Sto lat temu – w 1918 roku, marzenia narodów Środkowej i Wschodniej Europy o samostanowieniu i własnej niepodległej państwowości zaczęły nabierać realnych kształtów. Sięgający swą genezą Kongresu Wiedeńskiego z 1815 r. ład europejski na wschodzie kontynentu zachwiany wybuchem „Wielkiej Wojny” w 1914 r., ostatecznie odchodził do przeszłości. Na gruzach dziewiętnastowiecznych mocarstw – Rosji, Niemiec i Austro-Węgier pojawił się trudny i niepewny, lecz dogodny grunt dla wielkich przemian politycznych i społecznych. W 2018 roku dwa sąsiednie państwa i narody – Polska i Ukraina świętują stulecie wspomnianych wydarzeń. Dla Polski i Polaków jest to rocznica odzyskania niepodległości po ponad wieku niewoli. Ukraina zaś, świętując setną rocznicę ogłoszenia niepodległości przez Ukraińską Republikę Ludową, upamiętnia tym samym szereg ważnych wydarzeń historycznych, składających się na „Ukraińskie rewolucje 1917-1921”.

Ekspozycja ta została zrealizowana przez Archiwum Państwowe w Piotrkowie Trybunalskim dzięki wsparciu Naczelnej Dyrekcji Archiwów Państwowych w Warszawie i przy współpracy Fundacji „NIEDALEKO” w Piotrkowie Trybunalskim i Równem.

Сто років тому – у 1918 році, мрії народів Центральної та Східної Європи про самовизначення та власну самостійну державність почали набирати реальної форми. Європейський порядок на сході континенту, що сягав своїм генезисом Віденського конгресу 1815 року і  який похитнув вибух «Великої війни» у 1914 році, у кінці кінців, відійшов у минуле. На руїнах великих держав ХІХ ст. –Росії, Німеччини та Австро-Угорщини – виникло складне і невизначене, але зручне підгрунтя для великих політичних та соціальних змін. У 2018 році дві сусідні країни – Польща та Україна –   відзначають 100-річчя вищезгаданих подій. Для Польщі та поляків – це річниця відновлення незалежності після більш, ніж століття неволі. Україна, святкуючи соту річницю проголошення незалежності Українською Народною Республікою, відзначає низку важливих історичних подій, що разом становлять «Українські революції 1917-1921 рр.».

Виставка розроблена Державним архівом у Пйотркові Трибунальському завдяки підтримці Головного управління державних архівів у Варшаві та при співпраці з Фондом „НЕДАЛЕКО” у Пйотркові Трибунальському та Рівному.

Celem wystawy jest przybliżenie, szerokiemu – przede wszystkim międzynarodowemu gronu odbiorców, wydarzeń związanych z dziejami relacji polsko-ukraińskich w I połowie XX wieku. Relacje te kształtowały się wówczas jako konsekwencja przebiegu zarówno I wojny światowej, jak i dążeń niepodległościowych obu sąsiadujących ze sobą narodów. Okoliczności te przejawiały się m.in. wojennymi migracjami ludności, a także trudami żołnierskich losów – w wyniku czego w okolicach Piotrkowa Trybunalskiego w tym okresie znalazła się duża grupa ludności określająca się jako mieszkańcy Ukrainy. Na barwnej wystawie, liczącej dwadzieścia plansz bogato ilustrowanych materiałami archiwalnymi, ukazana została dokumentacyjna spuścizna kontaktów polsko-ukraińskich na ziemi piotrkowskiej w początkach XX wieku.

Bez względu jednak na treść pojedynczego dokumentu, wszystkie one ukazują trudne historie ludzi – nierzadko całych rodzin – których zmienne koleje losu rzuciły daleko od rodzinnych stron. Bez względu na to, czy byli oni cywilnymi uchodźcami wojennymi z lat „Wielkiej Wojny”, żołnierzami armii Ukraińskiej Republiki Ludowej, czy też osobami szukającymi na ziemiach polskich schronienia przed represjami politycznymi ze strony komunistów – ich cząstkowe historie stanowią ważny obraz, wpisujący się w relacje między sąsiednimi narodami. Liczne fotografie, utrwalone w dokumentacji nazwiska, odciski pieczęci ukraińskich instytucji – są bezcennymi świadectwami historii, wartymi nie tylko badań naukowych, lecz również godnymi zainteresowania dla osób poszukujących informacji o losach swych przodków. Przybliżeniu tych historii i materiałów archiwalnych – które składają się na ukraińskie ślady na ziemi piotrkowskiej – służyć ma prezentowana Państwu wystawa.

Мета виставки   – показати широкому, передусім, міжнародному колу глядачів, події, які пов’язані з історією польсько-українських відносин у першій половині ХХ століття. Згадані відносини формувались як наслідок перебігу Першої світової війни, а також прагнення до   незалежності обох сусідніх народів. Ці обставини проявилися, між іншим, воєнними міграціями населення та складною солдатською долею – як наслідок, в околицях Пйотркова Трибунальського в цей період з’явилася велика група людей, які визначали себе як мешканці України. На кольорово оздобленій виставці, що налічує двадцять ілюстрованих архівними матеріалами стендів, показана документальна спадщина польсько-українських відносин на початку ХХ століття.

Однак незалежно від змісту  документів, усі вони показують складні історії людей, часто цілих сімей, мінлива доля яких закинула їх далеко від рідних домівок. Незалежно від того, чи були вони цивільними воєнними біженцями з часів «Великої війни», солдатами армії Української Народної Республіки, чи особами, які шукали притулку на польських землях від політичних репресій з боку комуністів, їх особисті історії є важливою частиною відносин між сусідніми народами. Численні фотографії, записані в документах прізвища, відбитки печаток українських установ – це безцінні свідоцтва історії, що варті не тільки наукових досліджень, але також гідні уваги тих, хто шукає інформацію про долю своїх предків. Власне представленню цих історій та архівних матеріалів, у яких відображаються українські сліди на пйотрковській землі, має служити презентована Вам виставка.

Okres odbudowy niepodległego państwa polskiego to również czas organizacji polskich archiwów państwowych – a wśród nich Archiwum Państwowego w Piotrkowie Trybunalskim.

Archiwum, które w 2019 roku obchodzić będzie stulecie swej działalności, obecnie w swym zasobie gromadzi głównie materiały wytworzone przez administrację państwową i samorządową oraz instytucje gospodarcze funkcjonujące w wieku XIX i XX. Na podstawie materiałów archiwalnych zgromadzonych we własnym zasobie Archiwum Państwowe w Piotrkowie Trybunalskim podejmuje liczne prace z zakresu edukacji i popularyzacji, jak również prowadzi ożywioną działalność wydawniczą – czego przykładem są liczne wydawnictwa źródłowe i źródłoznawcze. Również od wielu lat piotrkowskie archiwum prowadzi współpracę z archiwami ukraińskimi, czego przykładem są podróże służbowe polskich i ukraińskich archiwistów, jak również referaty głoszone w ramach polskich i ukraińskich konferencji naukowych.

Період відродження польської незалежності є також періодом організації польських державних архівів – у тому числі Державного архіву в Пйотркові Трибунальському.

Архів, який у 2019 році буде відзначати сторіччя своєї діяльності, у даний час містить переважно матеріали, що були створені державними та місцевими установами, а також економічними інституціями, що функціонували у ХІХ-ХХ століттях. На основі архівних матеріалів, зібраних у власному фонді, Державний архів у Пйотркові Трибунальському проводить численні роботи у сфері освіти та популяризації, а також проводить активну видавничу діяльність, прикладом чого є численні видання та публікації архівних джерел. Також протягом багатьох років пйотрковський архів співпрацює з українськими архівами, прикладом чого є службові відрядження польських та українських архівістів, а також доповіді, представлені на польських та українських наукових конференціях.

Dokumenty dotyczące pobytu ludności ukraińskiej w Piotrkowie i na terenie powiatu piotrkowskiego w pierwszych dekadach XX wieku znajdują się w kilku zespołach archiwalnych. W przypadku wojennych migracji ludności cywilnej, która opuszczając swe rodzinne strony właśnie na ziemi piotrkowskiej znalazła schronienie – źródeł poszukiwać należy w zespole o nazwie „C. i K. Komenda Powiatowa w Piotrkowie” (niem. K. u. K. Kreiskommando in Piotrków). Są to spisy uchodźców, prowadzone zgodnie z ich rozlokowaniem w gminach powiatu piotrkowskiego, a także urzędowa korespondencja między władzami powiatowymi i wójtami gmin. Ze względu na okres powstania dokumentacji, duża jej część sporządzona została w języku niemieckim – czyli języku urzędowym, właściwym dla austrowęgierskich władz okupacyjnych.

Dokumenty ukazujące dzieje pobytu ukraińskich żołnierzy na ziemi piotrkowskiej znajdują się głównie w zespole o nazwie „Starostwo Powiatowe Piotrkowskie” z lat 1919-1939. Starostwa powiatowe ze starostą na czele, jako organ administracji państwowej pierwszej instancji, powołano w sierpniu 1919 roku. Ukraińskie ślady znajdujące się w tym zespole archiwalnym – oprócz kwestii otwarcia kaplicy dla internowanych żołnierzy ukraińskich w 1921 r. – dotyczą również niezwykle kwestii ważnych z punktu widzenia nie tylko historii stosunków międzypaństwowych, lecz także dziejów rodzinnych i genealogii – tj. wydawania dokumentów dotyczących stałego pobytu dla internowanych ukraińskich żołnierzy, którzy zdecydowali się pozostać w Polsce (1923-1928). Materiały te mają szczególną wartość, ponieważ zawierają fotografie i podstawowe dane osobowe, w tym dane dotyczące służby wojskowej.

Документи, що стосуються перебування українського населення в Пйотркові Трибунальському та у Пйотрковському повіті у перші десятиліття ХХ століття, можна знайти в декількох архівних фондах. У випадку воєнних міграцій цивільних осіб, які покинули свої рідні домівки і саме на пйотрковській землі знайшли притулок,   джерела треба шукати у фонді під назвою «Ц. і К. Коменда Повітова в Пйотркові» (нім. K. u. K. Kreiskommando in Piotrków). Це списки біженців, що складалися відповідно до їх розташування у гмінах Пйотрковського повіту, а також офіційна кореспонденція між владою повіту та війтами гмін. З огляду на час створення документації, більша її частина написана німецькою мовою, тобто офіційною мовою, що характерна для австро-угорської окупаційної влади.

Документи, які показують історію перебування українських солдатів на пйотрковській землі, знаходяться, передусім, в архівному фонді «Пйотрковське повітове староство» 1919-1939 рр. Повітові староства на чолі зі старостами як орган державної адміністрації першої інстанції були створені у серпні 1919 р. Українські сліди у цьому фонді, крім проблеми відкриття каплиці для інтернованих українських солдатів у 1921 р., стосуються також надзвичайно важливих питань з точки зору не тільки історії міждержавних відносин, а й сімейної історії та генеології, тобто видачі дозволів на постійне перебування для інтернованих солдатів, що вирішили залишитися у Польщі (1923-1928 рр.). Ці матеріали мають велику вартість, оскільки містять фотографії та основні персональні дані, у тому числі дані про військову службу.

I wojna światowa z lat 1914-1918 odcisnęła swe piętno nie tylko na mapie Europy, lecz również na losach milionów ludzi. Wiele rodzin pozbawionych zostało ojców, mężów i braci, których pomoc i opieka stanowiły niemal podstawowy element funkcjonowania najbliższych im osób. Ci, którzy pozostali za linią frontu, na terenach okupowanych, borykali się z problemami niedożywienia, niedostatecznej opieki zdrowotnej, upadku higieny i bezrobocia. W szczególnej sytuacji znalazły się rodziny rezerwistów zmobilizowanych w końcu lipca 1914 roku, a także bliscy tych, którzy zostali wywiezieni do pracy za granicę.

Migracje wojenne spowodowały napływ na tereny powiatu piotrkowskiego ludności z terenów przyfrontowych – m.in. okolic Łucka i Czartoryska. Uchodźcom tym znajdowano mieszkania w gospodarstwach wiejskich w całym ówczesnym powiecie. Przebywając z dala od rodzinnych stron cierpieli oni te same co piotrkowianie trudności sanitarne, aprowizacyjne oraz szereg innych niedogodności z lat wojny i okupacji 1914-1918. Dzięki dokumentom z zasobu Archiwum Państwowego w Piotrkowie Trybunalskim – zwłaszcza imiennym listom uchodźców oraz sporządzanej nierzadko w języku niemieckim korespondencji urzędowej – poznać można losy tych rodzin.

Życie codzienne – zarówno wspomnianych uchodźców, jak i piotrkowian dających im gościnę – upływało w atmosferze wspomnianych niedostatków żywieniowych, a także trudności z dostępem do opieki medycznej. Podstawą wyżywienia ogółu ludności były kapusta, kartofle i przetwory mleczne. Zasoby ziarna i produkcja mąki na chleb objęte były ścisłą kontrolą przez austrowęgierskie władze okupacyjne, zaś zwierzęta rzeźne często obejmowane były rekwizycjami i kontyngentami. Opieka medyczna skupiała się głównie na działalności felczerów i akuszerek. Główny ciężar walki z chorobami zakaźnymi spadał na nieliczne domy izolacyjne oraz piotrkowskie szpitale.

Перша світова війна 1914-1918 рр. залишила свій слід не лише на карті Європи, але і в долях мільйонів людей. Багато сімей були позбавлені батьків, чоловіків та братів, допомога та турбота яких становили основу функціонування їх родин. Ті, хто залишився за лінією фронту на окупованих територіях, боролися з проблемами недоїдання, поганої медицини, зниження рівня гігієни та безробіття. У трагічній ситуації опинилися сім’ї резервістів, які були мобілізовані наприкінці липня 1914 року, а також рідні тих, хто був вивезений на роботу за кордон.

Воєнні міграції спричинили наплив до Пйотрковського повіту населення з прифронтових територій, між іншим, околиць Луцька та Чорторийська. Цим біженцям знаходили житло у сільських господарствах на території цілого тодішнього повіту. Будучи далеко від своїх рідних домівок, вони мали такі ж як і мешканці пйотрковського регіону проблеми з санітарією, із постачанням та інші незручності з часів війни та окупації 1914-1918 років. Завдяки документам Державного архіву в Пйотркові Трибунальському – особливо іменним спискам біженців та офіційній кореспонденції, часто написаній німецькою мовою, – можна дізнатися про долю цих родин.

Повсякденне життя – як вищезгаданих біженців, так і мешканців пйотрковського повіту, які надавали їм житло, – проходило в атмосфері  вже згаданого недоїдання, а також важкого доступу до медичної допомоги. Основними харчами для населення були капуста, картопля та молочні продукти. Зернові ресурси та виробництво борошна на хліб суворо контролювались окупаційною владою Австро-Угорщини, а тварини, які були призначені на м’ясо, часто підлягали конфіскаціям. Медична допомога зосереджена була головним чином на діяльності фельдшерів та акушерів. Основний тягар боротьби з інфекційними захворюваннями лежав на кількох ізоляційних будинках та лікарнях у Пйотркові Трибунальському.

Wraz z zakończeniem działań zbrojnych konfliktu polsko-rosyjskiego, duża liczba ukraińskich żołnierzy znalazła się po polskiej stronie granicy – trafiając następnie do obozów internowania zorganizowanych oprócz Piotrkowa, również m.in. w Strzałkowie, Wadowicach, Szczypiornie, Kaliszu, Łukowie, Płocku, Radomiu, czy też w Toruniu. Liczba internowanych żołnierzy ukraińskich we wszystkich obozach w lutym 1921 roku wynosiła ok. 28 800 osób, zaś w październiku 1921 roku – ok. 14 700 osób.

Obóz Internowanych nr 11 w Piotrkowie, działający od przełomu grudnia 1920 roku i stycznia 1921 roku, zlikwidowany został w listopadzie 1921 roku. Według zachowanych danych, na przestrzeni między lutym a sierpniem tego roku, w piotrkowskim obozie przebywało od ok. 370 do ok. 540 internowanych żołnierzy z oddziałów ukraińskich. Na tle innych obozów dla internowanych placówka piotrkowska wyróżniała się pod względem dobrej jakości warunków lokalowych – choć wszystkie te obozy borykały się z zapleczem mieszkalnym i socjalnym. Wyniszczona warunkami wojennymi Polska – ciągnącymi się wszak już od 1914 roku, znajdowała się wówczas w widocznym kryzysie i zapaści gospodarczej. Do połowy lat dwudziestych nie udało się uzyskać poziomu wydolności rolnictwa i hodowli w takiej skali, jaka panowała przed wybuchem I wojny światowej. W kraju, którego podstawę gospodarki stanowiły właśnie rolnictwo i hodowla, niedobory aprowizacyjne były szczególnie dotkliwe – zarówno dla ludności cywilnej, oddziałów Wojska Polskiego, jak i dla przebywających na terenie Polski żołnierzy ukraińskich. Z tego też powodu poważnym problemem było zapewnienie internowanym wyżywienia zgodnego z ustalonymi uprzednio normami. Do deficytowych towarów należał również chleb – który starano się zastępować zwiększonym przydziałem jarzyn. Widoczny kryzys żywnościowy ulegał poprawie od lutego 1921 r. Zdrowotność internowanych żołnierzy również uzależniona była od warunków lokalowych i codziennej diety. We wszystkich obozach liczba chorych wahała się od kilku do dziesięciu procent osób. Internowani w większości obozów posiadali własny personel medyczny, zaś przypadki zapadalności na takie choroby jak tyfus, czy czerwonka należały do rzadkości. Duży wpływ na poprawę warunków panujących w obozie piotrkowskim miała decyzja o jego półotwartym charakterze. Żołnierze ukraińscy mieli w ciągu dnia możliwość opuszczania obozu i swobodnego poruszania się po mieście i jego okolicy. Mogli oni zatem dorabiać sobie do obozowego wyżywienia dzięki pracy zarobkowej, podejmowanej u lokalnych rolników. W dbałości o wymiar duchowy internowanych w 1921 roku w Piotrkowie podjęto prace nad organizacją specjalnej, przeznaczonej dla nich kaplicy.

Після закінчення військових дій польсько-російської війни велика кількість українських солдатів опинилася по польській стороні кордону та пізніше потрапила до таборів для інтернованих, які були створені як у Пйотркові Трибунальському, так і в Стшалкові, Вадовіцах, Щипіорні, Калішу, Лукові, Плоцьку, Радомі та Торуні. Кількість інтернованих українських вояків в усіх таборах у лютому 1921 року становила близько 28  800 осіб, натомість у жовтні 1921 року – близько 14 700 осіб.

Табір інтернованих № 11 у Пйотркові Трибунальському, що функціонував від кінця грудня 1920 р. - початку січня 1921 р., був ліквідований у листопаді 1921 р. Згідно зі збереженими даними, з лютого по серпень того року у пйотрковському таборі перебувало від близько 370 до близько 540 інтернованих українських вояків. На фоні інших таборів для інтернованих, пйотрковський табір відрізнявся добрими житловими умовами, хоча всі ці табори боролися з житловими та соціальними проблемами. Знищена війнами, які тягнулися від 1914 р., Польща перебувала тоді у помітній кризі та економічному колапсі. До середини 1920-х років не вдалося досягнути рівня продуктивності сільського господарства та тваринництва у такому масштабі, який був до початку Першої світової війни. У державі, де сільське господарство та тваринництво були основою економіки, дефіцит у постачанні був особливо суворим як для цивільного населення, відділень польської армії, так і для українських солдатів, що перебували на території Польщі. Тому серйозною проблемою було забезпечити інтернованих харчуванням, згідно з прийнятими раніше нормами. Одним із дефіцитних товарів був хліб, який пробували замінити збільшеною кількістю овочів. Помітна харчова криза почала поліпшуватися з лютого 1921 р. Здоров’я інтернованих солдатів також було залежним від житлових умов та щоденного харчування. У всіх таборах кількість хворих складала від декількох до десяти відсотків осіб. У більшості таборів інтерновані мали свій медичний персонал, а випадки захворювань на такі хвороби як черевний тиф або дизентерія були рідкісними. Великий вплив на поліпшення умов, пануючих у пйотрковському таборі мало рішення щодо його напіввідкритого характеру. Протягом дня українські вояки могли виходити з табору та вільно пересуватися на території міста та регіону. У них була можливість заробити гроші на додаткові продукти завдяки праці у локальних господарів. Піклуючись про духовну ситуацію інтернованих, у лютому 1921 р. у Пйотрокові Трибунальському були розпочаті роботи щодо організації спеціальної призначеної для них каплиці.

W początku lat dwudziestych XX wieku Piotrków powoli podnosił się z wywołanej wojnami zapaści gospodarczej. Istniejące w mieście i w regionie zakłady przemysłowe – m.in. piotrkowskie huty szkła – stanowiły szansę zatrudnienia, w tym również dla Ukraińców przebywających na ziemi piotrkowskiej. Stabilizacja gospodarcza, możliwości znalezienia zatrudnienia, swoboda praktyk religijnych oraz uniknięcie komunistycznych represji, jak również wiele innych czynników wpływały na decyzję o podjęcie starań o prawo pobytu na terenie państwa polskiego.

Do dnia dzisiejszego w Piotrkowie Trybunalskim mieszkają potomkowie dawnych ukraińskich emigrantów, uchodźców i żołnierzy. Znaleźli oni tu swój nowy dom, współtworząc tym samym historię miasta Piotrkowa.

На початку 1920-х рр. Пйотркув Трибунальський поволі піднімався з економічного колапсу, який був наслідком воєн. Діючі у місті та в регіоні індустріальні підприємства, між іншим, пйотрковські хути шкла, давали шанс знайти працю також для українців, що перебували на пйотрковській землі. Економічна стабілізація, можливість знайти працю, свобода віросповідання, уникнення комуністичних репресій та багато інших факторів впливали на рішення зробити спробу отримати право на перебування на території польської держави.

До сьогодні у Пйотркові Трибунальському проживають нащадки колишніх українських емігрантів, біженців та солдатів. Вони знайшли тут свій новий дім та творять історію міста Пйотркова Трибунальського.

Kierownik projektu: dr Tomasz Matuszak (dyrektor Archiwum Państwowego w Piotrkowie Trybunalskim)Opracowanie merytoryczne: dr Tomasz Matuszak, dr Aleksy Piasta, dr Maciej Hubka (Archiwum Państwowe w Piotrkowie Trybunalskim)

Керівник проекту: кандидат історичних наук Томаш Матушак (директор Державного архіву у Пйотркові Трибунальському)Наукова підготовка: кандидат історичних наук Томаш Матушак, кандидат історичних наук Алекси П’яста, кандидат історичних наук

Мацей Хубка (Державний архів у Пйотркові Трибунальському)

Archiwum Państwowe w Piotrkowie Trybunalskim97-300 Piotrków Trybunalski, ul. Toruńska 4

tel.: +48 (44) 649-69-71fax: +48 (44) 649-69-71

e-mail: kancelaria@piotrkow-tryb.ap.gov.plwww.piotrkow-tryb.ap.gov.pl

Державний архів у Пйотркові Трибунальському97-300 Пйотркув Трибунальський, вул. Торуньська 4

тел.: +48–44–649-69-71факс: +48–44–649-69-71

e-mail: kancelaria@piotrkow-tryb.ap.gov.plwww.piotrkow-tryb.ap.gov.pl