and Millipedes, Diplopoda) on ecosystem

services implementation: optimization of some ecological functions in remediated

soil.In: Issues of the ecosystem services provided by animals under anthropogenic

pressure within Ukrainian steppe: monogr. / Ed. by O. Y. Pakhomov. – Vienna: ―East

West‖ Association for Advanced Studies and Higher Education GmbH. – Сh. 4. –P.

62-87.

4. Руководство по химическому анализу почв / Е.В. Аринушкина. – М.:

Изд-во МГУ, 1970.- 487 с.

5.V.I. Chorna, N.V. Voroshilova, І.M. Loza. The ways to increase

productivity and improve biogeochemical structure of anthropogenically affected

soils Аssociation agreement:from partnership to cooperation (collective monograph,-

Hamilton, Canada. - 2018.- C.217-221


62

Havryliuk O. V., senior lecturer

O.M. Beketov National University

of Urban Economy in Kharkiv

ABOUT THE POSSIBILITY OF THE USE OF HEAVY METALS AS AN

ENVIRONMENTAL POLLUTION INDICATOR

Groundwater pollution occurs as a result of human economic and industrial

activities. In connection with the widespread use of groundwater for drinking

purposes, the value of their quality has increased significantly [1]. Therefore, the

study of changes in the chemical composition of the groundwater is currently one of

the urgent problems in ecological hydrogeology.

One of the main indicators of changes in groundwater quality are heavy metals

(chromium, manganese, iron, cobalt, nickel, copper, zinc, mercury, lead, etc.). This

article presents a study of heavy metals in the groundwater of Kharkiv.

Kharkiv is a large industrial center of Ukraine, on the territory of which

industrial and civil buildings and structures are being exploited, new facilities are

being built, and a large transport network is also located. Against the background of

increasing technogenic load on the natural ecosystem, the problem of the drinking

water quality is particularly acute [1].

As an alternative source of drinking water supply, the urban population uses

the groundwater of the springs, of which there are over 25. In the city, these waters

mainly belong to the Mezhigorsk-Obukhov aquifer. By chemical composition, they

are sulphate-bicarbonate and bicarbonate, less often bicarbonate-sulphate with mixed

cationic composition. Their mineralization ranges from 0.4 mg / dm3 to 0.8 mg / dm3

(very rarely up to 1 mg / dm3), and the pH ranges from 7.0 to 7.5. They are also

characterized by an increased iron content. The content of other trace elements and

heavy metals does not differ from the background content in the region [3, 4].

In the course of the research, the analysis of the content and distribution of

heavy metals was carried out using the methods of mathematical statistics. Thus, the


63

correlation analysis made it possible to split the indicators of the chemical

composition of groundwater (cationic-anionic composition, mineralization, pH,

heavy metals) into separate groups, depending on their migration routes and sources

of input. Cluster and factor analysis made it possible to determine the patterns of

distribution of heavy metals and their relationship with other elements of the

groundwater chemical composition [5].

The resulting material can be further used to build maps of the distribution of

heavy metals in the city of Kharkov. Analysis of the maps will allow an

environmental assessment of man-made changes in the natural environment.

Reference:

1. Saet Yu. E., Revich B. A., Yanin E.P., i dr (1990). Geohimiya

okruzhayushej sredy [Environmental Geochemistry], Moscow : Nedra, 335 p.

2. Revich B.A., Saet Yu.V. (1982). Metodicheskie rekomendacii po

geohimicheskoj ocenke zagryazneniya territorij gorodov himicheskimi elementami

[Guidelines for the geochemical assessment of the contamination of urban areas with

chemical elements], Moscow : IMGRE, 112 p.

3. Gavrilyuk O. V. (2006), Gidrogeohimiya litiya v prirodnyh i tehnogennyh

usloviyah [Hydrogeochemistry of lithium in natural and man-made conditions],

Vestnik Harkovskogo nacionalnogo universiteta, Seriya «Geologiya-geografiya-

ekologiya», No. 736, pp. 126–129.

4. Chomko D.F., Reshetov I.K., Chomko F.V., Chomko R.F. (2002),

Mnogomernyj statisticheskij analiz pri issledovanii tehnogennogo zagryazneniya

podzemnyh vod [Multivariate statistical analysis in the study of technogenic pollution

of groundwater], Geologeskij zhurnal, No. 2, pp. 78–80.

5. Chesalov S.M., Haustov A.P. (1986), Klassificirovanie mnogomernyh

obektov v gidrogeologii na osnove faktornogo analiza [Classification of

multidimensional objects in hydrogeology based on factor analysis], Vestnik

Moskovskogo universiteta, Seriya «Geologiya», No. 1, pp. 47-53.


64

Гнілуша Н.В., доцент кафедри ботаніки та екології

Криворізький державний педагогічний університет

САМООЧИЩЕННЯ ВОДОЙМ (НА ПРИКЛАДІ ГЕОБОТАНІЧНОГО

МЕТОДУ)

Водні екосистеми, які розташовані біля міських поселень, з давніх часів

служили для сплавлення побутових відходів. Біологічні можливості водних

екосистем настільки великі, що вони до певного моменту, використовуючи

кисень, розчинений у воді, самоочищались від побутового забрудненя.

Основним напрямком охорони водних ресурсів повинно стати очищення

стоків як промислових так і сільськогосподарських, так і комунальних.

Одночасно слід активніше впроваджувати технології, які б зменшували до

мінімума хімічні забруднення наземних і підземних вод[2].

Під самозабрудненням розуміють надмірний рівень продукції органічної

речовини, яка викликає погіршення якості води у водному об’єкті. Воно

найчастіше пов’язане з масовим розвитком фітопланктону до рівня «цвітіння»

води.

У природних водоймах, розташованих далеко від населених пунктів,

розвиваються типові для певних місцевостей біоценози: водорості, бактерії,

гриби, найпростіші вищі рослини й тварини. Ці біоценози перебувають у певній

біологічній рівновазі, властивій даним кліматичним та екологічним умовам.

Однією з найважливіших умов, необхідних для перебігу біологічних та

біохімічних процесів у напрямку самоочищення води є наявність у ній

розчиненого кисню.

Як самостійне спорудження для очищення стічних вод використовуються

біоставки, які бувають природнього і штучного походження.

Біологічні водойми, як кінцева ланка в процесах очищення стоків,

остаточно формують якість води, що скидається у водні об’єкти – річки, озера,


65

водосховища. Біологічні ставки, крім очищення від мінеральних речовин і

зважених часток, забезпечують високий рівень бактеріального самоочищення.

Самоочищення водойм відбувається завдяки способу вирощування

«водного гіацинту» - ейхорнії. Вона пригнічує розвиток патогенних бактерій,

не порушуючи біоценоз.

Дослідження, проведені з цією рослиною, показали, що ейхорнія

проявляє високу стійкість до іонів важких металів (свинець, кадмій, стронцій),

здатні до поглинання їх із водного середовища.

Можливості практичного використання властивостей і особливостей

ейхорнії в господарській діяльності включає такі напрямки:

- у режимах гідроботанічного доочищення (самоочищення) водного

середовища;

- у зниженні токсилогічних і бактеріологічних показників води;

- у біофільтруванні об’ємів вод та водовипусків в інші водні об’єкти;

- у створенні та підтриманні базових кількостей рослин для

оперативного сезонного використання в надзвичайних локальних ситуаціях[ 1 ].


1. Демченко А.І. Реалізація способу очищення водойм/ А.І. Демченко.-

Проблеми екології та екологічної освіти; матеріали УШ Міжнародної науково-

практичної конференції.- Кривий Ріг: Видавничий дім, 2009. – 300 с.

2. Кучерявий В.П. Екологія /В.П. Кучерявий.–Львів: Світ, 2000 –500 с.


66

Лихолат Ю. В., доктор біологічних наук, професор

Дніпровський національний університет ім. Олеся Гончара

Савосько В. М., кандидат біологічних наук, доцент


Бєлик Ю. В., аспірант кафедри фізіології та інтродукції рослин

Дніпровський національний університет ім. Олеся Гончара

АДВЕНТИВНІ ДЕРЕВНІ ВИДИ ГРАНІТНИХ КАР’ЄРІВ

М. КРИВИЙ РІГ

Науковцями були проведені численні і багаторічні дослідження

спонтанного рослинного покриву девастованих земель. Однак впродовж

тривалого часу поза увагою дослідників залишається аналіз видового складу,

апофітної та антропофітної фракції дерев і чагарників гранітних кар’єрів

Криворіжжя [3]. Проблема збереження фіторізноманніття і створення

сприятливих умов для життя людини набула в наш час глобального значення.

Саме тому, доцільним вивчення закономірностей самозаростання і

синантропних характеристик деревно-чагарникових рослин на девастованих

землях гранітних кар’єрів Криворіжжя як теоретичної основи фітооптимізації

навколишнього природного середовища.

Мета роботи – з’ясувати видовий склад та структуру адвентивної фракції

деревних рослинних угруповань й чагарникових видів рослин території

гранітних кар’єрів м. Кривий Ріг (Дніпропетровська обл.).

Матеріалами роботи слугували результати власних польових досліджень,

які виконували на території девастованих земель Коломоївського, Жовтневого

та Карачунівського гранітних кар'єрів Криворізького залізорудного регіону.

У польових умовах на 17 пробних ділянках з контрастними екотопічними

умовами, маршрутним та рекогносцирувальним методами визначали

пооб’єктний флористичний склад деревних та чагарникових видів, який

уточнювали за визначником [1]. У роботі користувались номенклатурою родів


67

та родин за С. К. Черепановим [4]. Аналіз розподілу видів апофітних та

антропофітних (адвентивних) фракцій здійснено за рекомендаціями

В. В. Протопопової [2].

Аналіз отриманих результатів показав, що в межах території гранітних

кар’єрів Криворіжжя виявлено 34 види деревних рослин і чагарників, які

належать до 25 родів та 15 родин. Провідне місце в флорі цих рослин займають

родини розові (Rosaceae Juss.) – 8 родів й 8 видів, маслинові (Oleaceae

Hoffmanns. & Link.) – 3 роди і 8 видів, вербові (Salicaceae Mirb.) – 1 рід і 5

видів, кленові (Aceraceae Juss.) – 1 рід і 5 видів, а також в’язові (Ulmaceae Mirb.)

– 1 рід і 3 види.

Встановлено, що серед дерев і чагарників девастованих земель гранітних

кар’єрів Криворіжжя за кількістю дещо переважають «немісцеві» алохтонні

види (55,88 %) порівняно з автохтонними (44,12 %). Всі алахтонні види, які

природно зростають на девастованих землях є адвентивними видами.

Серед адвентивних деревних видів рослин і чагарників, які зростають в

природних умовах на девастованих землях гранітних кар’єрів Криворіжжя, за

часом їхнього занесення переважають неофіти (69-80 % від загальної кількості

видів), які потрапили до України в XVIII-XIX ст. Другою за чисельністю

фракцією є еунефіти – види, які потрапили в Україну у ХХ ст. одночасно з

масштабними змінами природного середовища регіону. Ця фракція

адвентивних видів рослин домінує на девастованих землях Коломоївського (18

%) та Жовтневого (31 %) гранітних кар’єрів. На теренах Карачунівського

кар’єру другою за чисельністю фракцією виявлені археофіти (види, які

потрапили в Україну до ХVIII ст.) – 13 %. Серед антропофітних (адвентивних)

деревних видів рослин і чагарників девастованих земель гранітних кар’єрів

Криворізького регіону за способом занесення переважають ергазіофіти – 73-88

%. Значно меншою є частка участі в цьому атнропофітному спектрі ксенофітів,

що становлять 17-27 %. Найменшою кількістю представлені аколютофіти – до

2,5 %, які потрапили також внаслідок неумисної діяльності людини.


68

Таким чином, на девастованих землях гранітних кар’єрів Криворіжжя

природно виростають 34 види дерев і чагарників з 25 родів, 15 родин. Ці види

дерев і чагарників, як синантропні рослини, поділяють на апофітну (автохтонні

види) та антропофітну, або адвентивну (автохтонні види) фракції. Частка участі

адвентивної фракції становить 19 видів (55,88 %). Серед адвентивних деревних

видів рослин і чагарників переважають за часом занесення – неофіти, способом

інвазії – ергазіофіти, ступенем адаптації – ергазіофіти та епекофіти. Визначено,

що серед них інвазійно найактивнішими і небезпечними для природних

екосистем регіону виявились айлант найвищий (Ailanthus altissima (Mill.)), клен

ясенолистий (Acer negundo L.), маслинка вузьколиста (Elaeagnus angustifolia L.)

та робінія звичайна (Robinia pseudoacacia L.). Їх використання для

фіторекультивації потребує додаткової уваги та обережності.


1. Определитель высших растений Украины / Д. Н. Доброчаева, М. И.

Котов, Ю. Н. Прокудин, А. И. Барбарич. – 2-е изд. – Київ: Фитосоциоцентр,

1999. – 546 с.

2. Протопопова В. В. Види-трансформери у флорі Середнього

Придніпров’я / В. В. Протопопова, М. В. Шевера, М. М. Федорчук, В. Л.

Шевчик // Укр. ботан. журн. – 2014. Том 71, № 5. С. 563-572.

3. Савосько В. Екологічна та геологічна зумовленість поширення дерев і

чагарників на девастованих землях Криворіжжя / В. Савосько, Ю. Лихолат,

К. Домшина, Т. Лихолат // Journal of Geology, Geography and Geoecology. –

2018. – 27 (1), 116-130. Doi: 10.15421/111837.

4. Czerepanov, S. K. Vascular plants of Russia and adjacent states (the former

USSR). Cambridge: Cambridge university press, 1995. – 152 pp.


69

Суярко В.Г., проф, доктор г-м. наук,

Єрофєєв А.М., аспірант

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна

Стебельська Г.Я., к. г. н.

Український науково-дослідний інститут природніх газів

ПРО ВМІСТ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ У НАФТАХ УКРАЇНИ

Присутність важких металів (V, Ni, Co, Pb, Zn, Hg та ін) у нафтах з різних

нафтогазоносних провінцій України є актуальною науково-практичною

проблемою. Вирішення її дозволяє, з одного боку, ширше розглянути генезис

нафт Дніпровсько-Донецької та Прикарпатської нафтогазоносних провінцій, а з

іншого – визначити екологічні ризики використання цих нафт як сировину для

виробництва нафтопродуктів і, в першу чергу, бензину та дизельного палива.

Нами було відібрано проби різних за місцем знаходження, глибиною

залягання та фізико-хімічними особливостями нафт з обох цих провінцій для

аналізу на присутність важких металів методом хвилево-дисперсійної

спектрометрії на приладі СПРУТ СЕФ 01М1. Результати аналізів наведені у

таблиці 1.

Таблиця 1

Вміст важких металів у нафтах

Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна провінція Прикарпатська нафтогазоносна

провінція

Сагайдацьке Кибицівське Битків-Бабченське

№

св. 1 13 5 51 52 56 1 4,7 23 3 6

Al 20 45 - 80 75 55 40 100 50 55 35

P 50 - 140 130 80 120 110 220 160 - 200

S,

%

15,4 - 20 - - - - - - 17,0

Ti 155 90 215 220 95 220 300 175 300 225 135

V 17 23 16 31 17 18 28 26 28 31 23

Cr 10,2 7,1 8,3 9,0 8,3 7,1 13,1 8,3 8,3 6,5 5,8


70

Продовження таблиці 1 Ga 20 10 23 31 11 24 31 21 31 32 13

M

n

- 0,95 - - 0,55 0,65 0,60 - - - -

Fe 13,3 13,5 5,5 4,3 5,2 3,8 5,7 15,9 30,0 21,0 13,0

Co 1,7 1,3 1,9 2,8 1,8 1,2 2,3 2,9 1,2 - 1,9

Ni 0,85 2,3 6,4 8,6 6,5 8,0 9,5 18,4 19,6 1,8 20,8

Zn 3,4 5,2 2,9 2,6 4,8 3,3 3,5 3,9 3,1 1,4 2,9

Hg 1,0 3,0 - 3,4 0,7 - 1,4 - 3,4 - -

Pb 1,9 0,5 2,4 2,0 1,2 0,5 3,3 - 2,7 2,4 -

Аналіз результатів свідчить про існування тенденції, за якої зі

збільшенням глибини залягання у нафтах підвищується вміст важких металів.

Визначено, що сумарні концентрації важких металів є вищими у нафтах, що

відбиралися із свердловин, пробурених поблизу тих ділянок зон розломів, на

яких спостерігаються активні процеси новітнього і сучасного

тепломасоперенесення.


1. Стебельська Г. Я. Геологічні передумови розвідки та розробки покладів

високов’язких нафт та природних бітумів / Г. Я. Стебельська. – Х.: Вісник

Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : Геологія

– Географія – Екологія. - 2015. - № 1157, Вип. 42. - С. 53-57.

2. Шнюков Є. Ф. Ванадій та нікель в природних нафтах Азії, Африки,

Європи, Північної та Південної Америки / Є. Ф. Шнюков, П. Ф. Гожик, В. А.

Краюшкін, та ін. – К.: Доповіді Національної академії наук України, 2007. - №3.

ст. 137-141.

3. Hodgson G. W. Vanadium, nickel and iron trace metals in crude oils of

Wectern Canada / Amer. Assoc. Petrol. Geol. Bull. – 1954. №12. – Р. 2537-2554.


71

Перерва В.В., асистент кафедри ботаніки та екології

Кравцов О., студент


ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ВПЛИВУ СТИМУЛЯТОРІВ РОСТУ НА

МОРФОМЕТРИЧНІ ПОКАЗНИКИ ПРОРОСТКІВ

Регулятори росту знаходять все більше застосування в сучасних

технологіях виробництва продукції рослинництва, активно впливають на обмін

речовин рослин, їх ріст і морфогенез [2]. Метою даної роботи було виявлення

впливу різних стимуляторів росту: Plantafol, Циркон, Grandis та Епін-екстра на

морфометричні показники проростків Raphanus sativus L.

Морфометричні дослідження рослин проводилися за загальноприйнятими

методиками [1]. Враховували частку пророслого насіння та довжину кореня та

пагону. Стимулюючий ефект розраховували враховуючи морфометрію

проростків у контролі (дистильована вода).

Аналіз даних стимулюючого ефекту виявив різний вплив стимуляторів

росту на морфометричні показники проростків (рис.1).

Рис. 1. Морфометричні показники проростків Raphanus sativus L. за дії різних

стимуляторів росту.

29,00

10,6315,63

31,1333,83

-8,98-14,27 -16,40 -14,20

-17,93-20,00

-10,00

0,00

10,00

20,00

30,00

40,00

Контроль Plantafol Циркон Grandis Епін-естра

Довжина пагону, мм Довжина корінця, мм


72

Аналізуючи дані морфометрії проростків, можна зрбити такі висновки:

1. Усі досліджувані стимулятори росту сприяють кращому

коренеутворенню. Наприклад, стимулюючий ефект на формування коренів

проростків Raphanus sativus L. при дії Plantafol та Grandis складає близько 58%,

значно кращі показники стимулюючого ефекту на кореневу систему мають

Циркон та Епін-екстра – 82,7 та 99,8% відповідно.

2. Не усі стимулятори росту мають однаково стимулюючий вплив на

формування надземної та підземної частини проростків. Зокрема, Grandis

характеризується доволі низьким значенням стимулюючого ефекту на

формування пагонів (надземної частини проростків) – 7,3%, Епін-екстра 16,7%.

А такі стимулятори, як Plantafol та Циркон чинили навіть пригнічуючий ефект

на формування надземної частини проростків, тобто мали виключно

коренестимулюючий вплив.

3. Усі досліджувані стимулятори росту можуть бути використані з

метою покращення коренеутворення при вегетативному розмноженні,

черенкуванні тощо.

4. Деякі стимулятори роста (Grandis та Епін-екстра) можуть бути

використані як такі, що здатні стимулювати ростові процеси як кореневої

системи, так і пагону і рослини в цілому.


1. Бессонова В.П. Практикум з фізіології рослин. Дніпропетровськ:

РВВДДАУ, 2006. 316 с.

2. Войцехівська О.В., Капустян А.В., Косик О.І. Фізіологія рослин:

практикум. Луцьк: Терен, 2010. 420 с.


73

NAUKI PSYCHOLOGICZNE

Савицька О.В., к.психол.н., доцент кафедри психології освіти,

Кам’янець-Подільський національний університет

імені Івана Огієнка

РОЗВИТОК ЕТНОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЯК

СКЛАДОВА ОСОБИСТІСНО-ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ

МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА

Освітній процесу у закладі вищої освіти повинен спрямовуватися на

становлення цілісної особистості фахівця, зокрема, його властивостей як

суб’єкта національної культури. В структурі професійної компетентності

майбутнього фахівця особливе місце займає етнокультурна компетентність. У

сучасній психологічній науці під етнокультурною компетентністю розуміють

сукупність знань, уявлень про інші культури, яка реалізуються через знання,

установки, моделі поведінки, що забезпечують ефективну взаємодію з

представниками цих культур [1; 3]. Вона пов’язана з іншими проявами етнічної

особистості: етнічною ідентичністю, етнічною толерантністю, етнічною

самосвідомістю тощо.

Для з’ясування рівня розвитку етнокультурної компетентності та його

зміни в процесі професійної підготовки нами було сплановано та реалізовано

експериментальне дослідження.

При розробці програми дослідження ми виходили з того етнічна

толерантність ґрунтуючись на визнанні та прийнятті етнокультурного

різноманіття створює передумови для розуміння інших народів, розширення

меж етнічного досвіду і знання, тобто за визначенням Т.В.Поштарьової,

етнокультурна компетентність та етнічна толерантність утворюють двоєдину

сутність. В цій єдності етнічна толерантність характеризує ціннісну орієнтацію

особистості, а етнокультурна компетентність виступає її діяльнісною

характеристикою [2].


74

В нашому дослідженні використовувалися експрес-опитувальник «Індекс

толерантності» Г.У.Солдатової, О.А.Кравцової, О.Е.Хухлаєва, Л.А.Шайгерової

і методика діагностики типів етнічної ідентичності Г.У.Солдатової,

С.В.Рижової [4] та тест «Хто Я? 20 речень» М.Куна і Т.Мак-Партланда.

Вибірка складалася зі студентів 1, 2 та 4 курсів спеціальностей українська

мова і література (108 студентів) та дошкільне виховання (38 студентів).

В ході експерименту студентами було виділено 430 компонентів, які

характеризували їх самоставлення. Варто відзначити високу частоту збігу

самохарактеристик у студентів обох груп (за спеціальностями); як правило,

відмінності у висловлюваннях спостерігалися у 67,1 % після 6-11 твердження.

До першої групи (функціональні компоненти), було віднесено всі самоописи

себе як суб’єкта діяльності: педагог, вихователь дитячого садка, студент,

виборець тощо. Їх виявилося за обома групами респондентів 15,8 %. До другої

групи (об’єктивні компоненти) було віднесено статусні та рольові

характеристики, такі, як наприклад, людина, особистість, хлопець/дівчина,

чоловік (дружина, жінка), донька/син, внук тощо. Вони склали 23,3 % всіх

самохарактеристик. Найбільша кількість самохарактеристик — 60,9 % було

віднесено до третьої групи (емоційні компоненти). Вони описували ставлення

досліджуваних до себе, їх самооцінку. Це, зокрема, такі характеристики: весела,

доброзичлива, дбайлива, приваблива, люблю танцювати, чарівна, старанна

тощо.

Варто зазначити, що у 66,7 % опитаних першої групи (майбутні вчителі

української мови та літератури) були зафіксовані висловлювання, які свідчать

про значущість етнічного «Я». Зокрема, це самохарактеристики, які описують

національність, етнічну і расову належність, а також громадянство та

громадянські права. З-поміж студентів-вихователів таких висловлювань

виявлено лише 15,7 % і лише у студентів першого курсу, у студентів 4 курсу

таких самоописів не виявлено. Варто також відзначити, що це здебільшого

емоційні компоненти самоописів. Тоді як студентами-філологами

формулювалися переважно функціональні характеристик з орієнтацією на


75

майбутню діяльність та об’єктивні, які описували належність до групи або

цілого, навіть у емоційному компоненті присутнє етнічне забарвлення у вигляді

характеристик «люблю Україну», «відданий своєму народу», «патріотка своєї

країни» тощо.

Середній рівень етнічної толерантності виявлено у 81,5 % респондентів, а

у 18,5 % – низький рівень. Водночас серед студентів першого курсу низький

рівень етнічної толерантності виявлено у 28,8 % респондентів. Варто відмітити,

що середнє значення індексу толерантності незначно вище у студентів 4 курсу

обох напрямів підготовки (83 против 87). Було встановлено, що показники, які

відображають рівень етнічної, особистісної і соціальної толерантності у

респондентів-першокурсників виявилися дещо нижчим, ніж у студентів-

випускників.

У 58,2 % респондентів спостерігається позитивна етнічна ідентичність; у

4,8 % — етнофанатизм, а у 32,8 % досліджуваних виявлено, що позитивна

етнічна ідентичність та етнофанатизм домінують одночасно; у 4,8 % опитаних

домінує етноіндиферентність; решта три типи етничної ідентичності виявлені

не були. Варто зазначити, що домінування такого типу етнічної ідентичності як

етнофанатизм, пов’язано з низьким рівнем етнічної толерантності.

Отже, результати нашого дослідження дозволяють зробити такі висновки:

Етнічна ідентичність є стійким особистісним утворенням, яке водночас

впливає на формування етнокультурної компетентності. Зміст професійної

підготовки позначається на трансформації етнічної самосвідомості. Постійна

взаємодія з продуктами духовної культури українського народу, викликана

потребою професійної підготовки майбутніх вчителів української мови і

літератури актуалізовує етнічне «Я» значно більше, ніж, наприклад, у випадку

зі студентами-майбутніми вихователями дитячих садочків. Це призводить до

змін у розвитку етнічної ідентичності.

Основою етнічної толерантності, а, отже, і етнокультурної

компетентності є позитивна етнічна ідентичність. У майбутніх педагогів

виявлено середній рівень етнічної толерантності і домінування позитивної


76

етнічної ідентичності. Домінування етнофанатизму пов’язано з низьким рівнем

етнічної толерантності.

Отримані нами результати дослідження дозволяють стверджувати, що

позитивна етнічна ідентичність майбутніх педагогів визначає вибір способу

поведінки індивіда, стимулює його до вивчення та збереження історичного

досвіду свого народу та опанування рідною мовою та визначає інтерес до інших

народів.

Забезпечити цілеспрямований розвиток етнокультурної компетентності і,

водночас, сприяти формуванню етнічної толерантності в процесі професійної

підготовки майбутніх педагогів можна змінивши та доповнивши зміст освіти,

включаючи студентів у полікультурне середовище, змушуючи їх діяти та

поводити себе у різноманітних навчальних, професійних ситуаціях як

представники свого етносу тощо.


1. Лебедева Н.М. Межкультурный диалог: тренинг этнокультурной

компетентности / Н.М. Лебедева, О.В. Лунева, Т.Г. Стефаненко. — М.: РУДН,

2003. — 278 с.

2. Поштарева Т.В. Формирование этнокультурной компетентности

учащихся в полиэтнической образовательной среде: автореф. на … доктора пед.

наук. 13.00.01 общая педагогика, история педагогики. Владикавказ, 2009. 24 с.

3. Поштарева Т.В. Формирование этнокультурной компетентности //

Педагогика. — 2005. — № 3. — С.35-42.

4. Психодиагностика толерантности личности / под ред. Г.У.Солдатовой,

Л.А.Шайгеровой. — М.:Смысл, 2008. — 172 с.


77

Шеленкова Н.Л., к.психол.н., доцент кафедри психології



АНАЛІЗ ДОСЛІДЖЕНЬ ВПЛИВУ РЕКЛАМИ НА ЦІННОСТІ

СУЧАСНОЇ МОЛОДІ

В юнацькому віці значний вплив на розвиток особистості мають її

ціннісні орієнтації, які складають той комплекс психологічних феноменів, який

визначає розвиток особистості та професійної мотивації діяльності молоді та

формується під психологічним впливом різних детермінант, однією з яких є

реклама.

Існує низка суперечностей у вивчення ефективності впливу реклами на

цінності сучасної молоді:

• потребою особистості молодої людини в самоствердженні, творчій

самореалізації та відсутності чіткої системи цінностей як у самої особистості,

так і в сучасному менталітеті суспільства;

• можливостями психологічного впливу реклами на аксіологічну сферу

сучасної молоді та нерозробленістю психологічного контенту реклами;

• необхідністю підвищення ефективності психологічного впливу реклами

на цінність сучасної молоді та нерозробленістю психологічних засад впливу

реклами на цінності сучасної молоді [1].

Проблема розробки психологічних засад впливу реклами на ціннісні

орієнтації сучасної молоді розкривається з позицій соціально-психологічного

підходу як актуальної психологічної проблеми особистості, групи та соціуму.

Питання ціннісних орієнтацій вивчали філософи, соціологи, психологи,

серед них К.А. Альбуханова-Славська, О.Г. Дробницький. А.Г. Здравомислов,

І.С.Кон, М.Н. Руткевич, М.Х.Титма, В.П. Тугаринов, В.Я. Ядов та інші.

Вплив сучасних засобів масової інформації на розвиток світогляду молоді

вивчали такі автори як Л.У. Киямова, І.В. Жилавська, О.Н. Савинова та інші.

Дослідження з даної проблеми можна умовно поділити на три напрямки:


78

- дослідження генезису реклами, у контексті яких відзначається її зв’язок

з розвитком західної культури (В.В. Єрмаков, Б.І.І., Музикант, Н.В. Старих,

В.В. Ученова) дозволяє визначити соціально-психологічні, економічні та

естетичні засади розвитку рекламної діяльності і на основі цього

виокремлюють етапи її становлення;

- дослідження теорії реклами – в необіхеріоризмі («теория обмена» Г.

Хоманса), когнітивної психології («теория когнітивного диссонансу» Л.

Фестингера, В. Блюменфеяд, О. Кюльпе, І. Лисинський, К. Марбе, А. Рейсвиц ,

У.Дж. Скотт, Д. Старч, К. Шульте та ін.), в результаті яких було зроблено

висновок про вибірковість особистістю сприйняття реклами;

- дослідження поведінки споживачів та впливу психологічних чинників

на вибір товару та сприйняття реклами проводилися в основному у межах

діяльністного підходу, крім того вивчалася приналежність реклами до масової

інформації та характеру впливу, що надається текстами реклами

(Е.Л.Головлева, Е.Е.Е. Медведева, Р.І. Мокшанцев, В.Л. Полукаров, Є.В. Ромат,

А.В. Рябчук, В.В. Ученова, В.В. Ушаков, С.А. Юсупов) [2].

Необхідно відмітити, що у зв’язку з безперервним розвитком реклами,

мас-медіа та інформаційних технологій, розширенням їх впливу на ціннісні

орієнтації молоді перспективними є подальші дослідження по цій проблемі.


1. Власов П.К. Психология в рекламе / Под.ред.к.п.н. П.К. Власова – 2-е

издание. – Х.: Узд-во Гуманітарний центр, 2007. – 320 с.

2. Психологічний вплив реклами / Набока І. http//www.aratta.org.ua/

news_ua.php?id=265


79

Міщенко М. С., к. психол. н., доцент кафедри психології,

Руденко С. Г., магістрантка,



ПСИХОЛОГІЧНА ПІДГОТОВКА БІЙЦЯ ДО ЕКСТРЕМАЛЬНИХ

УМОВ

Недостатній розвиток адаптивних здібностей до стресогенної ситуації та

стресу загалом, невміння регулювати свої психічні й психофізіологічні стани

можуть призводити до серйозних негативних наслідків як для діяльності, так і

для психічного й фізичного здоров’я бійця.

Уникнути таких наслідків можна завдяки створенню комплексної та

міцної системи психологічного забезпечення. У зв’язку з цим розробка

теоретичних і практичних питань психологічного забезпечення діяльності в

екстремальних умовах є одним з найважливіших завдань.

Психологічна підготовка – це спеціально організований цілеспрямований

процес формування професійно важливих якостей (адаптивність до стресу,

професійна надійність) і професійно важливих знань, умінь і навичок

адаптивної копінг-поведінки, управління неадаптивними і дезадаптивними

станами, що виникають в екстремальних і надзвичайних ситуаціях професійної

діяльності [2].

При наявності потенційної загрози, небезпеки, незважаючи на відбір та

підготовку військовослужбовців, необхідний постійний психологічний

супровід фахівців у надзвичайних ситуаціях. Під психологічним

супроводженням безпечної професійної діяльності військових спеціалістів

розуміється комплекс специфічних заходів та засобів, які проводяться

командирами, офіцерами структур з морально-психологічного забезпечення з

метою підтримки високих морально-психологічних якостей


80

військовослужбовців, запобігання нещасних випадків, аварій та катастроф при

використанні бойової техніки та зброї.

Ключовим елементом психологічного супроводу є соціальна підтримка,

яка може бути інструментальною й емоційною. Емоційна підтримка дозволяє

висловити важкі емоції й почуття. Інструментальна – забезпечити інформаційну

підказку щодо способів подолання стресової ситуації. Соціальна підтримка є

важливим чинником розвитку адаптивних здібностей до стресу, а здатність

встановлювати підтримуючі стосунки – одним із структурних компонентів

адаптивності до стресу [1].

Отже, ефективність діяльності в екстремальних і надзвичайних умовах

обумовлюється такими базовими професійно важливими якостями, як

адаптивні здібності до стресу і психологічна стійкість.


1. Корольчук М. С. Соціально- психологічне забезпечення діяльності

у звичайних та екстремальних умовах / М. С. Корольчук, В. М. Крайнюк. –

Київ: «Ника-Центр», 2006. – 400 с.

2. Ягупов В. В. Військова психологія: Підручник. / В. В. Ягупов –

Київ: Тандем, 204. – 656 с.


81

Дуткевич Т.В. , к.психол.,

професор кафедри психології освіти

Камʼянець-Подільський національний університет

імені Івана Огієнка

ВЗАЄМОЗВʼЯЗОК ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ТА ТЕХНІКИ

УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У РОБОТІ ЗАКЛАДУ ОСВІТИ

Організаційна культура відіграє важливі функції як у забезпеченні

ефективної роботи, так і у розвитку закладу освіти, спрямована на підвищення

його трудового потенціалу та віддзеркалює його основні цінності (К. Камерон,

Р. Куїнн 1, Л.М.Карамушка та ін. 2). Сформована організаційна культура

дозволяє забезпечувати такі чинники ефективності роботи закладу освіти, як

залучення, скоординованість, адаптивність і місія (Д.Денісон 3).

Чим вищим є рівень розвитку феноменів організаційної цілісності, тим

більш сприятливим є стан соціально-психологічного клімату, більш чіткою і

функціонально доцільною є структура стосунків, вищим рівень партнерства і

згуртованості у професійній діяльності.

Техніка управлінської діяльності та організаційна культура закладу освіти

перебувають у структурному, динамічному та функціональному звʼязках.

Структурний звʼязок розкривається у тому, що техніка управлінської

діяльності, а точніше підбір з її арсеналу тих чи інших засобів і методів, є

складовою частиною організаційної культури закладу освіти.

Динамічний звʼязок полягає у тому, що техніка управлінської діяльності є

як результатом, так і чинником розвитку організаційної культури.

Функціональний звʼязок визначений тим, що реалізація ціннісно-цільових

(ментальних) складових організаційної культури відбувається за допомогою

певних засобів, методів і способів техніки управлінської діяльності.

Наприклад, організаційна культура, що побудована на засадах

демократизму, визначає використання демократичного стилю техніки


82

управлінської діяльності та спілкування у дусі творчої співпраці педагогів.

Однак, досить поширеними є випадки, коли ціннісно-цільові складові

організаційної культури та технічні засоби їх втілення є різноспрямованими, а

це закладає глибоку суперечність у процес управління закладом освіти,

гальмуючи його розвиток у запланованому напрямі. У закладі освіти, де

проголошуються демократичні цілі й цінності, а в управлінській діяльності

переважають репресивні методи, має місце розбалансованість управлінської і

організаційної культур.

Така ситуація породжує подвійні стандарти, лицемірство, недовіру,

нездорову конкуренцію у педагогічному колективі. Чому це трапляється?

Причини не лише у прихованому небажанні керівника діяти на демократичних

засадах, а і у простій відсутності у нього відповідних умінь і навичок, у

неспроможності подолати попередній тривалий досвід використання командно-

адміністративних методів.

За недостатньо сформованої техніки управління часто трапляється, що

реалізація хороших намірів керівника призводить до наслідків, протилежних

очікуваним. Наприклад, для керівника кожен педагог є унікальною цінністю,

він щиро поважає своїх підлеглих. Однак, може статись так, що відсутність

відповідних умінь і навичок призведе до того, що керівник, сам того не

бажаючи, образить підлеглого своїми невдалими висловленнями,

мовленнєвими зворотами.

З іншого боку, техніка управлінської діяльності керівника залежить від

стану організаційної культури закладу освіти, рівня культури комунікацій і

діловодства. Робота керівника спрямована на вивчення і вдосконалення

актуального стану організаційної культури закладу освіти. Він зобов'язаний

постійно дбати про позитивний суспільний імідж, забезпечення

конкурентоспроможності закладу освіти, а для цього своєчасно відчувати

необхідність внесення позитивних змін до його культури, мобілізуючи свої

організаторські й вольові зусилля, мистецтво аналізу і переконання

працівників.


83

І здійснити ці завдання, обрати дієву стратегію і тактику для

моделювання поступальних змін можна лише з огляду на конкретні умови

освітнього закладу. Звідси – потреба постійного творчого вдосконалення,

пошуку нових шляхів, методів і засобів досягнення бажаних результатів із

використанням сучасних технічних засобів. Володіння технікою управлінської

діяльності відбувається за постійної зміни процесу управління, його напрямів,

проблематики, активної взаємодії його різних етапів, стадій, операцій у

повсякденній практиці, що виявляє послаблення зв’язків у разі зміни зовнішніх

умов функціонування системи, асимілює нове, раціонально відкидає методи та

прийоми, що віджили, водночас, визначає межі, що забезпечують іншу

властивість процесу управління – інтеграційну як основну передумову

збереження сталості закладу освіти, його цілісності, а не руйнації шляхом

упроваджених змін.

Отже, без техніки управлінської діяльності ціннісно-цільові складові

організаційної культури не знаходять свого адекватного втілення у практиці

роботи закладу освіти й залишаються декларативними. Керівник повинен дбати

про те, щоб використовувана ним техніка управління відповідала цілям закладу

освіти, його власним професійним цінностям й за необхідності має оволодівати

новими методами і способами управлінської діяльності.

Література

1. Камерон К., Куинн Р. Диагностика и изменение организационной

культуры / пер. с англ. СПб.: Питер, 2001. 320 с.

2. Психологічні детермінанти розвитку організаційної культури:

Монографія / Л.М. Карамушка, О.В. Креденцер, К.В. Терещенко [та ін.] ; за ред.

Л.М.Карамушки. Київ: Педагогічна думка, 2015. 288 с.

3. Denison D.R. Corporate culture and organizational effectiveness. New York:

John Wiley & Sons. 1990.


84

Волков Д.С., к. психол. н., доцент кафедри загальної психології та

патопсихології,

Шелковникова Н.В., студентка

Дніпровський національний університет

ім. О. Гончара

РОЛЬ ТЕМПЕРАМЕНТУ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПРОФЕСІЙНОЇ

САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Багато концептуальних питань, пов’язаних з самореалізацією особистості,

у тому числі професійною, досліджені вітчизняними та зарубіжними вченими.

Проте сьогодні динамічно змінюється соціально-економічна ситуація,

розвиваються і модернізуються традиційні види діяльності, збагачується їх

зміст. Трансформації в суспільстві можуть стати як позитивним, так і

стримуючим фактором професійної самореалізації особистості. В нових умовах

є потреба в уточненні та конкретизації як вже обґрунтованих наукових

положень та емпіричних висновків відносно особливостей професійної

самореалізації особистості, так і мало досліджених аспектів даної проблеми.

Одним з таких аспектів виступають особливості впливу темпераментальних

характеристик людини на її професійну самореалізацію в залежності від типу

обраної професії.

Різні типи професій висувають неоднакові вимоги до своїх представників,

перш за все до їх індивідуально-психологічних характеристик, і відповідність

цим вимогам може значно впливати на особливості професійної самореалізації

людини, на задоволення від професійної діяльності. У нашому дослідженні ми

аналізуємо представників групи професій «людина-людина», для яких

важливими якостями виступають комунікабельність, впевненість у собі,

емпатійність, толерантність, емоційна стійкість. Соціономічні професії (типу

«людина-людина») передбачають постійну роботу з людьми та безпосереднє

спілкування в процесі професійної діяльності. Тому не дивно, що до

представників цих професій висуваються підвищені вимоги, оскільки об’єктом


85

праці є інші люди. Оскільки більшість дослідників згодні, що темперамент

виступає біологічним фундаментом, на якому формується особистість як

соціальна істота, і значною мірою визначає індивідуальний стиль діяльності, ми

проаналізували особливості взаємозв’язку темпераментальних характеристик

особистості з її професійною самореалізацією у сфері професій групи «людина-

людина».

Для визначення зв’язку між особливостями професійної самореалізації

особистості та типу темпераменту було проведене дослідження 32 осіб, що

працюють у сфері професій групи «людина-людина», віком від 35 до 50 років.

В якості психодіагностичних методик використано: багатовимірний

опитувальник самореалізації особистості С. І. Кудинова, особистісний

опитувальник Г. Ю. Айзенка (EPI).

Згідно з отриманими результатами досліджувані з високим рівнем

самореалізації в професійній сфері мають більш виражені показники за шкалою

«екстраверсія» (р<0.05), тоді як рівень нейротизму виявився однаковим у

представників виділених груп. Дані результати підтверджує також

кореляційний аналіз: коефіцієнт кореляції Пірсона між рівнем професійної

самореалізації та екстраверсії – 0,45 (р<0.01), між рівнем професійної

самореалізації та нейротизму коефіцієнт кореляції =- 0,07 (р>0.05).

Можемо зробити висновок, що високий рівень професійної самореалізації

осіб, що працюють у сфері професій групи «людина-людина», є більш

характерним для людей з екстернальним типом темпераменту. Ця властивість

темпераменту стимулює прояви активності суб’єктів, забезпечує віру в успіх та

позитивний настрій у професійній діяльності групи професій «людина -

людина». Отже як сангвінічний, так і холеричний типи темпераменту сприяють

більш ефективній самореалізації людини в соціономічних професіях.

Перспективним напрямом подальших досліджень вважаємо з’ясування

специфіки індивідуального стилю діяльності представників різних типів

професій з різними рівнями емоційної стійкості у зв’язку з проблемою

професійної самореалізації особистості.


86

Салюк М.А., к. психол. н., доцент кафедри загальної психології та


Юдінцева А.С., студентка



ПОНЯТТЯ АДАПТАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОСОБИСТОСТІ В

РОБОТАХ ЗАРУБІЖНИХ ТА ВІТЧИЗНЯНИХ ПСИХОЛОГІВ

Категорія «адаптація» відноситься до числа найважливіших понять у

філософії, медицині, біології та психології, вона характеризує динаміку

процесів, які спостерігаються при взаємодії будь-якого живого організму з

середовищем. Даний термін з'являється в науці в кінці 19 - початку 20 століття,

в дослідженнях видатних антропологів, фізіологів, філософів. Після публікації

досліджень Г. Сельє, присвячених проблемі стресу в 1936 році, центральним

положенням поняття адаптації стає розуміння гомеостазу, як ключового

механізму, що обумовлює динамічне підтримування балансу при взаємодії

організму з середовищем.

Адаптаційні можливості людини, в порівнянні з різними видами тварин,

розглядаються не тільки і не стільки з біологічних позицій, вони включають

розвинену соціальну систему відносин, що визначає найбільш широкий спектр

«гнучких ланок» адаптаційної системи. Таким чином, процес адаптації стає

системним поняттям і поширюється на сферу вивчення людини в

гуманітарному циклі соціальних і психологічних наук.

У роботах відомих психологів Г. Олпорта, А. Маслоу, К. Роджерса,

В. Франкла адаптаційний потенціал розглядався як сукупність адаптивних

властивостей особистості. Так, Р. Кеттелл розглядав особистість як систему

особистісних властивостей, що дозволяють прогнозувати поведінку людини.

Згідно з концепцією адаптаційного потенціалу особистості

А.Г. Маклакова, можна виділити в структурі даного феномену такі

характеристики: нервово-психічну стійкість, рівень розвитку якої забезпечує


87

толерантність до стресу; самооцінку особистості, що є ядром саморегуляції і

визначає ступінь адекватності сприйняття умов діяльності та своїх

можливостей; відчуття соціальної підтримки, що обумовлює почуття власної

значущості для оточуючих; рівень конфліктності особистості; досвід

соціального спілкування [5].

Подальші дослідження розширили уявлення про феномен адаптаційного

потенціалу і зумовили виникнення споріднених понять. Так Д.О. Леонтьєв

визначає «особистісний потенціал» як базову індивідуальну характеристику, як

стрижень особистості, який є інтегральною характеристикою рівня особистісної

зрілості, відображає міру подолання особистістю заданих обставин, в кінцевому

рахунку, подолання особистістю самої себе, а також міру прикладених нею

зусиль по роботі над собою і над обставинами свого життя [4].

Сучасний російський дослідник В.О. Кулганов із співавторами [3]

виділяють наступні складові адаптаційного потенціалу особистості: 1) рівень

розвитку цілеспрямованої активності та мотивації; 2) характер і зміст

актуальних психологічних проблем; 3) адекватність самооцінки і критичність

до своїх вчинків; 4) ставлення до людей або рівень соціальної інтеграції; 5)

ставлення до протилежної статі; 6) розвиток загального та соціального

інтелекту.

С.Т. Посохова припускає, що до адаптаційного потенціалу закладена

латентність адаптаційних здібностей, своєчасність й вектор реалізації яких

залежить від активності особистості. Особистісний адаптаційний потенціал

включає біопластичний, біографічний, психічний та особистісно-регуляторний

компоненти [6]. Згідно з дослідженнями О.М. Кокун [2] поняття особистісного

адаптаційного потенціалу характеризує рівень розвитку взаємопов'язаних

психологічних характеристик, що найбільш значущі для регуляції психічної

діяльності й процесу адаптації, і зумовлює величину діапазону факторів

зовнішнього середовища, до яких організм може пристосуватись

Посилаючись на роботу І.А. Андреєвої [1], можемо виділити основні риси

за якими характеризують поняття «особистісний адаптаційний потенціал»


88

сучасні дослідники: він розглядається як інтегральна змінна, що характеризує

сукупність індивідуально-психологічних ознак, що зумовлюють ефективність

психічної адаптації; має властивості складної системи, тому системний аналіз

виступає основним підходом до його дослідження; включає не тільки

експліцитні прояви адаптаційних здібностей, а й латентні властивості, які

можуть проявитися при зміні змісту, сили та напрямку впливу адаптогенних

факторів; пов’язаний з віково-психологічними особливостями, при цьому

власна активність особистості виступає в якості умови, що регулює міру

реалізації потенційних можливостей.


1. Андреева И. А. Современные тенденции адаптации субъекта в

социальной структуре мира / И. А. Андреева, А. М. Анохин // Вестник Санкт-

Петербургского университета МВД России − 2012. – №5 – С.543-548.

2. Кокун О. М. Оптимізація адаптаційних можливостей людини:

психофізіологічний аспект забезпечення діяльності : Монографія / О. М. Кокун.

– К. : Міленіум, 2004. – 265 с.

3. Кулганов В. А. Исследования адаптационного потенциала личности

у подростков и молодежи // Ананьевские чтения – 2005: материалы науч.-практ.

конф., 25-27 окт. 2005. – СПб. : Изд-во СПбГУ, 2005. – С. 578-580.

4. Леонтьев Д.А. Личностный потенциал как потенциал

саморегуляции // Личностный потенциал: структура и диагностика / Под ред.

Д.А. Леонтьева. М.: Смысл, 2011. 495 с. С. 107—130.

5. Маклаков А. Г. Личностный адаптационный потенциал: его

мобилизация и прогнозирование в экстремальных условиях / А. Г. Маклаков //

Психологический журнал. – 2001. – Т. 22. – №1. – С. 16-24.

6. Посохова С. Т. Психология адаптирующейся личности: моногр. /

С. Т. Посохова. – СПб. : Изд-во РГПУ им Герцена, 2001. – 240 с.


89



Агішева К.Д., студентка



ДЕКОМПРЕСІЯ ЯК ФОРМА ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ

Війна в Україні загострила проблему посттравматичного стресового

розладу (ПТСР) та активізувала пошуки найбільш ефективних методів

реадаптації військовослужбовців до звичайних умов життєдіяльності,

запобігання розвитку у них психологічних травм.

Однією з ефективних програм повернення військовослужбовців з війни,

що зарекомендувала себе у всьому світі є програма «Декомпресія». Дана

програма – форма психологічної реабілітації військовослужбовців, які

перебували в екстремальних (бойових) умовах службово-бойової діяльності,

яка складається із комплексу заходів фізичного і психологічного відновлення

організму людини. Згідно з програмою обов’язковими є такі заходи

психологічної реабілітації: медичний огляд, психодіагностика, дебрифінг,

ігрова діяльність, всебічне інформування, техніка оптимізації внутрішнього

потенціалу [1]. Наприкінці 2018 р. наказом Генерального штабу Збройних Сил

України була затверджена інструкція з організації психологічної декомпресії

військовослужбовців [1]. Зараз триває активне застосування даної програми із

залученням фахівців структур з морально-психологічного забезпечення,

військових капеланів, а також спеціалістів за іншими напрямками.

Метою нашого дослідження виступала емпірична перевірка

ефективності декомпресії як форми психологічної реабілітації

військовослужбовців. Дослідження проходило у вигляді квазіексперименту за

планом ex-post-facto із залученням двох груп військовослужбовців – учасників

АТО (20 учасників бойових дій віком від 21 до 53 років, які пройшли програму


90

декомпресії, були віднесені до експериментальної групи; ще 20 учасників

бойових дій даного вікового діапазону, які не брали участь у програмі

декомпресії, склали контрольну вибірку). Для вирішення поставлених завдань

були використанні методики: «Шкала оцінки впливу травматичної події»;

«Шкала психологічного стресу PSM25» Лемура-Тесье-Філліон; опитувальник

«Безперервність психічного здоров’я – коротка форма» в адаптації К. Кіза.

Статистична обробка здійснювалась за допомогою критеріїв U-Манна-Уітні та

кутового перетворення Фішера.

Результати порівняння двох груп дозволяють говорити про наявність

значущих розбіжностей за шкалами всіх застосованих методик (p<0,05).

Зокрема військовослужбовці, що пройшли реабілітаційний курс за методом

декомпресії, мають нижчі показники за субшкалами «вторгнення»,

«уникнення», «збудження» за методикою оцінки впливу травматичної події.

Також вони демонструють більш низький рівень стресових відчуттів за

методикою «Шкала психологічного стресу». В експериментальній групі

спостерігається нижча кількість учасників бойових дій, що демонструють

пригнічений тип соціального благополуччя (3 з 20) у порівнянні з контрольною

групою (10 з 20) (дані розбіжності статистично значущі за критерієм кутового

перетворення Фішера на рівні p<0,01).

Отже, результати дослідження свідчать, що програма декомпресії значно

вливає на психічний стан військовослужбовців після перебування у зоні

бойових дій і здатна сприяти ефективній соціально-психологічній реабілітації

українських воїнів.


1. Інструкція з організації психологічної декомпресії військовослужбовців

Збройних Сил України: наказ Генерального штабу Збройних Сил України від

27.12.2018 № 462 [Електронний ресурс] / Режим доступу до ресурсу:

https://dovidnykmpz.info/wp-content/uploads/2018/12/Nakaz-HSH-462-27.12.2018-

Dekompresiia-Instruktsiia.pdf

https://dovidnykmpz.info/wp-content/uploads/2018/12/Nakaz-HSH-462-27.12.2018-Dekompresiia-Instruktsiia.pdf

https://dovidnykmpz.info/wp-content/uploads/2018/12/Nakaz-HSH-462-27.12.2018-Dekompresiia-Instruktsiia.pdf


91



Іванченко В.І., студентка



ІМПЛІЦИТНІ КОМПОНЕНТИ САМОСВІДОМОСТІ

Здатність до самосвідомості і самопізнання – виняткове надбання

людини, яка усвідомлює себе як суб'єкт життєдіяльності. Підсумковим

продуктом процесу самопізнання є динамічна система уявлень людини про

себе, сполучена з їх оцінкою, названа терміном «Я-концепція». Вона

формується у людини в процесі соціальної взаємодії як стійке утворення й,

водночас, підвладне внутрішнім коливанням під дією різних факторів. Я-

концепція впливає на всі сторони життя людини: на емоційне самопочуття,

стійкість до стресів і ставлення до оточуючих, на особливості і характер

поведінки, на задоволеність роботою, навчанням, сімейними відносинами.

Більшість дослідників виділяють три компоненти самосвідомості:

самопізнання (пізнавальний компонент); самовідношення (емоційно-ціннісний

компонент); саморегуляція (дієво-вольовий компонент) [1]. Проте, рівнева

будова самосвідомості дозволяє припустити наявність двох підґрунть для

оцінки власної особистості – експліцитні уявлення та знання, та – на більш

глибинному рівні – імпліцитні знання, що базуються на індивідуальних

життєвих уявленнях. Таким чином, крім «явної» оцінки себе, існують також

«неявні» – імпліцитні уявлення людини про себе й інших, які в психології

отримали назву «імпліцитних теорій». Зазвичай експліцитні процеси

пов’язують із свідомістю, усвідомленням, контролем та довільністю. Вони

виступають як такі, що доступні вербалізації та самооцінці. Імпліцитні ж

процеси відносяться до сфери підсвідомого, до проявів, що нижче порога

усвідомлення, мають автоматичний характер та не контролюються. Вони не

доступні чіткій вербалізації й людина не усвідомлює їх існування [4].


92

Поняття імпліцитних теорій було введено в психологію Дж. Брунер і

Р. Тагіурі [2]. Спочатку об'єктом досліджень стали імпліцитні теорії

особистості як сукупність звичайних знань про психологію людини. Базою для

їх вивчення стала теорія особистісних конструктів Дж. Келлі [3].

За своєю сутністю імпліцитні теорії виконують регулятивну та

прогностичну функції, лежать в основі стереотипізації, каузальної атрибуції та

інших феноменів міжособистісного сприймання. Нарешті, імпліцитні теорії, як

один з найважливіших «базисів» становлення самооцінки, можуть відображати

діалогічну природу і поліцентризм самосвідомості. Ці теорії являють собою

орієнтири, на які спирається суб'єкт, при винесенні суджень про себе та інших

людей.

Таким чином, імпліцитні уявлення розглядаються як важливе підґрунтя

картини світу людини та значно впливають на її самосвідомість. Саме тому

дослідження імпліцитних компонентів самосвідомості є актуальною темою,

розробку якої значно гальмує дефіцит методів операціоналізації даного

конструкту. Психічні процеси, стани, властивості, особистість та Я-концепція

зазвичай вимірюються за допомогою самозвітів, які мають інтроспективний та

експліцитний характер. Отже, постає важливе та ще до кінця не вирішене

завдання розробки методик вимірювання імпліцитних уявлень людини.


1. Кон И.С. В поисках себя: Личность и ее самосознание / Кон И.С. – М.,

1984. – 335 с.

2. Bruner J.S., Tagiuri R. The perception of people // Lindsay G. (Ed.):

Handbook of social psychology. – Cambridge: Addison-Wesley, 1954. – Vol. 2. – P.

634-654.

3. Kelly, G. A. The psychology of personal constructs. London; New York,

1991.

4. Norman E. ―The unconscious‖ in current psychology // European

Psychologist, 2010, 15(3), P. 193–201.


93



Петренко Ю.С., студентка



ОСОБЛИВОСТІ СПРИЙНЯТТЯ ОБРАЗУ ВЕТЕРАНА АТО

СУЧАСНОЮ УКРАЇНСЬКОЮ МОЛОДДЮ

Станом на 01.05.2019 статус учасника бойових дій надано 368 861

громадянам України, які брали участь у збройному протистоянні на Донбасі

[1]. Через важкий військовий досвід значна кількість ветеранів АТО потребує

окремої медичної та психосоціальної допомоги. Реабілітацію та ресоціалізацію

військових ветеранів може ускладнювати їх перехід до цивільного життя, на

особливості перебігу якого значно впливає ставлення населення до учасників

бойових дій та сформовані в суспільстві стереотипи сприйняття образу

ветерана АТО. Саме тому дослідження особливостей сприйняття образу

ветерана АТО населенням України, зокрема молоддю, є актуальним та

важливим.

У емпіричному дослідженні прийняли участь 58 осіб віком від 18 до 25

років, 29 чоловіків та 29 жінок. Для вирішення поставлених завдань було

розроблено опитувальник «Як Ви сприймаєте ветерана АТО?» на основі

методики семантичного диференціалу.

За допомогою факторного аналізу даних було виокремлено 3 значущих

фактори, які пояснюють 47,96% сумарної дисперсії даних: 1) когнітивний

компонент (27,3 % від загальної дисперсії – відображує загальну позитивну

оцінку професіоналізму ветеранів АТО, їх сприйняття як здібних, таких, що

розвиваються, розумних, освічених, відповідальних, тощо); 2) поведінковий

компонент (13,0 % від загальної дисперсії – відображує загальну оцінку

активності поведінки образу ветеранів АТО, їх сприйняття як уважних,


94

активних, досвідчених, впевнених); 3) емоційний компонент (7,6 % від

загальної дисперсії – відображує сприйняття емоційної та особистісної

близькості до образу ветерана АТО).

Отже, результати факторного аналізу дозволяють виділити три основних

змінних, за якими різняться суб’єктивні уявлення досліджуваної молоді про

ветеранів АТО.

З метою визначення типів ставлення сучасної молоді до образу ветерана

АТО ми згрупували всіх досліджуваних на основі їх індивідуальних показників

за виділеними факторами сприйняття. Для цього був застосований кластерний

аналіз (метод k-середніх). В ході обробки даних досліджувані об'єднувалися в

кластери на підставі близькості між собою за показниками факторів сприйняття

образу ветерана АТО.

За результатами статистичної обробки даних нам вдалось намітити

можливість виділення трьох основних типів сприйняття учасників АТО серед

молоді: «здібний, проте пасивний», «активний та впевнений», «емоційно

відчужений». Отримані результати дозволяють сформулювати перспективи

подальших досліджень за обраною проблематикою. Так, корисним вважаємо

порівняння суб’єктивних уявлень про ветерана представників молоді та

старшого покоління українців, дослідження соціально-психологічних факторів,

що впливають на формування певних стереотипів щодо учасників АТО.

Дослідження в даному напрямку дадуть можливість сприяти формуванню

позитивного іміджу Збройних сил України, створювати умови для

посттравматичного зростання ветеранів АТО та зміцнення їх суб’єктивного

благополуччя.


1. Інформація щодо надання статусу учасника бойових дій

[Електронний ресурс] / Режим доступу до ресурсу: http://dsvv.gov.ua/dostup-do-

publichnoji-informatsiji/informatsiya-schodo-nadannya-statusu-uchasnyka-bojovyh-

dij.html

http://dsvv.gov.ua/dostup-do-publichnoji-informatsiji/informatsiya-schodo-nadannya-statusu-uchasnyka-bojovyh-dij.html




95

PRZEMYSŁ I ROLNICTWO

Гангур В.В., к. с.-г. н., професор

кафедри землеробства і агрохімії ім. В.І. Сазанова

Єремко Л.С., к. с.-г. н., доцент кафедри рослинництва

Полтавська державна аграрна академія

Сокирко Д.П., науковий співробітник ННЦ

Інститут землеробства НААН

ВПЛИВ АГРОТЕХНІЧНИХ ПРИЙОМІВ НА ФОРМУВАННЯ

ПРОДУКТИВНОСТІ НУТУ

Подолання проблеми дефіциту білкових ресурсів, що забезпечують

повноцінне харчування людей і годівлю сільськогосподарських тварин

нерозривно пов’язане зі стабілізацією виробництва зерна бобових культур,

серед яких останнім часом досить високим попитом користується товарна

продукція нуту.

Цінність зерна даної культури обумовлюється високим вмістом білка

(до 31%), вмістом жиру на рівні 7%, крохмалю – 46-48%, вітамінів РР, А, В1,

В2, В6, мінеральних солей калію, кальцію, магнію, сірки, алюмінію, бору, заліза,

цинку та ін. Його вживання попереджує появу новоутворень, розлади

функціонування нервової системи, щитовидної залози, покращує діяльність

імунної системи, а добавки у раціон тварин сприяють прискоренню збільшення

ваги і надоїв молока [1].

Продуктивність є результатом процесу фотосинтезу, у ході якого за

допомогою сонячної радіації рослини засвоюють неорганічні субстрати

живлення, синтезуючи з них до 90-95% органічних сполук, що

використовуються на побудову надземної біомаси [2].

Інтенсивність накопичення органічної речовини залежить від величини

листкової поверхні та тривалості її активного функціонування, що

визначаються біометричними параметрами рослин і змінюються залежно від

забезпеченості їх поживними речовинами [3].

Для нуту, як зернобобовою культури характерними є автотрофний і

сімбіотрофний типи азотного живлення. Бульбочкові бактерії, при створенні


96

сприятливих умов, можуть фіксувати з грунтового повітря до 70% від своєї

потреби в азоті. Небезпека азотного голодування виникає тоді, коли запаси

азоту в сім'ядолях вичерпуються раніше, ніж бульбочкові бактерії досягнуть

свого повного розвитку (від 20 до 30 днів після появи сходів) і почнуть

фіксувати азот з повітря для задоволення потреб рослин. У цьому випадку

ефективним є стартове внесення азотних добрив у дозі 10-20 кг/га діючої

речовини азоту [4].

Фосфорні добрива стимулюють формування симбіотичного апарату, що

сприяє підвищенню азотфіксуючої здатності і фотосинтетичної діяльності

рослин, внаслідок чого з надземної частини до бульбочок надходить

енергетичний матеріал для фіксації азоту повітря [5].

Калій посилює фотосинтез та синтетичні процеси у ході яких

утворюється білок, підвищує інтенсивність відтоку фотоасимілятів з листя,

сприяє клітинному поділу в меристематичних тканинах [6].

Оптимізація співвідношення елементів мінерального живлення з

урахуванням потреби в них рослин, а також використання біопрепаратів на

основі ефективних штамів мікроорганізмів є важливими факторами

підвищення урожайності.

У зв’язку з цим метою досліджень, проведених упродовж 2015-2017 рр.,

було визначення впливу різних доз мінеральних добрив, способів їх внесення,

допосівної інокуляції насіння на формування продуктивності нуту.

Схема досліду включала варіанти з внесенням мінеральних добрив в

дозах діючої речовини N15Р15К15, N30Р30К30, N15Р30К30 + N15 (підживлення),

N45Р45К45, N30Р45К45+ N15 (підживлення), застосуванням інокуляції насіння та

поєднанням даних агроприйомів.

Для інокуляції насіння використовували мікробіологічний препарат

комплексної дії Ризогумін з розрахунку 300 г на одну гектарну норму насіння.

Результати досліджень свідчать, агротехнічні прийоми вирощування що

вивчалися мали позитивний вплив на формування листкової поверхні нуту.

Найбільш розвиненою вона була за поєднання допосівної обробки насіння

Ризогуміном та внесення мінеральних добрив дозою діючої речовини N30Р45К45

+ N15 (підживлення).


97

У варіантах із внесенням різних доз мінеральних добрив, проведенням

інокуляції насіння та поєднанням даних агроприоймів площа листкової

поверхні посівів збільшувалася на 3,4-10,6 тис. м2/га, 0,7 тис. м

2/га і 4,2-12,0

тис. м2/га відповідно, порівняно із контрольним варіантом, де значення даного

показника становило 31,2 тис.м2/га.

Підвищення рівня забезпеченості рослин основними елементами

мінерального живлення сприяло покращанню умов формування листової

поверхні, забезпечувало подовження тривалості її активного функціонування,

що в кінцевому рахунку вплинуло на наростання надземної бімаси нуту.

Для оцінки активності фотосинтезу листкових пластинок і рослини в

цілому вирішальне значення має концентрація фотосинтетичних пігментів.

Основна їх частина входить до складу світлозбиральних комплексів, що

забезпечують поглинання і передачу світлової енергії на реакційні центри, в

яких і відбуваються первинні фотосинтетичні реакції [7].

За результатами досліджень, найвищий вміст хлорофілу в листках рослин

нуту відмічено у варіантах з внесенням N45Р45К45, причому дробне внесення

азоту у дозах 30 кг д.р./га під передпосівну культивацію і 15 кг д.р./га на

початку гілкування сприяло підвищенню рівня вмісту зелених пігментів

порівняно з одноразовим внесенням N45. Дана закономірність спостерігається і

на фоні мінерального удобрення N30Р30К30.

В цілому по досліду внесення мінеральних добрив, допосівна інокуляція

насіння та іх поєднання сприяло підвищенню значень суми хлорофілу а і

хлорофілу в на 0,61-7,08 мг/г, 3,54 мг/г і 4,93-8,55 мг/г сухої речовини листків

відповідно, порівняно з контрольним варіантом де їх сумарний вміст становив

4,62 мг/г сухої речовини листків.

Інтенсивність створення та характер розподілу продуктів

фотосинтетичної діяльності між органами рослин під час формування та наливу

зерна визначив величину господарсько цінної частини врожаю.

Найбільш продуктивними виявилися посіви за поєднання інокуляції

насіння та внесення мінеральних добрив дозою діючої речовини N30Р45К45 + N15

(підживлення). Урожайність зерна у даному варіанті в середньому за 3 роки

становила 2,54 т/га при значенні на контролі 1,93 т/га.


98

Загалом по досліду зернова продуктивність посівів нуту збільшувалася

щодо контролю за внесення різних доз мінеральних добрив на 0,21-0,49 т/га,

проведення інокуляції насіння – на 0,10 т/га, поєднання даних агроприйомів –

на 0,33-0,61 т/га.

Таким чином внесення мінеральних добрив, проведення доповідної

інокуляції насіння та їх поєднання сприяє підвищенню інтенсивності

формування асиміляційної поверхні, її фотосинтетичної роботи, наростання

біомаси рослин, що підвищує їх індивідуальну продуктивність та загальну

урожайність агрофітоценозу.


1. Шевченко В., Поликарпов В. Уникальные качества нута делают его

культурой стратегической [Електронний ресурс]. – Режим доступу : // http://

www. voronezh.ru/inform/news/2002/

2. Мокроносов А.Т. Фотосинтетическая функция и целостность

растительного организма. 42-е Тимирязевское чтение. М.: Наука, 1983. – 64 с.

3. Ничипорович А. А. Фотосинтетическая деятельность растений в

посевах / А. А. Ничипорович, Л. Е. Строганова, М. П. Власова – М.: АН СССР,

1969. – 137 с.

4. Пимонов К.И. Оптимизация питания и возделывания нетрадиционных

культур на черноземе обыкновенном в зоне неустойчивого увлажнения [Текст]

: дис. ... д-ра с.-г. наук : 06.01.01 / К.И. Пимонов. – пос. Персиановский, 2012. –

508 с.

5. George, E., Marschner, H. Jakobsen, I. Role of аrbuscular mycorrhizal

fungi in uptake of phosphorus and nitrogen from soil // Critical reviews in

biotechnology. – 1995. – Vol. 15. – Р. 257-270.

6. Rojo, M., Carcedo, S.G. Mateos, M. Distribution and characterization of

phosphatase and organic phosphorus in soil fractions // Soil biology and

biochemistry. – 1990. – Vol. 22. – Р. 169-174.

7. Hu L., Yu J., Liao W., Zhang, G, Xie J., Lv J., Bu, R. Moderate ammonium:

nitrate alleviates low light intensity stress in mini Chinese cabbage seedling by

regulating root architecture and photosynthesis // Scientia Horticulturae. – 2015. –

Vol. 186. – P. 143– 153.


99

Бараболя О. В. к.с.г.н., доцент кафедри рослинництва

Годованик О.В. ЗВО факультету агротехнологій

та екології


ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ ТОМАТІВ ДЛЯ ПРОМИСЛОВОЇ

ПЕРЕРОБКИ

Томати – одна з найбільш розповсюджених овочевих культур на території

України.. Серед овочевих культур у структурі посівних площ томат займає

перше місце (23,8%). Його вирощують на площі понад 100 тисяч гектар. Це

однорічна, трав’яниста, тепло- і світлолюбива культура. Вимоги рослини до

умов зовнішнього середовища тісно пов’язані з їх походженням. Батьківщиною

томату є Південна Америка (Бразилія, Колумбія, Перу, Чілі). Тут рослини

формуються в умовах теплого клімату, з підвищеною вологістю грунту та

пониженою відносною вологістю повітря. Після завезення в Європу томат

швидко пристосувався до грунтово-кліматичних умов. В Україну він завезений

в кінці XVII століття болгарськими переселенцями, які розпочали його

вирощувати на околицях Одеси. Однак, і тут він з біологічної точки зору мало в

чому змінився в своїх вимогах до умов зовнішнього середовища. Його

вирощують у відкритому та закритому ґрунті [1].

Ресурсний потенціал України достатній для раціонального харчування

населення овочами. Одночасно забезпечення плодово-овочевою продукцією

власного виробництва впродовж року можливе овочами на 50-60%. Основна

причина полягає у втратах продукції на всіх етапах її просування від виробника

до споживача, особливо на стадіях зберігання, де втрати продукції найвищі і

становлять від 35 до 40 %.

Для забезпечення рекомендованих норм споживання овочів як складової

Продовольчої безпеки України необхідно не тільки збільшувати обсяги

виробництва, а й прослідковувати шляхи використання, розширювати

зберігання у свіжому вигляді та переробку на консервовані продукти.


100

Томати – швидкопсувні продукти, втрати при їхньому збиранні,

транспортуванні і зберіганні досить високі. Завдяки консервованим продуктам

стає можливим цілорічне забезпечення населення овочами.

Велику роль у технології консервування відіграють наукові дослідження

основних технологічних процесів консервного виробництва [2].

Консервовані та заморожені томати – це продукти, що по своїм

органолептичним та фізико-хімічним показникам максимально наближаються

до свіжих томатів. Асортимент продуктів переробки томатів надзвичайно

різноманітний. Для зацікавлення споживачів окрім традиційних продуктів

переробки розробляються та впроваджуються у виробництво та ринок нові

види продукції. На українському ринку продуктів переробки томатів більшу

частину займають консервовані томат-продукти.

Консервування гарантує доброякісність продуктів при зберіганні та

харчову безпечність, так як при тепловій обробці знищуються патогенні та

токсичні мікроорганізми, а також мікрофлора, що викликає псування продуктів

[3].

Тому ціллю наших досліджень являється знайти оптимальні способи

консервування томатів. Крім того необхідно проаналізувати як впливатимуть

сортові особливості на якість консервованої продукції, а саме цілісність плодів

при консервуванні, смакові якості та зовнішній вигляд. Не останнє місце

займають питання збереження корисних властивостей та надання продуктам

натурального смаку та безпечності. Досліджуються питання щодо забезпечення

корисних для організму людини властивостей у продуктах переробки томатів

на прикладі каротиноїду.


1. О.Ю. Барабаш. Помідор – технологія вирощування. Биологические

основы овощеводства / Барабаш О.Ю., Тараненко Л.К., Сич З.Д. //Agromage.com

2. О.І. Аністратенко. Технології консервування плодів та овочів:

підручник./ Аністратенко О.І., Калайда К.В., Матенчук Л.Ю., Найченко В.М.,

Токар А.Ю., Харченко З.М.// – Умань: Видавничо-поліграфічний центр «Візаві»,

2015. – 568 с.

3. А.Т. Безусов, Аналіз сучасних методів переробки томатів. Харчова наука

і технологія. №2 2017 С.45-55.


101

Ласло О.А., к.с.х.н., доцент кафедры земледелия и агрохимии

Мищенко О.В., к.с.х.н., доцент кафедры земледелия и агрохимии

Полтавская государственная аграрная академия

ВОЗОБНОВЛЕНИЕ И СТАБИЛИЗАЦИЯ

СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННЫХ УГОДИЙ: МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЙ

АСПЕКТ

Сельскохозяйственные угодья Полтавской области, как и Украины в

целом, страдают от негативного антропогенного воздействия, которое

сопровождает интенсивные деградирующие процессы почвенной среды.

Причиной деградации является экстенсивное ведение земледельческой

деятельности и увеличение уровня распаханности.

Полтавская область – одна из немногих областей Украины, на территории

которой сочетаются различные природные комплексы, обусловливающие

различные типы и направления аграрной отрасли.

На основе анализа антропогенной стабильности территории области нами

продолжено исследование методов и способов оптимизации территорий, с

помощью трансформации нарушенных и деградированных земель в

экологически стабилизирующие угодья.

Для оценки влияния качественного состава угодий на экологическую

стабильность территории необходимо провести расчет коэффициентов

экологической стабильности и влияния угодий на окружающую среду [2].

Коэффициент интенсивности использования земли рассчитывается отношением

площади пахотных земель и других видов угодий в общей площади

сельскохозяйственных угодий. Нормативная величина коэффициентов

экологической стабильности земельных угодий и шкала градации величины

коэффициента экологической стабильности территории землепользования

представлена в литературном источнике [1] (Волков С.,1990).


102

Наукой и практикой доказано, что при повышении

сельскохозяйственного осваивания и распаханности земельных угодий

существенно падает экологическая устойчивость ландшафтов.

Средний коэффициент экологической стабильности территории Украины

0,40, что свидетельствует об экологической нестабильности территории нашего

государства. Как известно, экологически устойчивые угодья, особенно лесные

масивы, положительно влияют на окружающую среду.

К экологически опасным отраслям, которые имеют глобальный характер,

уже сегодня можно отнести и аграрное производство, где уже становятся

масштабными процессы деградации почвенного покрова, отравление

пестицидами, минеральными удобрениями и другими химикатами окружающей

среды, повышение содержания в продуктах питания опасных и вредных

веществ. Эти процессы должны быть приостановлены. Основной способ

выхода из этой ситуации –рациональное использования земли, уменьшение

степени распаханности почв, выведение из интенсивного земледелия

склоновых земель, имеющих крутизну более 7о с размещением на них лугов,

пастбищ, а на слишком крутых – лесопосадок и т.д. [2].

Для предварительной оценки структурного влияния угодий на

экологическую стабильность территории проведен расчет коэффициентов

экологической стабильности территории Полтавской области. Экологическая

ситуация исследуемой территории за последние годы имела тенденцию к

ухудшению, вследствие чего уровень экологической стабильности

характеризуется как неустойчивый (0,36). Поэтому агроэкологическая ситуация

в области остается предкризисной, как и в целом по Украине.

Литература:

1. Волков С.Н., Хлистун В.М., Улюкаев В.Х. Основы землевладения и

землепользования. – М .: Наука, 1990. – 143 с.

2. Коренюк П.И. Методологические основы определения интегрального

показателя экологического состояния земельного территории /П.И. Коренюк //

Экология и природопользование. – 2003. – Вып. 6. – С. 85–91.


103

Бараболя О. В. к.с.г.н., доцент кафедри рослинництва

Полтавська державна академія

ВИРОЩУВАННЯ ТРИТИКАЛЕ ДЛЯ ВКОРИСТАННЯ В

ХЛІБОПЕКАРСЬКІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ

Сьогодні Україна стала одним з ключових гравців на світовому ринку в

секторі виробництва сільськогосподарської продукції, і, це стосується,

насамперед, вирощування зернових культур.

Ключові позиції України закріплюються за рахунок нереалізованого

виробничого потенціалу, що, в свою чергу, є стимулюючим фактором для

розвитку та широкої наукової роботи українських вчених саме в цьому секторі

сільського господарства.

Багаторічна робота вчених-генетиків і селекціонерів - з об’єднання

спадкових ознак пшениці та жита й виділення біотипів з високою продуктив-

ністю, адаптивністю і якістю зерна – привела до створення тритикале.

Тритикале є однією з перших штучно створених культур у світі. Свою назву

вона отримала від поєднання двох латинських слів: Triticum (пшениця) та

Cecale (жито)[1].

Тритикале відрізняється серед зернових культур крупним зерном,

унікальним поєднанням кращих господарсько-біологічних ознак пшениці та

жита. Високий потенціал урожайності зерна, підвищені адаптивні власти-вості

до несприятливих умов (зимостійкість, посухостійкість, невибагливість до

ґрунтів, стійкість до грибкових захворювань) та висока якість зерна

забезпечили визнання цієї культури в світі як продовольчої та кормової [2].

Отже, тритикале менш вибагливе до умов вирощування, ніж пшениця, що

робить його особливо цінним для господарств із невисоким ресурсним

забезпеченням. Зерно й борошно, отримане з нових сортів тритикале, має низку

корисних господарсько-цінних властивостей. Велике значення для оцінки

харчового зерна різних культур має амінокислотний склад білків.

Так, вміст білка у ньому становить в середньому 14-16%, а клейковини -

до 24% , що ставить тритикале на один щабель із цінними сортами пшениці. До

того ж хліб із борошна тритикале довго не черствіє. Його загальна


104

хлібопекарська оцінка становить 4,0-5,0 балів. З борошна новітніх сортів

тритикале вітчизняної селекції у промисловості почали випікати високоякісний

хліб та робити кондитерські вироби. Клейковина з борошна цієї культури має

високу якість, завдяки чому його часто використовують для приготування

сортосумішей із пшеничним борошном низької якості. Так, якщо загальна

хлібопекарська оцінка борошна з пшениці шостого класу становить 2, 1 бали, а

з тритикале - 4, 6, то при змішуванні такого борошна отримуємо хліб з оцінкою

5,0 балів. Отже, один із секретів зростання рентабельності окремих

хлібопереробних підприємств полягає у тому, що їхні фахівці при виготовленні

хлібобулочних виробів почали використовувати борошняну суміш із пшениці й

тритикале[1].

Можливість застосування борошна тритикале у виготовленні хліба

приваблювала вчених і технологів із часу створення сортів цієї культури.

Підвищений уміст білка, збагаченого на незамінні амінокислоти, багатий

вітамінний (групи: В, РР, Е) і провітамінний склад (каротиноїди) вигідно

відрізняють тритикале від пшениці. Крім того, тритикале здатне давати високий

урожай зерна без застосування хімічних засобів захисту, що дає змогу

отримувати екологічно безпечну продукцію без шкідливих домішок[2].

За науковими дослідженнями проведеними вченими рахується, що зерно

тритикале не забезпечує високої якості хлібних виробів через низьку якість

клейковини. Проте білий хліб майже такий самий, як і пшеничний із

високоякісного борошна, має приємний смак та аромат. Проводяться

експерименти по розробці технологій випічки сортів хліба із суміші тритикале і

пшениці. Нові сорти забезпечують високу якість хліба.


1. Лихочвор В. В. Рослинництво. Технології вирощування

сільськогосподарських культур. ./В.В. Лихочвор – К.: Центр навчальної

літератури, 2004. – 808с.

2. С. Авраменко, Тритикале. / С. Авраменко, М.Цехмайструк, В.Шелякін,

О.Глибокий.//Актуальні статті, 2011.- №21(48).


105

Ласло О.О., к.с.г.н., доцент кафедри землеробства і агрохімії

Тараненко С.В, к.с.г.н., доцент кафедри землеробства і агрохімії


НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ ІНТЕНСИФІКАЦІЇ ЗЕМЛЕРОБСТВА, ТА ЇХ

ВПЛИВ НА ЯКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА

Практика інтенсивного ведення землеробства призвела до порушення

екологічної рівноваги у природі, а саме: накопичення в ґрунті токсичних

речовин, посилення процесів ерозії, і як наслідок, – незадовільна якість

вирощеної продукції [2].

Для України якісне харчування – актуальна проблема, оскільки чверть

нашого населення проживає в екологічно несприятливих зонах. Здоров'я

населення погіршується не тільки через фоновий вплив малих доз радіації,

після Чорнобильської катастрофи, розбалансованості раціонів харчування на

тлі дефіциту окремих мікроелементів, але і в значній мірі через зростаюче

забруднення продуктів харчування [3].

Забезпечення раціонального використання земель сільськогосподарського

призначення з метою досягнення оптимального співвідношення еколого-

економічних і соціальних факторів розвитку, набуває важливого значення [1].

Порівняння підходів до оцінки екологічної стабільності

сільськогосподарських угідь свідчить про доцільність проведення зонування:

1. непридатні – землі, розташовані у звалищ і біля екологічно небезпечних

підприємств, а також уздовж автомагістралей;

2. обмежено придатні – землі агроформувань з інтенсивним

землеробством;

3. придатні – землі фермерських та селянських господарств, розміщені на

екологічно безпечних територіях, придатних для розвитку органічного

землеробства.


106

Пропонується створити чотири кластери з координації виробництва

екологічно безпечної продукції, яка базується на трьох складових:

1. Наявність сприятливих природних умов на певній території і досвіду

впровадження відповідних технологій виробниками сільськогосподарської

продукції.

2. Наявність національної нормативно-правової бази з питань органічного

виробництва, що дозволить відпрацювати механізми контролю процесу

створення екологічної продукції.

3. Маркетинг і реклама органічної продукції, інформування споживача

про її переваги, формування стійкого попиту на неї [3].

Майбутнє держави має бути нерозривно пов'язане з його здатністю

підтримувати безперебійне виробництво екологічно безпечних продуктів

харчування в єдиному циклі (виробництво сільськогосподарської продукції –

заготівля – зберігання – переробка – продукт – споживач). Що з одного боку,

унеможливить забруднення продуктів харчування на різних етапах їх

виробництва, а з іншого – відкриє широкі можливості для виробництва таких

продуктів, які цілком відповідали б встановленим органолептичними,

загальногігієнічним, технологічним і токсикологічними нормативам [1].


1. Класифікація сільськогосподарських земель як наукова передумова їх

екологобезпечного використання / Добряк Д. С. та ін. М.: Урожай, 2009. С. 248-

455.

2. Патика В. Ф., Тараріко А. Т. Агроекологічний моніторинг і

паспортизація сільськогосподарських земель. М .: Фітосоціоцентр, 2002. 296 с.

3. Створення регіонального кластера виробників екологічної продукції в

Полтавській області. URL: у: http://www.ecoinfo.com.ua/aktualno_klaster.html

(дата звернення: 26.05.15р.).

http://www.ecoinfo.com.ua/aktualno_klaster.html


107

DZIAŁALNOŚĆ INNOWACYJNA

Білик О.С., здобувач

Бердянський державний педагогічний університет

УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

ЕКОЛОГО-ІННОВАЦІЙНОГО СПРЯМУВАННЯ

Інтенсивний розвиток економіки як єдиної системи на основі залучення

в господарський обіг значних об’ємів природних, трудових ресурсів привів до

деградації екологічних систем та екологічної кризі. Це сприяло зміні ролі

природокористування в сучасному світі в досягненні сталого розвитку та

значення екологічної складової в економіці. Проблема екологізації суспільного

відтворення в умовах ринкової економіки є надзвичайно актуальною і вимагає

теоретичного аналізу та розробки практичних рекомендацій по удосконаленню

наукового забезпечення еколого-економічних взаємозв’язків. Автори Стратегії

економічного і соціального розвитку України (2004 - 2015 роки) «Шляхом

Європейської інтеграції», вважають, що невідкладними завданнями

вдосконалення системи забезпечення екологічного розвитку мають бути

розвиток правового поля щодо реалізації механізмів у системі регулювання

екологічної безпеки; зміцнення інституційних засад державної системи

регулювання екологічної безпеки; розвиток системи екологічного контролю та

моніторингу; запровадження регіональних, місцевих та об’єктних планів дій,

програм щодо охорони навколишнього середовища і розвитку системи

регулювання екологічної безпеки [2].

Сучасні ринкові перетворення в Україні не сприяють технологічним

змінам. Найбільш «вузьке місце» в державно-господарському відродженні

України становить відсутність сталої, ретельно обґрунтованої й перспективної

економічної політики, ключову роль у якій має відігравати інноваційно-

технологічна політика. Важливим в процесі створення екологічних інновацій в

економіці еколого-інноваційного спрямування повинно стати і використання


108

державних цільових програм. Під екологічними інноваціями маємо на увазі

будь-які впроваджені новації, технології чи продукти, в тому числі системні та

інституційні інновації, які несуть в собі потенціал поліпшення

природокористування чи зменшення антропо-техногенного навантаження на

нього. При цьому стимулювання створення екологічних інновацій в

національній економіці може здійснюватися як через сприяння інноваційній

діяльності, так і через природоохоронні заходи.

Найбільш ефективними джерелами фінансової підтримки

екологооріентовних проектів як з боку бізнес-сектору, так і з боку регіональних

і місцевих органів самоврядування та державної влади можуть бути:

безповоротні субсидії або дотації (гранти), які, зважаючи на низькі

адміністративні витрати, роблять їх ефективними з економічної точки зору;

пільгові безпроцентні або з пільговою процентною ставкою позики, які є

найбільш важливим інструментом фінансування капіталовкладень в

природоохоронну діяльність, та є важливим доповненням до бюджетного

фінансування.

Отже, перехід на засади еколого-інноваційного розвитку вимагає

налагодження чіткої системи державного управління та регулювання всіма

процесами життєдіяльності суспільства в країні, а також

зовнішньоекономічними зв’язками і міжнародним співробітництвом.


1. Постанова Кабінету Мiнiстрiв України вiд 27 червня 2000 р. №1040

«Про невідкладні заходи щодо виконання Комплексної державної програми

енергозбереження України».

2. Андрєєва Н.Н. Экологические инновации и инвестиции: сущность,

системология, специфика взаимодействия и управления / Н.Н. Андрєєва, Е.Н.

Мартынюк // Вісник Хмельницького національного університету. – 2011. – № 2.

– T. 2. – С. 207.


109

SPIS TREŚCI

NAUKI PEDAGOGICZNE

Шелестова Л. В. ДО ПИТАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ НАВЧАЛЬНИХ ВИДАНЬ ДЛЯ

ЗАКЛАДІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ (НА ПРИКЛАДІ ПОСІБНИКА «ВЧИМОСЯ

ЧИТАТИ»)……………………………………………………………………………………… 3

Чорноус О. В. МУЛЬТИМЕДІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ, ЯК ЗАСІБ АКТИВІЗАЦІЇ

ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ПРОФІЛЬНОГО НАВЧАННЯ…………… 8

Заїка О. Я. МЕТОДИ ЕФЕКТИВНОГО РОЗВИТКУ ХУДОЖНЬО-ТВОРЧИХ

ЗДІБНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ЗАСОБАМИ КОНЦЕРТНО-

ВИКОНАВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ…………………………………………………………….. 11

Кравчук О. П. ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ БАЗОВОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ

ПРОФІЛЬНОГО НАВЧАННЯ ЗА ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИМ СПРЯМУВАННЯМ…. 14

Барановська О. В. ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ

ТЕХНОЛОГІЙ ПРОФІЛЬНОГО НАВЧАННЯ ЗА ГУМАНІТАРНИМ

СПРЯМУВАННЯМ…………………………………………………………………………….. 16

FILOLOGIA

Новиков А. О. ДОВЖЕНКО – ХУДОЖНИК………………………………………………. 18

Клейменова Т. В. ОБРАЗ ПЕДАГОГА У ПОВІСТЕВІЙ ПРОЗІ М. КОЛЦУНЯК………. 20

Турко О. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АСПЕКТ СИНТАКСИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ РЕЧЕНЬ В

АНГЛІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ……………………………………………….. 23

Троша Н. В. МОТИВ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ПАМЯТІ В СЦЕНАРІЇ

О. ДОВЖЕНКА «ЗВЕНИГОРА»……………………………………………………….......... 28

Лаухіна І. С., Побережник О.В. ДОСЛІДЖЕННЯ ВЕРБАЛЬНОГО ВИРАЖЕННЯ

ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ ЛЮДИНИ В РУСЛІ АНТРОПОЦЕНТРИЧНОЇ

ПАРАДИГМИ…………………………… 31

Кирилюк М. А., Сулимко І.В. СПЕЦИФІКА ФУНКЦІОНУВАННЯ ВЛАСНИХ

ОСОБОВИХ ІМЕН У СУЧАСНІЙ

ВЕЛИКОБРИТАНІЇ……………………………………………………………… 37

NAUKI EKONOMICZNE

Титаренко Л. М. ПРОБЛЕМИ УЗГОДЖЕННЯ ПОПИТУ ТА ІНВЕСТИЦІЙ

У СВІТОВІЙ ЕНЕРГЕТИЦІ………………………………………………………………….. 43


110

Єрмаков В. В. ДО ПИТАННЯ ВИВЧЕННЯ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬНО-

ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ НА ПОЛТАВЩИНІ У ПЕРІОД ГЕНЕЗИ

ІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА……………………………………………………….

45

Шаповал Л. П., Соломка О.С. ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДОГОВІРНИХ

ВІДНОСИН ПРИ ОБОВ’ЯЗКОВОМУ СТРАХУВАННІ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ

ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ… 47

Донських Ю. А. СОЦІАЛЬНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО – НОВА ВІХА В РОЗВИТКУ

БІЗНЕСУ………………………………………………………………………………………... 51

Cвятенко С. В. ДІАГНОСТИКА ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА НА

ОСНОВІ ПОКАЗНИКІВ ЕЛАСТИЧНОСТІ ТА АДАПТОВАНОСТІ……………………. 54

EKOLOGIA

Chorna V. I., Voroshylova N. V ECOSYSTEMIC APPROACH TO ASSESSING

EFFECTIVENESS OF RECULTIVATION……………………………………………………. 57

Havryliuk O. V. ABOUT THE POSSIBILITY OF THE USE OF HEAVY METALS AS AN

ENVIRONMENTAL POLLUTION INDICATOR…………………………………………….. 62

Гнілуша Н. В. САМООЧИЩЕННЯ ВОДОЙМ (НА ПРИКЛАДІ ГЕОБОТАНІЧНОГО

МЕТОДУ)……………………………………………………………………………………… 64

Лихолат Ю. В., Савосько В. М., Бєлик Ю. В. АДВЕНТИВНІ ДЕРЕВНІ ВИДИ

ГРАНІТНИХ КАР’ЄРІВ М. КРИВИЙ РІГ…………………………………………………… 66

Суярко В.Г., Єрофєєв А.М., Стебельська Г.Я. ПРО ВМІСТ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ У

НАФТАХ УКРАЇНИ…………………………………………………………………………… 69

Перерва В. В., Кравцов О. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ВПЛИВУ СТИМУЛЯТОРІВ

РОСТУ НА МОРФОМЕТРИЧНІ ПОКАЗНИКИ ПРОРОСТКІВ………………………….. 71

NAUKI PSYCHOLOGICZNE

Савицька О. В. РОЗВИТОК ЕТНОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЯК

СКЛАДОВА ОСОБИСТІСНО-ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ МАЙБУТНЬОГО

ПЕДАГОГА 73

Шеленкова Н. Л. АНАЛІЗ ДОСЛІДЖЕНЬ ВПЛИВУ РЕКЛАМИ НА ЦІННОСТІ

СУЧАСНОЇ МОЛОДІ…………………………………………………………………………. 77

Міщенко М. С., Руденко С. Г. ПСИХОЛОГІЧНА ПІДГОТОВКА БІЙЦЯ ДО

ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВ…………………………………………………………………… 79


111

Дуткевич Т. В. ВЗАЄМОЗВʼЯЗОК ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ТА ТЕХНІКИ

УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У РОБОТІ ЗАКЛАДУ ОСВІТИ………………………… 81

Волков Д. С., Шелковникова Н. В. РОЛЬ ТЕМПЕРАМЕНТУ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ

ПРОФЕСІЙНОЇ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ…………………………………….. 84

Салюк М. А., Юдінцева А. С. ПОНЯТТЯ АДАПТАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

ОСОБИСТОСТІ В РОБОТАХ ЗАРУБІЖНИХ ТА ВІТЧИЗНЯНИХ ПСИХОЛОГІВ……... 86

Салюк М. А., Агішева К. Д. ДЕКОМПРЕСІЯ ЯК ФОРМА ПСИХОЛОГІЧНОЇ

РЕАБІЛІТАЦІЇ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ………………………………………………. 89

Салюк М. А., Іванченко В. І. ІМПЛІЦИТНІ КОМПОНЕНТИ САМОСВІДОМОСТІ….. 91

Салюк М. А., Петренко Ю. С. ОСОБЛИВОСТІ СПРИЙНЯТТЯ ОБРАЗУ ВЕТЕРАНА

АТО СУЧАСНОЮ УКРАЇНСЬКОЮ МОЛОДДЮ………………………………………….. 93

PRZEMYSŁ I ROLNICTWO

Гангур В.В., Єремко Л.С., Сокирко Д.П. ВПЛИВ АГРОТЕХНІЧНИХ ПРИЙОМІВ НА

ФОРМУВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ НУТУ……………………………………………….. 95

Бараболя О. В., Годованик О.В. ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ ТОМАТІВ ДЛЯ

ПРОМИСЛОВОЇ ПЕРЕРОБКИ……………………………………………………………….. 99

Ласло О. А., Мищенко О. В. ВОЗОБНОВЛЕНИЕ И СТАБИЛИЗАЦИЯ

СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННЫХ УГОДИЙ: МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЙ АСПЕКТ…………. 101

Бараболя О. В. ВИРОЩУВАННЯ ТРИТИКАЛЕ ДЛЯ ВКОРИСТАННЯ В

ХЛІБОПЕКАРСЬКІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ…………………………………………………. 103

Ласло О.О., Тараненко С.В. НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ ІНТЕНСИФІКАЦІЇ

ЗЕМЛЕРОБСТВА, ТА ЇХ ВПЛИВ НА ЯКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА……… 105

DZIAŁALNOŚĆ INNOWACYJNA

Білик О.С. УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ ЕКОЛОГО-

ІННОВАЦІЙНОГО СПРЯМУВАННЯ 107


112

Wydawnictwo ―Nowa nauka‖ sp. z o.o.

e-mail: [email protected]

Wrocław

31 maja 2019 roku

mailto:[email protected]

26, *1, &,$ 1$8.2:( , 3(563(.7

Documents

Transcript of 26, *1, &,$ 1$8.2:( , 3(563(.7