10

вання, будемо презентувати в Лодзі. Тут гарно здивував мене Дніпропетровськ, де в одній майстерні виготовлюється предмети виключно з каменю та дере-ва. Дизайнери, проектуючи комусь по-мешкання, влаштовують його своїми меблями, завдяки чому замовник має вдома виключно каміння, дерево – і нічого більше. Усе справді високого рівня, а при цьому дешеве. На жаль, тільки ця майстерня в Україні має свій експозиційний салон, де дизайнери можуть презентувати свої проекти. Решта митців не показує, бо немає де. Крім того, немає крамниць on-line, веб-сайтів, які показали б надбання моло-дих дизайнерів.

А ти вирішила їх популяризувати, тому запросила до Лодзі?

Я працюю в газеті, яка займається декором помешкань, і вже довгий час я професійно пов’язана з галуззю про-ектування. Минулого року я спитала організаторів: яким чином називають цей захід міжнародним фестивалем, якщо кордон для його учасників став на Бузі, бо я не побачила там ані укра-їнського, ані білоруського дизайну? У відповідь почула, що «це неможливо, бо ніхто не візьметься за таке завдання: забагато справ треба оформляти».

Але нікого й не намагалися запросити?Як запрошували, то студентів на

стажування чи обмін, наприклад, до Лодзі, де знаходиться Школа мисте-цтва та проектування. Продовжен-ням саме одного з таких обмінів був дизайнерський проект на цьогорічній «Ватрі» у Ждині. Звичайно, були й на-міри організувати для них виставку в Польщі, та виявилося, що кожен з них мусив би приїхати індивідуаль-но зі своїм проектом. Але як перевезти твори, адже ж лампа чи стокілограмо-вий стіл – це не цигарки?! Виявляєть-ся, немає правил, які чітко вказують, яким чином перевезти, наприклад,з України в Німеччину проект на ви-ставку і не заплатити мита. Бо навіщо платити, коли ця річ знов повернеться в Україну?

Ти подолаєш цей кордон?Уже в січні в мене була майже зібра-

на група дизайнерів, які сюди приїдуть. Тут і українці самі мусять дечого навчи-тися: бо не звикли всього робити швид-ко. Бувало – телефоную в Харківський університет, а в них Інтернет не діє, тож і не пошлють документів. Або дзвінки зривалися.

Коли йдеться про саму виставку укра-їнського дизайну, то ідея спирається на мотиві асфальтної дороги: звичайно, без кордонів, без шлаґбаумів. Тільки на цю виставку буде безкоштовний вхід – і саме в цьому місці глядач має помі-тити, що тут не потрібний йому жоден дозвіл, щоб увійти, жодна віза. Це має символізувати, як підказує й сам заго-ловок української виставки: «...і проки-нувся я у Європі». Може, врешті хтось помітить, що Україна також у Європі!

Розмовляв Павло ЛОЗА

№ 40 (2826), 16 ЖОВТНЯ 2011 РОКУ

äìãúíìêÄ

Андрухович, Іздрик, Забужко... Про постмодернізм в українській літературі можна багато почути. А що з дизайном, дизайнерами,

людьми, які нерідко проектують пред-мети нашого щоденного вжитку – стіл, ліжко, лампу, машини?

Дизайн в Україні – це не лише со-цреалізм. В Україні він має довгу тради-цію. Наступного року відзначатимуть 50-ліття кафедри промислового дизай-ну Харківського університету. Звичай-но для її випускників нагородою по-винно бути стажування у фірмах, або пропозиції співпраці зі сторони міс-цевих концернів, що є нормою у захід-них концернах, які самі спостерігають за тим, що презентують молоді дизай-нери, щоб вихопити найкращих. Але Україна якось подібною практикою не зацікавлена.

Є конкурс для дизайнерів «Водопа-рад» – але він по суті одинокий. Щось, що могло б привернути увагу, напри-клад, Польщі, де багато концернів на-магаються ввести «ориґінальні» проек-ти до продукції, проте молоді польські дизайнери не хочуть проектувати ре-чей до лазнички. Всі проектують лам-пи, стільці, тощо. А це проста робота. Українці не лише проектують кераміку для влаштування лазнички, але вмі-ють її виготовити. Отже все від А до Я, бо це не тільки рисунок, пізніше візуа-лізація, але українці на конкурс везуть виготовлений проект, який виглядом пригадує ті, які неодноразово бачимо в каталогах найкращих європейських концернів.

Під цим оглядом Західна Європа є лі-нивою. Звичайно, на комп’ютері легко рисувати проект, але чи знають, як це ви-готовити? В Україні проектанти мусять бути одночасно митцями та інженерами. Мусять вміти це зробити і буває часто, що ночами сидять у ґаражі й виготовлю-ють ці проекти. А фірма, яка зацікавлена ними, 1000 км від тебе і що тоді?

У Західній Європі таке явище – це скандал! Там після зацікавлення тво-їм проектом, фірма запрошує тебе і на місці обговорює технологію вироблен-ня продукту. Це європейський стан-дарт. В Україні придумують насправді цікаві проекти, до того вмілості та зді-бності дизайнерів – просто дивовижні! На жаль, їхні проекти знаходять місце в резерві (zapleczu – пл) і ніхто цього не побачить.

Це значить, що шлях українських ди-зайнерів подібний до путі членів деяких відомих українських музичних колек-тивів, коли, крім гастролей, хтось про-кладає електропроводи на будівництві чи працює звукорежисером?

Протягом 50 років існування хар-ківської кафедри дизайну підготовле-но багато проектів: чи поїздів, чи ма-шин, чи побутових предметів – але всі потрапили до шухляди. Отже – ніна-що талант, здібності, роки навчання. Стандарт: після завершення навчання дизайнер живе з проектування деко-ру помешкань, крамниць. Можливо, хтось влаштується на роботу у вели-ких концернах, але всі цікаві проекти

робить або виключно для себе, або на-магається тим зацікавити закордонні фірми. Немає жодних проектів моло-дих дизайнерів, які використали б для виробництва українські фірми: хіба що типові речі під замовлення. Отже, дизайнери змушені шукати концернів на заході Європи, яким пасувало б ви-користати у своїй технології проекти. Комусь це вдалося: і українські про-екти використовують в Італії, США чи Франції.

Мої українські колеґи мають пробле-ми з тим, щоб вийти назовні, бо не мають своїх сайтів. Тому я вирішила створити перший загальноукраїнський дизай-нерський сайт www.designfromukraine.com. Проте головною проблемою є, очевидно, віза: бо якщо навіть якийсь закордонний концерн зацікавиться проектом, але автор в останній момент не отримає візи, то все провалюється. Тепер усі учасники виставки одержали візу на 90 днів з можливістю багатора-зового перетину кордону. Тому ніхто з них не повертається.

…бо поїде збирати тюльпани в Голлан-дії?

Вони їдуть у Європу, але не на сезонні роботи: наприклад, на тиждень дизай-ну до Айндговена чи Лондона. Для них кордон – це неправдоподібний бар’єр. Навіть коли є віза, то важко на вистав-ку перевезти свої проекти, які нерідко виготовляються власноруч у своїх май-

стернях чи в ґаражі батька. Бувало, що хтось летів на виставку в Італії зі своїм проектом у наплечнику. Вже на летови-щі виявилося, що з лампи, яку хтось віз, залишилася купа сміття.

У випадку Лодзі може трапитися поді-бне?

Певно ні, бо все привезе машина. Приїдуть 15 дизайнерів, які покажуть уже готові 23 проекти. Є шанс, що че-рез Лодзь, де будуть глядачі-підприємці чи журналісти, їм відкриється дорога у світ. Я шукала цих дизайнерів кілька місяців в Інтернеті, через організації, навчальні заклади, посольство, ґале-реї. Тепер бачу, що все набирає розма-ху, і протягом тижня отримую кілька і-мейлів з проханням, що хтось хотів би презентуватися в Лодзі.

Чи польський або загалом європей-ський глядач, який нічого не чув про український дизайн, може бути здиво-ваний тим, що побачить на українській виставці?

Українські дизайнери нині пере-важно проектують у постсовєтській манері. Кладеться натиск на те, на що є попит: тобто типові меблі, які вигля-дом не відрізняються від попередників 30-річної давнини. Але останнім часом

багато змінюється завдяки Інтернетові: через всесвітню мережу українці поча-ли спостерігати за тим, що є на Заході. Сьогодні маємо три напрямки укра-їнського стилю. Перший суто консер-вативний – меблі в стилі соцреалізму, шафа на кришталеву миску, кришта-леві люстри, дешеві китайські вироби тощо. В Україні немає мережі крамниць «IKEA», тому й немає чогось нового для масового «споживача». Другий тип – це канделябри, випуклі птахи. Проте є й щось нове: дизайнери почали показува-ти, що можна зробити щось цікаве, а до того – з місцевого матеріалу. Саме такі праці українських дизайнерів, які піш-ли якраз в цьому напрямку проекту-

Стіл – це не цигаркиПротягом десяти днів (20–30 жовтня) у Лодзі проходитиме V Міжнародний фестиваль дизайну «ŁÓDŹ DESIGN FESTYVAL», на якому свою творчість представлять понад 500 артистів. Серед них уперше будуть мати можливість показати власні проекти українські дизайнери, про що розповідає Ксенія Каневська, куратор української виставки«...і прокинувся я у Європі».

Стілець «Дуґа».Олександр Шестакович (Львів)

Комода, яка нагадує піано. Роман Шпелик (Львів) Dog&Tax. Андрій Бондаренко (Миколаїв)«Стіл як частина людського життя». Роман Зубарєв (Харків)

Лампа «I‘m a Shark» . Мукомельов Studio (Симферополь)

«Стілець, який нагадує тварину». Олександр Козинець (Київ)